Турецькі туристи в пошуках гарних жінок у «польському Львові» – 2
IQ

Турецькі туристи в пошуках гарних жінок у «польському Львові» – 2

Чому українська історична політика ніяк не впливає на реальне життя

Назар Кісь, 4 квітня 7190 2

Логічно було б припустити, що на рівні Львівської області, де патріоти патріотичніші, а міцні господарники – міцніші, ніж в хіпстерському Львові, наші національні інтереси надійно захищені. Тим більше, що є відповідні структури, достатнє фінансування і амбітні програми.

Наприклад, управління туризму і курортів обласної адміністрації реалізує державну політику, організовує виконання законодавства, контролює його реалізацію, здійснює організаційно-розпорядчі функції. В обласній раді теж не просто штани протирають, а борються за «утвердження позитивного іміджу та популяризацію регіону як туристичної дестинації на території України та за її межами». Так, це дійсно цитата.

Більш того, є плани на 1,5 мільйона гривень, як зробити ще краще. Хоча за смисловим наповненням все це мало чим відрізняється від передмов до туристичних путівників пізнього СРСР. Ті ж самі народні умільці, пам’ятки міжнародного значення, церкви і живописні руїни замків. Для чого, питається, воювати за історичну справедливість і пам’ять, якщо потім всі ці напрацювання ліньки навіть запроваджувати? Навіщо виділяти 50 000 грн. на «впровадження цифрового просування Львівщини», якщо на туристичному сайті Львівської ОДА останні ознаки життя зафіксовані у 2012 році? І навіщо тоді на створення інтерактивної карти з туристичними шляхами виділяти ще 60 тисяч гривень? Якщо на ознакування шляхів активного туризму – 90 тисяч гривень, чому на аналогічне ознакування автомобільних шляхів – 100 тисяч? Так само 100 тисяч гривень записано на «Транскордонний паломницький маршрут як інструмент промоції спільної історико-культурної спадщини в українсько-польському прикордонні». І жодних волань про здачу прикордоння полякам, що характерно.

Але і це не найсумніше. Навіть якщо припустити, що всі ці півтора мільйона гривень будуть чесно і сумлінно витрачені на ту саму «популяризацію дестинації», ясно ж, як Божий день, що на виході ми отримаємо ті самі серпи, коси, веретена, народних умільців, віковічне пригноблення та інші совкові штампи. Адже передмова до програми говорить сама за себе: «Львівщина завжди вирізнялася прихильністю до дбайливого збереження духовної спадщини, звичаїв, легенд, народних ремесел та фольклору». І пішло-поїхало про ткацтво, лозоплетіння, від батька до сина. Я б ще міг зрозуміти намагання запровадити україноцентричність, але ж її нема. Це агропародія на українців. Ми і надалі пишатимемося руїнами замків та іншими «перлинами», як перуанці – слідами позаземних цивілізацій в пустелі. А паралельно будуть розвиватися комерційні варіанти «популяризації»: для поляків, для євреїв, для ватників (слідами зйомок Д’Артаньяна, наприклад). А нам залишиться тільки загадково посміхатися, як же чудово все влаштувалося – сіяли жито-пшеницю, опиралися панському гніту, а в переліку пам’яток історії якимось дивом опинилися замки, палаци, церкви і костели. Тобто в нас багата історія, але ми про неї не розкажемо.

Хоча буває і гірше, наприклад в Тернопільській області. Архітектурний комплекс Почаївської Лаври, куди їдуть переважно православні паломники Московського патріархату, збудований як уніатський василіанський монастир на кошти графа Потоцького. А єдине чудо, яке там сталося за час діяльності УПЦ МП – пересихання чудотворного джерела Святої Анни, яке ніколи не пересихало.

На жаль, жодна з офіційних туристичних концепцій не містить навіть натяку на те, що ж ми хочемо сказати про себе. Ані самим собі, ані туристам з інших країн. Залишається тільки безкінечно переписувати радянські штампи, наповнюючи їх «українським духом». Що це означає на практиці?

Наприклад, знайомство з творчістю Івана Франка в музеї с. Нагуєвичі – це експозиція, батьківська хата і кузня, а також галявина казок. В крайньому разі – приміщення, де майбутній Каменяр навчався (якщо поїхати в Дрогобич). Сільська дитина, яка стала великим письменником, що не ясно? Навіщо розробляти туристичний маршрут, який включатиме Борислав, Дрогобич, Тухлю? Для чого обтяжувати себе аналізом соціальних ідей Франка, навіщо нам досвід модернізації початку ХХ ст., міжнаціональні стосунки? Кого цікавить, як виглядало суспільство часів Івана Яковича, якщо можна виділити 200 тисяч гривень на друк буклетів, а щоб довести, який ти патріот – вивісити червоно-чорний прапор на адміністративній будівлі?

Якщо ж говорити про туристів з-за кордону (якщо їх взагалі щось цікавить, крім низьких цін на розваги), то вони навряд чи приїхали дивитися на руїни Підгорецького замку як на українську архітектурну перлину. Що ми можемо їм довести своєю теперішньою тактикою? Що ми є головними бенефіціарами минулого, якого не знищила Друга світова війна, що в патріотичному угарі ми стираємо сліди історії не гірше за сусідів? Чи варто все таки показати, що від тоталітарних режимів постраждали всі, і руїни синагог та костелів варто оцінювати на тлі руїн в залишених селах на території Яворівського військового полігону?

За великим рахунком, байдуже, вкрадуть ці кошти чи витратять за призначенням. Все це гроші в пісок, тому що користі від них не буде в будь якому випадку. Клієнтоорієнтовані туристичні компанії змушені будуть писати програми на свій розсуд, тобто, виходячи із вподобань замовників. А ентузіасти вигадуватимуть чергові казки про історію рідного краю. Тому що ніхто не подумав, виділяючи 1,5 млн грн. на «популяризацію регіону як туристичної дестинації», що ми маємо на увазі, коли говоримо про «неоціненний скарб, який походить з давнього минулого».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук