У Львові люди з інвалідністю тестували місто на доступність

Візок – не привід сидіти вдома. Поліомієліт – не причина, щоб не стати мамою. 30-річна львів'янка Ірина Царук, яку ще в дитинстві вхопила страшна недуга, вчить інших жити наповну. Вона і сім'ю створила, і поранених бійців духом піднімає, і спонукає адаптувати місто для таких, як вона сама – особливих людей.

Іра живе повноцінним життям – чоловік, двоє синочків – попри те, що вже 27 років на візку. Її життя перевернулося, коли сама мала лише п'ять.

«Температура, блювота. Завезли мене в лікарню. Лікарі сказали: «Слухайте, може, вона якимись ягодами отруїлася, зробіть їй клізму і все пройде». Не пройшло. На жаль, не пройшло. На наступний ранок я прокинулася – абсолютно нічого не відчувала. Не могла ходити. За діагнозом це – поліомієліт», – поділилася спогадами волонтерка, активістка на візку Ірина Царук.

Попри те, що і друзів мала, і навчалася, до сімнадцяти років Іра жила у чотирьох стінах. Тоді поставила собі ціль – змінити все. І так у таборі активної реабілітації зустріла майбутнього чоловіка.

«То такі самі люди. Просто пересуваються не на двох ногах, а на чотирьох колесах. Для мене це не було проблемою. Я щасливий!» – поділився емоціями чоловік Іри Євген Царук.

Іра вразила тоді своєю гіперактивністю, зізнався Євген. Бо візок, здавалося, геть її не обмежував. Зараз жінка працює в особливому ательє «Lady Di atelier», де за кравчинь – люди з інвалідністю. А ще як тренерка у військовому госпіталі допомагає пораненим бійцям зі спинальними та шийними травмами знову повірити в себе.

«Ми знову з ними починаємо вчитися жити. Їсти, одягатись-роздягатись, переміщення вчимо. Долаємо різні архітектурні перешкоди. Виходимо в соціум: їздимо в різні театри і кафе», – пояснила Іра.

І вже 90% з тих її хлопців – хтось зустрічається з дівчиною, хтось влаштувався на роботу. Та для цього Іра мусила їм показати, що виходити за двері домівки цілком реально. А як це насправді складно, вирішила показати й громаді, зорганізувавши міську акцію «Пройди з Ірою». Це заклик спільно з нею пройти її ж дорогу в 11 кілометрів, яку вона долає тричі на тиждень – Зимна Вода-Львів.

З дому і на роботу. І назад. На маршруті Іри – два низькопідлогові автобуси: 6А та 52. З першим відразу халепа. Водія доводиться переконувати, щоб він скинув платформу, по якій можуть заїхати у транспорт люди на візках. Та зрештою чоловік змилосерджується. На другому ж маршруті проблем не виникло. Та Іра жаліється: зазвичай, свідомих водіїв – один з десятка. Решта ані платформу не хочуть відкрити, ані під’їхати впритул до бордюра.

«З одним водієм колись мала клопіт. Буквально, кажу: «Я не можу вийти, ні туди, ні сюди». Він підходить і каже: «Я тебе зараз вивезу. Бере мене просто за колеса і я починаю перевертатися. Я так згрупувалася, його за сорочку взяла. Все закінчилося добре. Але після того часу дуже страшно мені їздити», – пояснила жінка.

Аби Львів більше відкрився особливим людям, зібрані за цю акцію-екскурсію пропозиції учасники акції передадуть листом до міської ради.

«Це корисно робити якісь навчання для водіїв, майстер-класи, лекції про те, як треба допомагати таким особливим людям. Я би хотіла, щоб той досвід, і навіть той, який ми переживаємо сьогодні з Ірою, впроваджували для всіх людей з інвалідністю, які живуть по всій Україні», – підсумувала акцію її учасниця, дружина міського голови Львова Катерина Кіт-Садова.

А вже далі Ірина Царук візьметься тестувати готелі.