«Люди донатили від 100 грн до 15 тисяч доларів»

Маленьке село Станіславчик, що біля Бродів на Львівщині, має нині має небагато мешканців, проте багату спадщину. Воно відоме щонайменше з XVII ст., і його ініціативна громада намагається вберегти місцеві памʼятки. До 400-річчя від першої писемної згадки про Станіславчик там відреставрували деревʼяну дзвіницю та дзвін. Деревʼяна церква Архістратига Михаїла 1799 року в аварійному стані, вже підперта брусами, проте її теж хочуть відновити. Подружжя Павло та Христина Кулінець очолило ініціативну групу, щоб врятувати спадщину села, вони розповіли ZAXID.NET, як вдалося втілити перший крок.

Як зазначив Павло Кулінець, зараз вони живуть не в самому селі, а на хуторі, проте його бабуся – зі Станіславчика і вся родина звідти. В тій церкві їх хрестили, давали шлюб, відспівували. Тож відновлення храму є не лише збереженням історичної архітектури, а й родинної памʼяті.

Для реставрації дзвіниці місцеві майстри навчилися робити ґонтя

Першою взялись відновити деревʼяну дзвіницю – там менший обʼєм і немає статусу памʼятки, що спрощує підготовку до роботи. Дзвіниця була майже зруйнованою: дерево зігнило, а дзвін Димитрій валявся внизу серез мотлоху і мав великі тріщини. Його спеціально вилили для цієї дзвіниці у 1932 році коштом парафіян, про це свідчить зафіксований на ньому напис. Дзвін заварили й повернули на своє місце.

Відновлений дзвін Димитрій

Протиаварійні роботи розпочали навесні 2024 року, а у березні 2025 Павло пішов служити у військо. Роботи підхопили колеги, що долучилися до цієї ініціативи.

Справжнім дивом стало те, що дзвіницю не покрили блискучою бляхою, як це роблять нині в більшості сіл, а замінили деревʼяний ґонт. Колись Станіславчик славився цим ремеслом ґонтарства.

«За Австрії Станіславчик платив податок не грошима, а ґонтом. З кожної хати треба було здати по 60 ґонтин на рік. Мале Полісся – це майже все ліси і болота, лише подекуди між ними хати острівцями. Зараз ґонтя зробили з осики, раніше воно було з сосни», – розповідає Павло.

Роботи проводили під наглядом архітектора Сергія Піньковського, який займається реставрацією пам’яток. Під час робіт використовували дерев’яні тиблі, спеціальні квадратні гайки, які були колись. Місцеві ґазди вміють перекривати дах, а от з ґонтом мали справу вперше. Кожну дощечку виготовили вручну. Якщо її довелося б купляти, одна штука коштувала б 20-25 грн. Майстер Богдан Фармага з села Бордуляки підрахував, що на дах дзвіниці пішло 8 тисяч ґонтин, а для відновлення даху церкви в майбутньому знадобиться 80-85 тисяч.

«Хто не міг долучитися фінансово – приходив прибирати»

Вартість робіт з реставрації дзвіниці Павло Кулінець ще не рахував, але приблизно вони обійшлися у 1,5-2 млн грн. Багато роботи виконували самі мешканці, робили знижки. Хто не міг допомогти фінансово – приходили прибирати, щось перенести, допомогти іншою роботою.

Христина Кулінець наголошує, що ініціативна група не збирала гроші примусово з кожної хати у селі – мешканці долучалися з власної ініціативи. Активно допомагали благодійники і бізнес з України та з-за кордону. А роботи проводили місцеві мешканці.

«Люди здавали від 100 грн до 20 тис. Вихідець зі села переказав 15 тис. доларів. Раніше я працював в галузі туризму з німецькомовними туристами. Якось сюди приїжджала одна родина зі Швейцарії, не українці. Вони лише раз були в Станіславчику, але перейнялися нашими проблемами і помагали весь час», – додає Павло Кулінець.

Під час відновлювальних робіт на дзвіниці знайшли сім дерев’яних ґонтин 1877 року. Художниця Ольга Коваль з Бродів намалювала на них ікони Архістратига Михаїла. Розписані ґонтини подарували трьом майстрам, які відновлювали дзвіницю, трьом найбільшим благодійникам, а одну розіграли на аукціоні, щоб зібрати гроші на реставрацію церкви.

Павло Кулінець дарує ікону на старій ґонтині

5 вересня у Станіславчику відзначили 400-річчя від першої згадки про містечко, цього ж дня відновлену дзвіницю освятили. Першими подзвонити у дзвін запросили наймолодших мешканців громади – немовлят, які народилися у 2026 році, та їхніх батьків. Найстарша ж мешканка містечка, 93-річна Ольга Гонтарик, під час святкування виконала давню пісню про жовнірів.

На дзвіниці облаштували оглядовий майданчик, з якого можна помилуватися околицями Станіславчика з висоти. А у кімнаті внизу планують створити музей села. Біля церкви посадили клен, що відтепер буде свідком новітньої сторінки історії давнього містечка.

Робіт на церкві вдесятеро більше

Тепер активісти беруться за значно масштабніший проєкт – порятунок та реставрацію дерев’яного храму Архістратига Михаїла 1799 року. 20 років тому у селі збудували нову церкву, а в цій, історичній, молилися на празник. Проте вона аварійна і підперта брусами. Робіт там вдесятеро більше, ніж на дзвіниці.

Зараз вже працюють над проєктно-кошторисною документацією, вартість якої 750 тис. грн. У цьому випадку всі роботи треба узгодити з памʼяткоохоронними структурами, адже церква є памʼяткою архітектури місцевого значення. У квітні 2026 року парафія отримали лист від ЛОДА, датований серпнем 2025, з нагадуванням, що на церкві нічого не можна робити без погодження. Проте роботи тут нема куди далі відкладати.

«Бляха з частини куполу була здерта, туди затікала вода. Від цього в куполі утворилася діра і вся конструкція прогнила, а церква почала хилитися. Щоб вона не впала, архітектори Львівської політехніки порадили її тимчасово підперти і укріпити каркас», – розповіла Христина Кулінець.

Вартість реставрації церкви оцінюють у близько 16–18 млн грн. Проте громада хотіла б долучитися до обласної програми відновлення памʼяток, роботи яких співфінансують з місцевого і обласного бюджетів.

Багата спадщина колишнього містечка

Як зазначають у Бродівській міській раді, Станіславчик був одним із девʼяти міст так званої Великої Бродівщини. Як нагорошують станіславці, культурна духовна спадщина не тільки зберігається музеях, а живе поміж людей.

«Українська локальна історія надзвичайно різнобарвна. Історична Галичина, Волинь ховають в собі численні мікрорегіони, як от Мале Полісся на Брідщині – Станіславчицьке Мале Полісся. Не менш важливим є і подальша візія – традиційна культура мусить жити, а не стояти стояти мертвою вітриною, коло якої інколи фотографуються туристи», – зазначив ініціатор відновлення церкви Павло Кулінець.

Павло та Христина Кулінці гуртують громаду села для відновлення спадщини

Станіславчик відомий щонайменше від 1626 року, коли руський воєвода Іван Данилович заснував там парафію. Там є також унікальний деревʼяний костел, проте він практично є руїною. Ще в 90-х на дах впало дерево і зараз від нього залишився лише каркас. У селі є єврейський цвинтар, написи на мацевах якого нині досліджують. Деякі з них датуються 1730-х роками.

Краєзнавці Микола і Марія Лехновські написали книгу про Станіславчик, в якій розповідають про його минуле, уродженців, серед яких – письменник Тимотей Бордуляк та голлівудський режисер Біллі Вайлдер.

Фото Зоряни Геник, Олега Білика, Вікторії Мазур та Бродівської міської ради