Український сон – 2: румбамбарний барабан

Сон постійно викидає людину в реальність, але людина, навіть інтерпретуючи сни, намагається втекти у них від реальності. Хоча місця для поцілунків – то найкраще, що вигадало людство за свою кіношну лавсторію.

Продовжується сон (zaxid.net/article/20340/). Оффається м'яко світло. Прикордонний перехід з однієї реальності в гіперреальність, має бути витіснений райдужними пікселями, солодкими бабулєхами та мовчазним п'єдесталом головному герою. Тобто, глядачу. Тобто, його тіні на увесь екран - розширеній і розшареній.

Сон не цікавить логічність. Кінотеатр цікавить логічність глядацьких кіносеансів. Тобто, періодична повторюваність. Тобто, товарооборот навпаки. Централізована плата за сни, як ще одне свідчення того факту, що й на баобабах ростуть бабуліни. Про дерева, зависання і глюки крапаль пізніше.

Сон цікавиться прихованими бажаннями, нездійсненними мріями, невикористаними ілюзіями. Сон - це прожектор перебудови. Кінопроектор фантазій. Білий екрано-простір для повернення в золотий нью-ейдж. Просторо-час, на якому нова табуляча раса заживе новим лайфом. Але оскільки час у снах річ абсолютно ліва, можна подумати, що триває вічність.

Не переходячи на юніверсальні пікчерзи та інші парамаунти, на екрані з'являються титри: «скільки людей в Україні живе чужим життям, тобто так, якби вони не хотіли (але інакше вже не можуть)?» Чи живе взагалі Україна своїм життям, чи чужим копірайтом? 

Лайф в Україні проходить під покриттям «Хто вбив Лору Палмер?» Життя в Україні - це суцільний малхолланд-драйв без пояснень, де сон, а де реальність, де справжні монстри, а де - кошмарчики паперових кошенят. В Україні триває фаза швидкого сну, яку не можна різко зупиняти. Такі спроби були зроблені на Майдані. Але, як бачимо, до жодної перебудови українських прожектів ця диверсія уявного не спричинилась.

Україна лайфує чужим життям. Вона нікуди не рухається (хіба що в чужих снах). Вона живе минулим. Постколоніальним синдромом, який запускає в прокат лише чужі бажання. Чуже життя, чужі фантазії, чужі мрії тільки збільшують відчудження від праці на фабриці імені Карла Маркса. Відбуваються механізми витіснення у підсвідоме речей, стан яких важко сприйняти зьомам Зігмунда Фройда. Забуваються концепції Григорія Сковороди про сродну працю, які пам'ятає хіба що Ушкалов-старший.

Жодної спонтанності. Все має бути під контролем, бо ніщо насправді не контролюється (хіба що колективна галюцинація). Минуле - це єдиний якор стабільності. Минуле і фантазії, ілюзії, замріяність. Поюзане минуле і автоматизм-копіювання-наслідування. Майбутнього не існує (не варто забувати, що у сні часу немає, є тільки вічність).

Україна (про недоторканність юніверсалій домовлялись раніше) живе з прокляттям Тараса Бульби, із запитанням на чолі та на руці: «Хто вбив Лору Палмер?» Інфантильні батьки-немовлята, які живуть чужим життям, вбивають своїх дітей (майбутнє). І це стається зараз. За 700 років до зустрічі ВОЛЛ-І (щоб було, якщо б ВОЛЛ-І дивився не «Хелло, Доллі», а «Повстання живих трупів»?) з Євою та його польоту на «Аксіому». За 200 років до приземлення Нео на кораблях, названих на честь царів Навуходоносора і Дупадавносинябула.

Заземленість (бульба) в минулому вже при народженні вбиває будь-яких тарасів (бунтарів). «Хвилюватись немає причин... Телебачення і в день, і в ночі» - співає «Бумбокс». Звідси й самоагресія, відчуття провини, залежність від думки інших (те ж чуже життя в квадраті) ітеде ітепе. Сонні, надто сонні піпли живуть минулим. Живуть вічним повторенням. Живуть дежавю. У фазі швидкого сну рухаються тільки очні яблука, та й то занадто вже символічном колом.

Звідси й муки імені Тантала, який, окрім офіційної версії з єзуїтською водою і плодами, ще й завис-заглючився у повітрі. І все це за вбивство рідного сина. А як відомо усім побожним галичанами з 21-го розділу книги Повторення Закону (віршик 22-ва) - «повішений - то Боже прокляття». Або ж як відомо богообраним галичанам з модерної інтепретації цього вірша апостолом Павлом в посланні до Галатів (3, 14-15) - «проклятий усякий, хто висить на дереві».

Проклятий кожен, хто заглючився в цьому лайфі (повітря, і тим більше дерево є символами життя). Проклятий кожен літеплий (привіт Лаодикійській Церкві). Проклятий кожен двоєдушний (привіт апостолу Якову). Проклятий кожен, хто живе чужим життям, хто живе минулим. Хто заглючився в замріяності, снах, копіюванні, галюцинаціях, ілюзіях і хто втікає від себе.

Мейбі, тому «джонсонс бейбі» для маляток не щипає оченяток, бо істина завжди десь поруч (на чужій території), але ніколи в тобі. Мейбі, Україні варто нарешті визначитись, в який кінотеатр вона йде, з ким і заради чого.

Парадокс сну в тому, що він постійно викидає людину в реальність, але людина, навіть інтерпретуючи сни, намагається втекти у них від реальності. Хоча місця для поцілунків - то найкраще, що вигадало людство за усю свою кіношну лавсторію.

На завершення фільму прослухайте шановні глядачі в якості хроніки наступне повідомлення. 8 серпня 2008 року, з нагоди 70-ї річниці старту в прямому ефірі роману Герберта Уелса «Війна світів», та з нагоди 110-ї річниці написання цього  роману, в ефірі обласного радіо відбудеться постановка цього ж роману. Початок ефіру о 17:30.

УВАГА: це лише радіопостановка, яка не має до реальності жодної рецепції (на це вказує час початку ефіру).

І щоб якийсь потап не наступив Вам на вухо в ті 11-ть днів, що залишаються до старту «Війни світів», вони (дні) прозвучать під егідою треку «Radio Protector» (www.youtube.com/watch?v=7jxvy7W9bqo) команди 65daysofstatic з альбому «One Time For All Time».

Продовження, можливо, буде (без 3-х крапок і знаків оклику)

Фото зі сайту zhurnal.lib.ru