Український сон

Демократія – це і є кінематограф. Ілюзія того, що навіть кухарка Вови Ульянова чи няня Саши Пушкіна може стати всім. Ілюзія того, що звичайна людина може бути учасником (а не тільки глядачем) божественного банкету, який відбувається на райському екрані.

Запис сценарію фінішував успішно. Стартує дубль 1-й. 2-ва кольори на полотні. Білий - то небо (любов), а чорний - то земля (журба). Глядач скручується в трубочку, щоб якийсь тайм прошпаціруватись чужими, але вже майже своїми снами. І головне, глядач мовчить. Дублюється ще раз - глядач мовчить. Профанна мова безсила перед проекцією райського життя на екрані.

Хтось розумний вчасно запустив на початку 90-х нескінченні мильні серіали, які так хелпнули піплам переживати той перехідний період. Спринтерський час швидко розбазарив вплив допотопних серіалів. Вони вже не мають такої сили і влади. Потрібна якась нова-стара тактика фабрики грьоз і рекламного бізнесу, щоб люди змогли відчувати себе потрібними та щасливими. Останній «великий» серіал «Нє радісь красівай», де квазімодна тьолка трансформується в звєзду лєбєдіного озера, закінчився логічним копіюванням-наслідуванням-співпереживанням-емпатією-переносом, ідентифікацією з головною героїнею. Хтось розумний натиснув на потрібну клавішу. Люди - достатньо передбачувані у своїх реакціях істоти.

Демократія - це і є кінематограф. Ілюзія того, що навіть кухарка Вови Ульянова чи няня Саши Пушкіна може стати всім. Ілюзія того, що звичайна людина може бути учасником (а не тільки глядачем) божественного банкету, який відбувається на райському екрані. Ілюзія демократії - це так звана публічність, можливість глядачів (виборців) спостерігати (контролювати) за своїми улюбленими (інакше вони б за них не голосували) кіногероями. Ілюзія вибору в тому, що кожен може стати нардепом чи президентом. І це вже галюцинація вибору. В останньому фільмі Мішеля Гондрі «Перемотка» сітізяни-шоппінгісти маленького містечка перезнімають наново усі легендарні фільми. Їм не потрібні Бредіки і Орландіки. Вони і тільки вони - герої своїх улюблених фільмів. Всі хочуть поцілувати Анджеліну Джолі чи роздягнути Моніку Белуччі, навіть якщо ними стала вчорашня дружина в халаті (тим більше). Всі хочуть стати містером Смітом, чи його місіс. В кого які орієнтири.

На українських екранах вже який рік демонструється цей мелодрамний сон. Б'ють барабани, вибиваючи шаманський ритм гіпнозу. Комедія поза контекстом гіпнозу. Потрібні страждання. Дитячі чи інфантильні травми. Народу - фігово. Народ постійно кидають. Народ - невинно страждає, поки ще не вмерла Україна. Тому на екрані постійний образ невинного страждальця, мученика за віру, якого переслідують близькі йому (їй) люди. Біль - найбільша реальність в цьому кінотеатрі. Більша за гроші та владу і любов та секс. Іконки нижчезгаданих акторів є майже асексуальними (про це свідчать опитування). Сексуальність Тимошенко може бачити тільки Шуфрич. Сексуальність Януковича - тільки героїні творів Захер-Мазоха. Сексуальність Ющенка заборонена Вселенськими соборами. Месія - не може бути секс-символом.

Отож, свята трійця українського голівуду - Ющенко, Тимошенко, Янукович - саме з такої, так потрібної зараз народу, драматичної парафії імені месій з малібу, які можуть нагодувати своєю великою цицькою 5 000 дорослих немовлят, на рахуючи літніх та дітей.

Страждання месії Тимошенко вже в тому, що вона «жінка» - Інша, гнана і переслідувана. Юлію Цезарівну постійно зраджує Ющ Брутович. Її коса - символ весільного короваю і чорничних ночей, а отже - життя. Життєдайна коса стає запереченням коси, як символу смерті. Тимошенко - смертю смерть подолала і тим, що в гробах (в темних кінотеатрах), життя дарувала. Тому вона - єдина надія багатьох глядачів на наступних президентських виборах. Вона принесла не слово (Ющенко), а меч (владу) на цю землю (кінозал). Вона має владу (меч) бити (БЮТ) пекельного сатану і промовляти з рекламних екранів в образі маленької дівчинки: «сабачку купили, маленького, з довгими вухами».Те, що в образ сабачки вживається Ющенко, якому постійно вішають спагетті на довгі вуха, повірить і сам Станіславський. Юля вживається в образ дами з сабачкою.

І ще. Донецькі рекламщики явно помилились з образом Ющенка-Гітлера на своїх біл-бордах. Тимошенко значно ближча до образу фюрера, як за антропологічними і лінгвістичними параметрами, так і за технологіями впливу на масову свідомість маленьких українців.

Замріяна і щира душа Ющенка вже апріорі страждає від недосконалості цього світу (кінотеатру). Його постійно зраджують любі друзі іскаріотські, яким він віддав найкращі поля і села. Експлуатується концтабірна історія його батька. Юля Цезарівна постійно намахує його брутто своїм нетто. Але найважче примиритись актору зі втратою свого головного дієвого органу - обличчя. Історія з отруєнням у всій своїй заплутаності та містичності можливо й додає балів головному страждальцю цієї кінострічки в очах милосердних і співчутливих глядачів, але його внутрішня нарцистична суть, не може пережити щоденну зустріч із дзеркалом.

Месія не може бути Шреком, образ якого голлівудські сценаристи стирили з карнавальних сторінок «Гаргантюа і Пантагрюеля» Рабле. Месія не може сміятись (а тим більше пісяти, пукати, стругати і підтиратись каченятами), вчить святий Іван Златоуст, забуваючи про таку штуку, як іронія. Але ж в ортодоксальному християнстві така річ, як штука та іронія, є породженням пекла.

Останній зі святої трійці - Янукович-отець (Тимошенко - дух святий завжди «жіночого» роду і Ющенко - син відомого татуся) - також багато страждав. Дитячий лайф, сповнений дерев'яних іграшок та відсутністю батьківської любові, привів Віктора (переможець=спаситель) в зону (темний зал кінотеатру), де йому довелося сьорбнути кілограми лиха. Кіношний образ Януковича копіює лавсторі старозавітного Мойсея. Позбавлений батьківської опіки. Вихований чужим народом. Пастир отари, якому заважають жити різні пустельні азазелі та коти леопольди (подвійна котячість як символ Єгипту). Шитий на нього кримінал. Коснаязыкасць навіть на русскам язикє. Рознабаковыя кари єгипетські (найперша з яких - це його жаласліва жонка, друга - це Майдан, третя - це Ахмєтов). Яму ніколі не ўбачыць зямлю абяцаную. Не вивести свій регіон з поганського Єгипту. Не отримати 10-ть заповідей. Він Прометей, якого прикували до скелі за спробу принести замерзлим людям норкову шапку для сугрєву. І в цьому його божественна драма.

Гіпноз успішно триває. Але вже назріває потреба в нових кіногероях, з яким піпли хочуть асоціюватись. Яких хочуть наслідувати. Дотримуватись цінностей світу своїх зірок. Люди змінюються - їм потрібні нові персонажі снів.

На жаль, нових героїв, український кінематограф запропонувати зараз не може. Одні лише мартирологічні списки ще не вмерлих за Україну. До таких можна віднести відвертого епігона святої трійці з ери переслідуваних  - витязя в мєнтовських шкурах - Юру Луценка, який ніяк не може знайти нормального дракона (тим більше - його вбити) і тому сліпо копіює іконографічний ряд Віті Ющенка.

Цікавим є зв'язок між трансляцією месіанських іконок в кінотеатрах месійної (в певних колах) Львівщини. Переважна к-ть нардепів, вихідців з Галичини, відрізняються істеричністю, характерною саме для своїх кумирів (Парубій, Кендзьор, В'язівський, малий Вакарчук, Руслана, Денькович, Шкіль, Курпіль, Білозір і, безперечно, малий Чорновіл та Ганна Герман).

Рінату Ахмєтову також ще довгий час не світитиме біле сонце пустелі. К-ть мусульман і татар в Україні не зростає, тому повторення долі Антоніо Бандероса, Пенелопи Круз і Салми Хаєк, які винирнули на хвилі Голівуду в період масового росту к-ті іспаномовного населення в США, не буде успішним маркетинговим кроком.

Нове покоління ще десь блукає в статистах чи миє посуд в київських кафешках. І поки триває цей процес, шановні глядачі можуть побачити в проміжку між 6 і 11 абзацом нормальну людську дулю. Для цього варто відійти від екрану на відстань 97 сантиметрів під кутом 38 градусів на північ через північний захід та закрити праве око.

Саундтреком цього фільму назначається пісня «Godstar» (www.youtube.com/watch?v=s1yr8w_vZ5E) від команди Psychic TV.

Продовженню бути!!!

Фото зі сайту zhurnal.lib.ru