Український якір Донбасу

Минулого тижня Верховна Рада ухвалила законопроект №2166, який полегшить життя вимушеним переселенцям. Зміни торкнулися передусім спрощення бюрократичних процедур. Зокрема  скасовано необхідність реєстрації на новому місці проживання та у міграційній службі. Однак, як свідчать соціологи та волонтери, дві головні проблеми переселенців – житло та робота – залишаються невирішеними.

У Міністерстві соцполітики не приховують, що сприймають переселенців як тимчасове явище і готуються «стимулювати повернення переміщених осіб до місць постійного проживання». Саме так прописано в урядовій програмі з інтеграції та підтримки переселенців на 2015-2016 рр. Також у міністерстві запевняють, що держава не лише допоможе їм повернутися, але й попіклується про їхню безпеку після повернення.

Такі очікування небезпідставні. Як стверджують у Всеукраїнській організації у справах вимушених переселенців, лише 30% переміщених осіб не планують повертатися додому. Тим більше, процес масового повернення триває вже зараз. За даними ОБСЄ, тисячі осіб повертаються на окуповані території, не зважаючи на політичну невизначеність, небезпеки й важку гуманітарну ситуацію у «республіках».

З поверненням переселенців пов’язані певні політичні очікування. Так, Петро Порошенко назвав переміщених осіб «українським якорем Донбасу», а Любомир Гузар – «апостолами єдності України». На думку кардинала, перебування в інших регіонах країни стане для переселенців цінним досвідом солідарності, який вони повезуть назад у Донбас. «Допомагаючи цим людям, ми допомагаємо поверненню Криму», – стверджує суголосно з кардиналом Таміла Ташева, координатор волонтерського проекту «КримСОС».

Однак свої плани щодо переселенців мають і лідери самопроголошених «республік». «Тим, хто втік, й із Києва, Львова чи Тернополя поливав нас брудом, тут, м'яко кажучи, не раді. Звичайно, розстрілювати тих, хто повернеться, не будемо, але довести свою корисність і спокутувати провину їм доведеться», – заявив днями Олександр Захарченко. Ватажок донецьких сепаратистів пообіцяв навіть судити тих, хто приніс шкоду «республіці».

Аналогічні настрої панують і серед діячів ЛНР. «У моєму особистому списку є прізвища, і я зроблю все, щоб ця наволоч ніколи не ступила на нашу священну землю!» – погрожує одіозна луганська комуністка Наталія Максимець. А напередодні місцевих виборів сепаратисти вимагали від Києва, щоб переселенці були позбавлені права висувати свої кандидатури і голосувати. Також відомо, що влада «республік» зазіхає на майно переміщених осіб.

Зрозуміло, що в таких умовах ні про яку українізацію не йдеться. Переселенці, які повернулися, не декларують своєї політичної позиції, небезпідставно побоюючись репресій і розправи. Та й керуються «репатріанти» суто побутовими мотивами – назад в «сіру зону» їх виштовхує неможливість влаштуватися в Україні. Тому вони готові миритися зі злиднями і небезпеками напіввоєнного стану, аби тільки не опинитися просто неба без засобів до існування.

В теорії, політичний ефект повернення переселенців міг би виявитися після відновлення державної влади у непідконтрольних районах Донбасу. Але на практиці є ризик, що перезавантаження влади в «республіках» стане легалізацією функціонерів ЛНР та ДНР на керівних посадах. У такому випадку обіцянки чиновників забезпечити безпеку «репатріантам» залишаться пустим звуком, а найбільш громадсько активні переселенці не зможуть повернутися у Донбас.

Так, відповідно до Мінського плану, функції правоохоронних органів у «перезавантажених» «республіках» буде виконувати «народна міліція», підпорядкована місцевій владі. Сьогодні «народна міліція» ЛНР та ДНР являє собою об’єднання незаконних збройних формувань під керівництвом Плотницького і Захарченка. Тобто охороняти «репатріантів» будуть ті, хто рік тому змусив їх утікати, рятуючись від політичного терору.

Що стосується місцевої влади, то без тотальної люстрації після повернення Донбасу не обійтись. Зрозуміло, що в умовах «особливого статусу» про це не може бути і мови – навпаки, чимало одіозних персонажів потраплять під амністію. Але в такому разі «український якір Донбасу» не зможе зачепити дно, надійно зцементоване кадрами Партії регіонів. Про те, що в ЛНР при владі лишилися креатури Єфремова і Ко, пише навіть російська преса.

У ДНР ситуація аналогічна. Відтак патріотам-переселенцям доведеться або змиритися з новою політичною дійсністю, або вступати у нерівну боротьбу з легалізованими сепаратистами, які тепер ще й матимуть «розширений порядок самоуправління». Тому найбільш патріотичні переселенці мають найменше бажання повертатися додому – бо там на них чекають ті ж «перевірені кадри», які організували й підтримали сепаратистський заколот.

Стимулювати повернення переміщених осіб у таких умовах буде не просто чиновницьким безглуздям, а державним злочином. Оскільки проблема відновлення законності (реальної, а не формальної) на території «республік» – справа не одного року, чиновникам варто думати не про повернення, а про інтеграцію переміщених осіб. Інакше близько двох мільйонів наших співвітчизників будуть розмелені жорнами історії.