Вибори по війні. Чого хочуть соціологи?

Початок 2025 року – це безкінечні розмови про закінчення війни. І вибори, звісна річ. Закінчення війни і вибори – ці дві майбутні, можливі події є ключовими ідеями України на межі третього року повномасштабної війни. І в цю гру активно починають грати різноманітні учасники. Причому дехто грає, м’яко кажучи, на межі фолу.

На минулому тижні одне з українських ЗМІ оприлюднило результати власного соцопитування щодо рейтингів на майбутніх, перших повоєнних парламентських виборах. І результати ці, прямо скажемо, шокують. Причому не тим, що перші два місця займають політичні сили Валерія Залужного і Володимира Зеленського. Із цим якраз все очевидно – колишній головком і досі чинний президент / верховний головнокомандувач є найпопулярнішими персонажами у воюючій країні. Шокує інше – список партій, який запропонували горе-соціологи. Партій, «створення яких до виборів оцінюється як імовірне» – так акуратно написано в новині про результати соцопитування. Що ж це за партії?

Те, що в цьому списку є «партія Залужного» – ви вже знаєте. І це, на жаль, ні для кого не новина і не дивина. «На жаль», тому що вкотре українці готові голосувати за партійний список, з якого вони знають лише одне прізвище. Знову і знову наші громадяни готові віддати свої долі – і, як показують події останніх років (не тільки воєнних, між інших), навіть свої життя – у руки невідомо кого. Але – йдемо далі по списку. І що ми бачимо?

А бачимо ми «партію Буданова», «партію “Азовсталь”» і «партію “Третя штурмова”». Тобто те, про що розумні люди попереджали задовго до початку предметних розмов про зупинку війни і вибори. Те, що називається «а давайте проголосуємо за героїв війни, вони ж он які хороші хлопці». Хоча вибори до парламенту – це, вибачте за різкість, не військовий «Оскар». Це не роздача призів за успішні дії на війні чи успішне медійне просування цих дій. Це процес обрання майбутнього – політичного, економічного, в наших умовах взагалі світоглядного – для всієї країни.

І будьмо чесними – велика частина українського суспільства досі не зрозуміла цієї простої істини. Про це свідчать щонайменше високі рейтинги Валерія Залужного, який до політики не має жодного сосунку, не висловлював якихось фундаментальних ідей щодо майбутнього України (вибачте, але «багата і успішна країна», навіть «багата і успішна країна в складі ЄС» – це вже не політична позиція, а базове налаштування, без якого навіть не варто розглядати ту чи іншу політичну силу як потенційну партію влади). А якщо він на наступний день після перемоги на президентських виборах виявиться кондовим ліваком? Чи в його команді намалюються позавчорашні регіонали? Натяк не на фото з Ківаловим, яке днями облетіло українські соцмережі, прогнозовано викликавши бурхливу реакцію і безкінечні срачі. Хоча…

Словом, українські виборці, багато з них, досі не зрозуміли, навіщо вони ходять на вибори. І навіщо існує парламент. І що між рівнем їхнього життя (і взагалі самим фактом їхнього життя) та результатам їхнього голосування є прямий, як найкоротший шлях між двома точками на площині, зв’язок. А тут ще й отакі от соцопитування добивають дезорієнтованого українського виборця, підсовуючи йому не те що несформовані, а взагалі неіснуючі партії, керуючись… Ну, тут ми не можемо знати, чим вони керувалися – чи таким от власним збоченим поглядом на майбутнє країни, чи чиїмось переконливим проханням. Хоча для підсумкового результату мотиви появи в соціологічному списку «партії Буданова» чи «партії “Азовсталь”» неважливий. Важливий сам результат.

А він такий, що людей спочатку цікавляться – чи не готові вони проголосувати за якусь із «партій героїв війни». А потім вони ідуть по вулиці і бачать білборди із цими персонажами. (А такі білборди уже є, пройдіться вулицями свого тилового міста, будете неприємно здивовані. Байки про те, що це не політична реклама – відкидайте відразу. Бо справжнім героям війни, які пішли на фронт просто захищати країну, реклама не потрібна. Та і грошей на цю рекламу, особливо на столичних білбордах у них немає. А от у когось, між іншим, є. Не на допомогу армії, яка – може, хтось забув – продовжує вести смертельний бій з російськими окупантами, а на політичну рекламу. А потім, можливо, і ці самі люди з білбордів звертатимуться до простих українців – донатьте на армію, підтримуйте ЗСУ. Не вбачаєте в цьому якогось позамежного лицемірства?)

Чи навпаки – спочатку бачать рекламу, а потім список у руках соцопитувача. І воленс-ноленс у голові людській починається формуватися думка, що отаке от майбутнє – це цілком собі адекватна реальність. Як казали люди з (поза)минулої епохи, «не будуть же в телевізорі брехати». «Телевізори» з тих часів змінилися, а наївність людська не змінилася.

Перші повоєнні вибори – це дуже важкий процес. Процес, який неможливо буде відгородити від війни – хоча це перше, що мали б зробити і відповідальна влада, і відповідальна опозиція. (Хоча і ті, і ті, ми ж розуміємо, будуть використовувати війну на повну котушку.) Перші повоєнні вибори – це вибори в ситуації, у якій наша країна ще ніколи не була. Повірте людині, яка застала першу половину 90-х у вже дорослому віці – ті «лихі дев’яності» навіть поруч не стояли з нинішнім станом країни. І від цього результати виборів набувають особливого значення.

Бо Україна вже зараз впала настільки низько, що потрібні будуть воістину надлюдські зусилля, щоб вигребти зі створеної війною ями – і залишити, ні, не собі, але принаймні своїм дітям шанс на нормальне людське життя в Європейському Союзі. А ще п’ять років на безкінечну ворожнечу, якою прогнозовано обернеться перемога «партій героїв війни», за якими не стоятиме нічого розумного й адекватного (це щонайменше, а може ж бути й гірше – якщо туди зайдуть люди, які почнуть просувати ідею замирення з Росією і великого східного повороту), просто доб’ють нашу нещасну країну…