Випадок інтернет-залежності

Існують певні популярні види відволікань - телебачення, відеоігри, інтернет, якими ми так шалено захоплюємося, що врешті-решт ненавидимо себе за любов до них. Інші ми схвально описуємо як обов’язки громадян: газети, суспільне радіо, спорт.

Робота вдома постійно вводить нас у захоплення від нашого кожного останнього культурного заняття. В останні роки використання інтернету стали вважати потенційною хворобою, а "інтернет-залежність" новою причиною для ненависті до себе.

Якщо ви схильні хвилюватися через ваші звички, ви, можливо, вже натрапили на дивну і впливову анкету з самооцінки, яку склала доктор Кімберлі Янг, професор бізнесу в Університеті святого Бонавентури. Хоча доктор Янг розробила анкету у 1998 році, на зорі інтернету, вона як і раніше домінує у видачі Google за запитом "Інтернет-залежність" і постійно підігріває занепокоєння.

Як сказала мені доктор Янг, вона вважає, що інтернет викликає звикання почасти тому, що "дозволяє нам створювати нові особистості і використовувати їх для задоволення незадоволених психологічних потреб". Це звучить тривожно за винятком того, що мистецтво, розваги та системи зв’язку призначені явно для уможливлення самовивчення та задоволення психологічних потреб.

Той спосіб, в який тест зважує культурні кістки на користь реальності та на шкоду фантазії, повинен змусити серця завмерти. В ієрархії цього тесту будь-які завдання або взаємодії з реального світу, якими б повсякденними чи стомливими вони не були, є більш важливими. І що гірше, вони повинні приносити більше задоволення, ніж онлайн-фантазії, дослідження або соціальне життя. "Чи нехтуєте Ви побутовими справами на користь інтернету?" - говорить одне запитання, і невипраний одяг пізніше називають попереджувальним знаком. "Наскільки часто ви блокуєте тривожні думки про своє життя заспокійливими думками про інтернет?" - це ще одне запитання.

Невже це науковий підхід? (І, можливо, якийсь психолог знайде щось, чим можна захоплюватися в особі, що заспокоює розум з простою думкою про інтернет?) Мені було цікаво, чи можуть інші звички культурного споживання вважатися достатньо патологічними, щоб надихнути на складення подібних тестів. В інтернеті є декілька тестів для визначення залежності від телебачення, і жодного для залежності від фільмів. На веб-сайті operaaddiction.com немає ніяких тестів, лише записи, які можна замовити.

Загалом, якщо проведення часу не є стильним, ті, хто його люблять, є "залежними". Любителі опери та поезії є "пристрасними".

Практично всі неробочі заняття свого час представляли як хвороби або страхи. Одержимість оперою призводить до злочину у фільмі 1981 року Жан-Жака Бене "Діва"; інтенсивне захоплення фільмами поглиблює відчуження героя роману Вокера Персі 1961 року "Кіноглядач".

Навіть романи, тепер характерне заняття для здорового та освіченого розуму, вважали колись отруйними, як і в аналізі 1797 року "Читання романів - причина жіночої розпусти". Турбота за письменність серед жінок у XVIII столітті мало чим відрізняється від сучасного занепокоєння, що використання інтернету передовсім робить дівчаток вразливими для "хижаків": "Без прищеплення цієї отрути, так би мовити, у кров, жінки у звичайному житті ніколи б не були аж настільки рабами гріха." Взяті разом, ці попередження проти тої самої речі, через яку варто жити, часто видаються або як завуальовані вихваляння ("Я став залежним від симфонії!"), або просто абсурдні.

Так чому ж є автори та викладачі, що схиблені на використанні цієї банальної риторики, коли справа доходить до використання інтернету?

Два тижні тому я зустріла самопроголошену інтернет-залежну, 20-річну студентку коледжу у Нью-Йорку на ім’я Габріела. (Як і багато залежних, вона вважає за краще, щоб тут використовували лише її ім’я.) Один з професорів Габріели сказав мені, що вона спала зі своїм ноутбуком і була на зв’язку майже без перерв. Вона сказала мені, що пройшла тест доктора Янг і була стурбована через свої звички використання інтернету.

В електронному листі Габріела описала свої симптоми з чимось середнім між іронією та занепокоєнням. Вона сказала мені, що надзвичайно пізно лягає спати, іноді о 4 годині ранку, тому що вона весь час проводить в інтернеті.

Потім вона описала свою типову сесію серфінгу: "Я заходжу на Facebook і бачу оновлення чийогось статусу з текстом пісні, тоді і я шукаю через Google назву групи, потім я вбиваю її у Вікіпедію і виявляю, що вокаліст цієї групи є доволі цікавим, тому я швидко переглядаю його пости у Twitter і прослуховую його музику на Grooveshark (пошукова музична система та потокове радіо), дивлячись на його фото на Tumblr (мультимедійній платформі для мікроблогів), що приводить мене до мему, про який я ніколи не чула, і який я вивчатиму, поки не знайду веселих фото, якими я згодом поділюся з моїми друзями на Facebook." Габріела, яка іноді вдягає сукні у футуристичному вікторіанському стилі, відомому як стімпанк (паропанк), також любить Webcomics, сайт графічних романів і коміксів, і Neopets, гру, що дозволяє гравцям дбати про віртуальних домашніх тварин.

Вона дійсно спить зі своїм ноутбуком в ліжку "почасти тому, що вона ставить на програвання свою музику для сну, куплену в iTunes". Навіть у суботу, коли вона утримується від використання інтернету з релігійних міркувань, вона говорить і думає про інтернет. Вона сказала мені, що вона вважає серфінг в інтернеті не способом життя, а радше "станом буття", на досягнення якого, як медитативного стану, пішли роки.

Ага. Я не експерт із залежностей, але Габріела мені здається розумною, скромною, релігійною молодою жінкою, яка дотримується графіку складання іспитів та надавати перевагу логічним іграм, жартам, графічним романам, вікторинам, присвяченим усіляким дрібницям, музиці, вікторіанському стилю та спілкуванню на Facebook над змодельованими продюсерами поп-групами.

Цей тип використання інтернету не корисно описувати як залежність, навіть якщо через нього і є якесь ухиляння від побутових обов’язків та безсоння. Уявне життя і реальне життя повинні, в ідеалі, перебувати у рівновазі, але жоден студент, що має добрі оцінки, не повинен відмовляти від інтернету тільки тому, що більш респектабельно і зрозуміло грати у шахи, кидати фрісбі або читати книжку Джорджа Орвелла у м’якій обкладинці. Інтернет у спосіб, в який Габріела використовує його - це просто інтелектуальне життя і гра. Вона просто людина, яку я б хотіла мати в якості студентки або друга чи доньки.

Не випадково, що "пошук" є домінуючою метафорою інтернету. І це не випадково, що інтернет привертає певний тип молодих, мрійливих розумів до певної свободи, щоб знайти себе - типу, який в попередніх епохах могли б приваблювати романи або фільми. Як каже Бінкс Боллінг у "Кіноглядачі": "Якою є природа пошуку? - спитаєте ви. Насправді вона дуже проста, принаймні для людини, як я. Така проста, що її часто не помічають. Пошук - це те, за що будь-хто взявся, якби не потонув у повсякденності свого життя."

Автор: Вірджинія Геффернен [Virginia Heffernan] Назва оригіналу: Miss G.: A Case of Internet Addiction Джерело: The New York Times, 10.04.2011 Зреферував Омелян Радимський