Влада і кіно

Чи дивитесь ви довгі титри наприкінці фільмів, оці довжелезні стовпчики з купою незрозумілих професій учасників знімальної групи, всіх акторів перших, других планів і масовки, каскадерів, технічної групи, водіїв, асистентів, перелік всіх локацій і використаної музики, всі подяки і, найголовніше, всіх спонсорів, партнерів і продюсерів?

В кінотеатрах, зазвичай, на перших же секундах титрів вмикають світло, і прибиральниці хутенько починають очищати зал від банок з-під поп-корну, гримаючи на тих декількох глядачів, які не встигають піднятись зі своїх сидінь, а залишаються заворожені, в захопленні від перегляду, і застигають на місці, ловлячи останні звуки саундтреку...

І чи дійсно важить комусь, які фонди, телеканали і мінкульти підтримували фільм? Чи стає кіно насправді кращим від кількості благодійників, які його профінансували? Особисто я не можу пригадати жодного успішного українського фільму, знятого за державні гроші, який в прокаті відбив затрачене. Навіть фільми, створені в копродукції з великими продюсерськими компаніями, комерційними студіями, заробляють в кінотеатрах копійки, і ледве повертають частину коштів, продавши стрічку пізніше на телебачення. Схоже навіть на те, що знімати за гроші держави, погана прикмета, чи, точніше сказати, непривабливий імідж, який має в собі вже закладений певний негативний відтінок і навіть відштовхує. Початковий титр «Створено на замовлення Міністерства культури» вже налаштовує на те, що зараз ми не побачимо нічого свіжого і цікавого...

Давно відомий факт, що гроші на фільм - це ще не фільм. І останнім часом особливо цікавими виглядають картини, зроблені без значних затрат і глобальних масштабів, зате з оригінальною ідеєю, прості і камерні, і вони дивляться на одному подиху саме тому, що так і були створені... Режисери жаліються, що біганина бюрократичними установами і виклянчування кожної копійки стомлює, і врешті ти перестаєш думати про художню складову фільму. Але чому б тоді не відмовитись від мегазірок, які просять непомірні гонорари, зняти все в одній кімнаті, замість павільйонів кіностудій і екзотичних країн, розповісти просту історію замість малювати дорогі спецефекти?..

Ціле літо в кінотеатрах Англії були аншлаги на переглядах фільму «A complete history of my sexual failures» режисера Кріса Уейта, який і головну роль в майже документальному (і водночас комедійному) фільмі зіграв сам. Це автобіографія вже не дуже молодого і зовсім не презентабельного Кріса, лузера в подертих джинсах, якого постійно кидають дівчата, і тепер він прямує в мандрівку країною в пошуках своїх колишніх, щоб взяти в них інтерв'ю і виявити, що в ньому самому не так...

Інший приклад. «Непотрібні люди» («Loss») литовського режисера Маріса Мартінсона, знятий цього року на приватні кошти режисера, висувають на «Оскар» і «Золотий Глобус». Проект фільму був відхилений Міністерством культури Литви, але це не завадило авторам втілити свій задум і без державних коштів...

Культові «Клерки» Кевіна Сміта були зняті за якихось 27 тисяч доларів, а переможець фестивалю в Санденсі 2004 року фільм Шейна Каррета «Primer» - лише за 7 тисяч. Відомий той факт, що на 100 тисяч доларів, колись необхідних Даррену Аронофскі для створення фільму «Пі», склались його знайомі (1 000 людей по 100 доларів), а пізніше компанія Artizan купила права на картину за мільйон.  Так само фільми Джима Джармуша приносять прибутки від прокату, хоча вкладено в них менше фінансів, а більше - чогось, що за гроші не купиш...

В бюджет нашої держави на кіно закладається щоразу більше коштів, але результату не видно, то може, варто ці гроші давати не на ефемерні проекти кіностудії Довженка, а, наприклад, на те, щоб у кіношколах були нормальні бібліотеки з необхідною літературою, переглядові зали, технічне обладнання, і студенти вивчали кіно і знімали свої роботи не для того, щоб отримати диплом і піти працювати на телебачення.

Нещодавно російська влада заявила про свій намір виділяти на підтримку кінематографу не менш як два мільярди рублів в рік. З 2010 року планують підняти цю суму до 4,3 млрд. Путін запевнив, що окрема увага буде приділятись дитячому, авторському і документальному кіно. Тільки от наскільки це документальне і авторське буде незаангажоване - невідомо. Адже якщо влада дає, то вона й вимагає. Найцікавіше те, що й зараз кіношники в Росії не бідують, бюджети фільмів сягли голлівудських стандартів, тільки от всякі «Дозори» і «Дев'яті роти» ні в кого за кордоном не викликають захоплення. Там чекають іншого кіно, від Германа-молодшого, Звягінцева, чи Сокурова, кіно не про доблесних героїв, не про життя мафії, міліції чи армії, але й не про алкогольні будні пролетаріату...

У Великобританії дають гроші на фільм, попередньо визначивши рівень його «британськості» за кількістю учасників знімальної групи британської національності, за рівнем близькості теми до проблем Королівства, залежно від того, де фільм зніматиметься тощо. В Німеччині таке враження, що дають гроші на все, це доводить величезна кількість німецьких фільмів на різноманітних фестивалях (передусім, короткометражних робіт), щоправда, фестиваль нового німецького кіно, який нещодавно презентував в нас 5 повнометражних картин, нічим особливо не здивував. Гаразд, це лише приклади, а треба вдатись до аналітики, щоб зрозуміти, що справді не так, і як бути всім щасливими і задоволеними, і дачу побудувати, і фільм зняти, і приз виграти. Почати холодні розрахунки і вичисляти успішні формули, як роблять в Голівуді? Треба всього лише народитись під щасливою зіркою (такою фразою починаються «99 франків»), і робити своє, незважаючи ні на що, а тим більше на гроші.

Так, Україна - не найрозумніша держава в плані організації роботи кіноіндустрії. Особливо здивував недавно той факт, що всі фільми, зняті в нас, належать Україні, і режисери не мають ніяких авторських прав на них. Але коли ми виходимо з кінотеатру, то ніхто не питає «А за скільки був знятий фільм?», «Кому належать права?» чи «Яка країна профінансувала?» Всі питають, про що фільм, і хочуть почути одне: «Про нас, про наше життя...»

А нарікання на проблеми багатьох дотичних до кіносфери - це лише виправдовування своєї власної бездіяльності. Всім хочеться заробляти, і якщо ви хочете гроші від держави, то краще напишіть книгу про Довженка. Недавно президент виділив щедрий грант Сергію Тримбачу за його працю про Олександра Петровича.

Влада і кіно...

Фото зі сайту www.liveinternet.ru