Волонтерство з відчаю
IQ

Волонтерство з відчаю

Допоки ми не змінимо державу, наші солдати будуть без «броніків», будинки – без опалення, а країна – без майбутнього

Олександр Фоменко, 17 серпня 2014 1334 2

З тероризмом на Сході воюють не лише підрозділи АТО, але і вся Україна. Кількадесят тисяч військових знаходяться на передньому краї боротьби, на фронті. А за ними стоїть армія волонтерів, які забезпечують солдатів практично усім. Від харчів і медикаментів до військового спорядження. Здебільшого це діти революції. Кілька місяців тому вони допомагали Майдану, а тепер – українському війську.

Не зважаючи на те, що десь там є «офіційний» тил, яким керують чиновники, волонтери працюють з фронтом напряму, дізнаючись про потреби безпосередньо від солдатів та офіцерів. «Вот сегодня позвонили ребята с АТО, нет ничего, много раненных, девчонки получили списки необходимого от врачей в полях... Машина уже к ребятам в зону АТО уехала. Ночью они уже все получат», – пише київська волонтерка Дана Ярова на своїй сторінці у Facebook.

Масштаб роботи у «волонтерському» тилу величезний. Щодня на фронт відправляють тонни продуктів і гори спорядження. «Практически полностью укомплектована рота снайперов 25 бригады (тепловизоры, прицелы, дальномеры, рации, бинокли, форма и т.д.», – звітує Владислав Завацький, волонтер з Дніпропетровська. А ініціативна група «Крила Фенікса» організує для фронту навіть безпілотники, розробляє ексклюзивні аптечки і спонсорує ремонт літака. «Скоро і зброю будемо купувати», – обіцяє керівник групи Юрій Бірюков, і йому віриш.

Скільки таких волонтерських груп допомагають фронту, підрахувати навряд чи можливо. Експерти кажуть про сотні таких об’єднань. Так само складно оцінити загальний об’єм коштів, що їх збирають волонтери на потреби армії. Вочевидь, йдеться про десятки, якщо не сотні мільйонів гривень. Пам’ятаєте офіційну акцію Міноборони із залучення пожертв населення? Лише тоді українці «скинулися» аж на 125 мільйонів. Але через сумнівну ефективність і прозорість використання коштів чиновниками українці воліють працювати з волонтерами, а не з державою.

І таких українців – мільйони. За солдатами стоять волонтери, а за ними – все суспільство. Ми ще ніколи не були такими єдиними, як в ці важкі місяці. Хлопчик із Києва віддає свої заощадження на підтримку війська. Майстер з Кривого Рогу власноруч шиє для солдатів взуття. Агрофірма з Луганщини закуповує для сил АТО пальне. З таких випадків складається мозаїка солідарності, яка взимку почалася на Майдані, а влітку поширилася по всій Україні. Про таке варто складати вірші, знімати фільми й писати історичні романи. Однак ця звитяга мотивується скоріше відчаєм, аніж надлишком душевних сил.

Так, війна дала Україні шалений імпульс для розвитку громадянського суспільства. «Братнє» Х**ло зробило для цього більше, ніж грантові мільйони, які десятиліттями вливав в Україну Захід. Ми навчилися самостійно розв’язувати задачі такого рівня складності, про який ще рік тому не могли і мріяти. Нам, беззаперечно, є чим пишатися. Однак поряд із Х**лом ми маємо завдячувати і нашій державі, чия неспроможність змусила суспільство активізуватися для самопомочі.

У них немає нічого. Ця фраза раз по раз з’являється у волонтерських оголошеннях про збір коштів для військових. Добре, що завдяки суспільству у солдатів швидко з’являється хоч щось. Але страшно, що держава не здатна сама забезпечити військо бодай найпотрібнішим. Пам’ятаєте шокуючу історію про те, як 20 тисяч бронежилетів, що їх закупило Міноборони, виявилися бракованими? Неефективність держави тепер конвертується у кров українських солдатів. Аби цієї крові пролилося поменше, суспільство гарячково намагається щось вдіяти. Бо там, на фронті, гинуть наші земляки, брати і побратими.

Навіть гірше – іноді активістам доводиться захищати військових не лише від ворогів, а й від власної держави. Наприклад, бійців з 51-ї бригади збираються судити за дезертирство. З одним бронежилетом на п’ятьох, без набоїв і продовольства хлопці сиділи на териконі в Луганській області. Під час передислокації їх перехопили бойовики і переправили в Росію, а тепер їх «мурижить» військова прокуратура. Окрім адвокатів, солдатів намагаються захистити громадські активісти й волонтери. На жаль, це не єдиний випадок, коли суспільство обстоює інтереси солдат перед «верхами».

А далі буде ще страшніше, коли з фронту повертатимуться ветерани. Чи будуть належно забезпечені ветерани, інваліди війни та родини загиблих, якщо навіть зараз грошове забезпечення фронтовиків буває жалюгідним. У Генштабі називають цифри від 4 тис. грн, але іноді солдати отримують по 900 грн на місяць! Чи зможе громадськість взяти на себе і ці видатки?.. Постановка питання, відверто кажучи, абсурдна. Але ще більший абсурд – становище нашої держави, яка не може ефективно функціонувати навіть у критичний для країни час.

Не виключено, що після війни нас знову чекають внутрішні потрясіння. Дехто передчуває третій – вже волонтерсько-ветеранський Майдан, дехто чекає, що влада сама зробить висновки і сама наведе лад. Однак чудес не буває, а ще одного народного бунту наша державність не витримає. Можна скільки завгодно змінювати обличчя на Банковій і на Грушевського, але система стосунків держави й суспільства від того не зміниться.

Майдан був потрібен для точкового удару по хамському режиму Януковича. Однак для ґрунтовних перетворень потрібні стійкі та всеохопні структури громадянського суспільства. Два попередніх Майдани навчили нас повстанню, а війна просто зараз вчить системній праці в масштабах цілої країни. Зверніть увагу: чимало нинішніх волонтерських груп утворилися ще на Майдані. А завтра ці групи стануть осередками нового громадянського активізму. Якщо взимку волонтери навчилися розбиратися у дровах і касках, а влітку – у коліматорних прицілах і тепловізорах, вони так само навчаться, як змусити чиновників виконувати свої функції.

Вивчати юридичні тонкощі й боротися з корупцією не так цікаво, як ганяти на Схід з передачами для фронту. Чимало активістів взагалі налаштовані ескапістськи: мовляв, навіщо нам держава, якщо ми самі все зробимо. Однак у цьому більше благородної романтики, ніж тверезого розрахунку. Якою би поганою не була наша держава, без неї нам не обійтися. Навіть без нинішнього (далеко не ідеального!) керівництва АТО ми б спромоглися лише на партизанщину і більш-менш симетричне «ополчєніє». Якщо волонтери можуть вчасно підвозити харчі та «бронікі», це не значить, що вони змогли б керувати військовими операціями.

Від державної бюрократії нам нікуди подітися, а жити з наявною – неможливо. Тому, радіючи успіхам громадянського суспільства, слід пам’ятати – попереду ще багато роботи. Допоки ми не придумаємо, як відремонтувати державу, наші солдати завжди будуть без «броніків», будинки – без опалення, а країна – без майбутнього.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук