Я вірю в ідеальне суспільство, – Сашко Положинський

– Я прихильник теорії, що свого часу людство розвивалося духовним шляхом, але в якийсь момент матеріальне перемогло духовне і все почало розвиватися матеріалістично.

Сашко Положинський - лідер гурту «ТАРТАК» - людина, яка ніколи нічого не робить, якщо їй це не подобається, він просто до цього не звик. Це його основний принцип - не поступатися своїми принципами. Зокрема,  в музиці, навіть для того, аби завоювати західних чи російських прихильників. «Нехай ТАРТАК сприймають таким, як є. А інакше... ну, і не треба», - однозначно наголошує він.

Сашко постійно жартує, особливо про серйозне, веде здоровий спосіб життя, не вживає м'яса. Він каже, що на майбутніх виборах Президента України з чистою совістю може проголосувати лише за себе.

Про погляди на життя та творчість Сашко Положинський розповів в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET.

- Зараз дуже багато музикантів також не вживають м'ясо, їдять виключно здорову їжу, це якась мода?

-  Я точно людина, яка не підпадає під модні течії. Я практично не палив, не пив. Я коли пробував, розумів, що мені це все не підходить, не подобається, не приносить задоволення, то для чого я буду щось примушувати себе робити. М'ясо, може мені і подобалося, але це все перебивалося якимись етичними міркуваннями. Мені шкода тварин. І особливо це гостро відчувається, коли бачиш, як їх везуть на бійню. В Луцьку я жив біля дороги, де возили тварин на бійню. Я  в дитинстві цього надивився, давно хотів перестати їсти м'ясо, не міг цього зробити, бо знаходився під кулінарним впливом батьків. Але вже десь тринадцять років я не їм м'яса.

Відносно здорового способу життя... Ну, як він такий, відносно здоровий. Є певні життєві обмеження через те, що деякі речі я для себе не сприймаю. Наприклад, тютюну, алкоголю.  І те, що я не сприймаю, я не вживаю. Я не їм м'ясо. Все це я роблю не для того, щоб здоров'я підтримувати, воно мені просто не подобається в житті, а я не звик робити те, що не подобається.

- Ти не так давно був у Карпатах, любиш відпочивати саме там?

- Я завжди намагаюсь поєднувати приємне з корисним. Я відпочивав, з іншого боку я допомагав волонтерам у таборі для дітей-сиріт, який традиційно проводять мої знайомі в Карпатах. Минулого року я там був вперше. Цього року мене запросили більш цілеспрямовано - допомагав чим міг. Розповідав корисні речі. Власне, цей табір присвячений українським традиціям, щоб діти знали про них, про українські свята.

- Що ти вважав за необхідне сказати цим дітям?

- Я часто зустрічаюся з молоддю, з дітьми різного віку, студентами. Звичайно, намагаюся доносити ідеї, які я вважаю цінними для мене особисто. Це патріотичні цінності, відповідне ставлення до своєї землі, народу. З іншого боку, це речі особистого плану. Наприклад, я завжди кажу дітям обирати для себе якісь життєві пріоритети не розумом, а серцем. Агітую дітей, щоб вони в житті вчилися робити те, що подобається. Це не вседозволеність. Звичайно, те, що подобається, має свої моральні, етичні межі, але в цих межах треба намагатися жити у своє задоволення - не від того, що ти шукаєш задоволень в житті, а від того, що ти отримуєш задоволення  від того, як живеш. Тут важливо, звичайно, і те, яку професію в житті вибираєш, як себе позиціонуєш по відношенню до інших людей в суспільстві, наскільки часто ти можеш дозволити собі діяти врозріз із якимись своїми власними життєвими переконаннями, йти проти своєї совісті і так далі. Це не виглядає як повчання, я просто ділюся своїми думками, тим, що маю, знаю. Я намагаюся допомагати тим людям, які роблять щось корисне, чим можу.

- На сайті «Тартаку» зазначено, що ти дуже любиш Україну, але ту, яка є у твоїх мріях. Яка вона?

- Конкретизувати це дуже складно. В загальному, це така Україна, де би кожна людина була б максимально щасливою. Україна, в якій хочуть жити інші люди, куди рвуться, прагнуть потрапити.

- Ти віриш, що можна створити таке ідеальне суспільство хоч в якійсь країні?

- Я не вірю в те, що не можна створити ідеальне суспільство. Я не-ві-рю! Я не вірю в те, що такі ідеї є утопічними. Це складно. Звичайно, якщо взяти оце суспільство, яке ми маємо, то його не можна одразу зробити ідеальним. Але ми можемо започаткувати процес, який через сотню, кілька сотень, тисячу років створить нове суспільство. Я, власне, прихильник теорії, яка говорить про те, що свого часу людство розвивалося духовним шляхом, але в якийсь момент матеріальне перемогло духовне і все почало розвиватися в матеріалістичному напрямку. Можливо, це сталося внаслідок якогось катаклізму, стихійного лиха, війни, не знаю, причин може бути багато. Але я вірю в те, що людство може знову повернутися на шлях духовного розвитку.

- Як ти це уявляєш?

- Коли я кажу про духовний розвиток, я не маю на увазі релігії. Маю на увазі інші цінності, коли людина намагається жити у гармонії з природою, навколишнім світом. Це важливо.

- Що ти  намагаєшся для цього робити?

- Ну, навіть наше спілкування, це вже популяризація моїх ідей, що буде далі - не знаю. Буде у мене більше можливостей, робитиму більше.

- Під час прес-конференції у Львові щодо фестивалю «Кордон-803», який проходитиме наприкінці серпня на українсько-польському кордоні, ти сказав, що українці самі винні в тому, що їх принижують на кордоні, в консульствах...

- Чим користаються люди, звичайні клерки, які потрапляють на відповідну посаду? Вони мають владу над тобою, бо знають, що ти від них залежиш, для тебе важливим є цю візу отримати - і це дає їм можливість принижувати, зневажати. Коли я приходжу в посольство, я знаю, що хочу їхати, але для мене це не принципово, щоб я дозволяв себе зневажати. Я нікому не даю із собою поводитися по-хамськи, ні людині, від якої залежу в посольстві, ні на кордоні. Не пустите мене в свою країну - добре,  я не приїду! Я їду до вас не голий, не босий, зі своїми грошима, зі своїми знаннями, навичками. Мені особисто добре і в своїй державі. Якщо ви не хочете, щоб я приїхав - до побачення. Вже минулися ті часи, коли Україна не давала можливості своїм громадянам гідно заробляти на життя своєї родини. Роботи в Україні валом. Нехай ця робота не в таких умовах, але це своя земля. Якщо для людини її гідність на першому місці, то вона здатна себе захистити, здатна прожити тут на нормальному рівні. Я розумію, колись українці були змушені емігрувати в силу політичної ситуації. Зараз все змінюється. Я вважаю, якщо ми вже про це заговорили: якщо би всі ті люди, які пожили за кордоном останні п'ять-десять років, всі разом повернулися, ми би змогли країну змінити на краще, аби тільки люди переломили в собі те, що їх примушує їхати закордон і переступати через свою гордість. Мені добре тут!

- Щодо концерту в межах Днів добросусідства, про який ми згадували. Ти казав, що це буде дуже цікаво - виступати перед людьми з різних країн, які тебе знають, та дивитися на їх реакцію. Ви взагалі часто виступаєте за кордоном?

- Концертів за кордоном було небагато. Кілька в Польщі на українському фестивалі, були виступи в Грузії, Росії, Білорусії. В Україні набагато приємніше, емоційніше виступати.  Хоча «Лемківська ватра» в Польщі залишила дуже позитивні враження. В Грузії було цікаво, люди дивилися на нас такими величезними очима, вони такого не бачили, не чули. Концерт проходив у горах. Глядачі дуже позитивно все сприймали, хоча нічого не розуміли, відчували емоції. В Москві концерт вийшов показовий. Коли ми вийшли на сцену, публіка, деякі персонажі, дуже по-хамськи себе поводили, вимагаючи, щоб ми співали російською. Але нам вдалося знайти момент переломлення, і друга половина виступу проходила під позитивне сприйняття. Це дуже показово в тому плані, що нам вдалося своїм професійним рівнем, своєю енергією, музикою змінити упереджене ставлення на краще. За межі України ми не рвемося, якщо є нагода, ми не відмовляємося, таких стратегічних планів немає. Хоча, звичайно, російський ринок дуже привабливий у фінансовому плані, європейський - в емоційному і підвищенні професійної майстерності. Але я не буду вганяти себе в ті рамки, в які, можливо, буде потрібно себе увігнати, щоб вийти на той чи інший ринок. Якщо вдасться потрапити туди такими, як ми є - добре.

- Які це рамки?

- Свого часу, коли ми намагалися пробитися на російський ринок, нам говорили, що треба кілька пісень зробити російською мовою. Ми цього не зробили. Ну й Бог з ним, не треба. Коли я спілкуюся зі своїм хорошим приятелем Іваном Леньо з «Гайдамаків», то він мені постійно каже, що от нам би до своєї музики додати ще чогось більше такого фольклорного, якийсь хоча б інструмент музичний, то нам пряма дорога на Захід. Я відповідаю, що не хочу нічого навмисне змінювати, щоб потрапити на Захід. Він мене розуміє.

- Коли вийде ваш новий альбом?

- З альбомом насправді є затримка технічного характеру. Студія, де ми вирішили записуватися, переїжджає, через це до кінця літа не зможемо сісти за альбом.

- Розкажи трохи про альбом, його концепцію?

- Ми трішечки привчили нашу публіку, що наші альбоми мають якусь концепцію, цей альбом якраз не матиме концепції, просто пісні гурту «Тартак». Ми пишемо багато пісень, а потім з них вибиратимемо те, що увійде в альбом.

- Є бажання проявити себе не тільки у музиці? Зараз багато музикантів стають політиками...

- Крім музики, я зараз для себе вивчаю питання балотування у Президенти України. Може, буду балотуватися, якщо немає бар'єрів, які я не зможу подолати, раптом там треба буде заплатити півмільйона гривень. Звідки я візьму такі гроші?

- Хто тебе «надихнув» на цей крок?

- Це моя, навіть не те, що ініціатива, це єдина можливість, варіант, проголосувати на президентських виборах.

- За себе?

- За себе, бо за себе я можу з чистою совістю проголосувати. Якщо я раптом дізнаюся, що серед кандидатів в президенти буде хтось, кому я зможу довірити свій голос, то я, звичайно, не буду туди лізти, бо, чесно кажучи, не хочу. Але як людина відповідальна перед собою і перед суспільством, я розумію, що іншого виходу немає.

- І що ти хочеш зробити на цій посаді, які були б твої перші кроки?

- Ну, що це за підхід, от вас привчили, що Президент повинен робити якісь кроки. Перші кроки Президента - це зрозуміти, у що ти вляпався. Вивчити ситуацію, в якій опинився. Мусиш з'ясувати, що є довкола тебе в економіці, політиці, культурі, соціальній сфері. Вивчити свої можливості впливу, що ти реально можеш зробити. Я думаю, що кожен кандидат не може адекватно це оцінити до того, як він стає президентом. Кожен посідає це місце в конкретних умовах, і от він, коли обіймає цю посаду, в цих конкретних умовах, може вирішити, що і як він може зробити. Я можу сказати, що я намагатимуся робити. Перше - робитиму все, щоб виконувалася Конституція України як основний закон. Це програма-мінімум, і якби мені вдалося цю програму на 50% виконати,  думаю, я би був найкращим президентом.

- Від коли ти вирішив стати Президентом України?

- Вибори наближаються, і я бачу, що немає жодного потенційного кандидата, за якого я би міг віддати свій голос.