«Я знав, що в мене є турнікет і треба надати допомогу»

10 березня в італійській Венеції український військовослужбовець, який приїхав туди у відпустку, врятував хлопця із ножовим пораненням. Ця новина швидко поширилася тамтешніми й українськими ЗМІ. ZAXID.NET поспілкувався із 32-річним Янісом Терещенком, розпитав про його службу та деталі порятунку хлопця.

Коли ви стали на захист України?

У 2022 році. Долучився до загону тероборони «Азову», який зрештою став 3-ю штурмовою бригадою. З 2022 року я в цьому підрозділі, і не змінював його.

Чому вирішили піти добровольцем?

Якби ж хтось питав, чи був інший варіант життя, можливо, я тоді б не ухвалював таких рішень. Але ж нам не залишили варіантів. Я не знаю, як можна жити далі, розуміючи, що існує така проблема у нашому житті, як Російська Федерація. Не те щоб я ухвалив таке рішення, просто інакше неможливо було.

Які обов'язки ви виконуєте в війську?

Я розвідник розвідбатальйону.

Днями стало відомо, що 3-тя штурмова бригада стала корпусом. Чи пишаєтеся, що служите саме там?

Ми знали про це раніше, мали певні плани навіть всередині нашого підрозділу, тобто розуміли, що доведеться робити в найближчому майбутньому. Це дуже великий крок для всієї системи Збройних сил України. Йдеться про збільшення одиниці взаємодії, отримання більшої лінії відповідальності, що буде зосереджена в руках одного штабу – штабу корпусу. Це значний крок, це значне поліпшення, масштабування, і воно свідчить про те, що українська армія до цього готова і вона спроможна, а будь-які розмови, фантазії чи пропагандистські вкиди, що ми начебто в скрутному становищі, – це все неправда.

Ми стрімко розвиваємося весь час. Ми не єдина бригада, яка розширилась до корпусу: інші бригади повідомлять про це згодом. Яя пишаюся, що маю за честь опинитися в цій компанії, з цими чоловіками, під цим командуванням у цей час.

Звідки ви родом? Чим займалися до початку повномасштабної війни?

З Кривого Рогу, але жив у Києві, коли почалося повномасштабне вторгнення. Загалом у Києві я жив останні 5-6 років, працював у школі. Викладав різні дисципліни: історію, географію, але останнім часом я працював тьютором – це фахівець, який супроводжує навчання дитини, з яким дитина спілкується і кому довіряє.

Після завершення служби хотіли б повернутися до попередньої роботи?

Я, чесно кажучи, про це ще не думав. Я часто згадую про цю роботу і спілкуюся з багатьма колишніми колегами, спілкуюся з іншими викладачами інших шкіл, іншими працівниками. Але уявити зараз себе в освіті мені, на жаль, важко.

Ви стали відомим після порятунку пораненого хлопця в Венеції. Розкажіть детальніше, як відбувалися події?

Я побачив метушню, прямуючи до готелю після приїзду в місто. Ми зійшли на станції з катера і встигли пройти кількасот метрів. Це не була метешня просто туристів на вулиці, вона виглядала загрозливо, з різкими рухами. Я побачив хлопця, який впав, йому намагалися надати допомогу, затиснути ногу, щоб вона не кровоточила.

Нашому сину 5 років, і дружина пропонувала оминути цю вулицю, щоб не травмувати його. Проте я вирішив відволікти його увагу, взяв спершу на руки, показав вітрину, потім сказав постояти збоку, а сам вже на ходу діставав з сумки аптечку. Офіціант допоміг мені, приніс воду й антисептик, мені дали рукавички. Я міг лише оцінити рану, зрозуміти, що хлопець виживе до приїзду швидкої, і піти геть. Але я про це не думав. Я знав, що в мене є турнікет і що треба надати допомогу. Хлопцю дуже пощастило, хоч він і втратив багато крові. У нього було багато ножових поранень, але критичне було одне – поранення стегна, одного турнікету вистачило.

Чи знаєте ви, що зараз з цим хлопцем?

Ні, не цікавився, і зі мною не виходили на звʼязок. Я передав його у руки фахівців швидкої допомоги абсолютно стабільним, у свідомості, із зупиненою кровотечею. Не сумніваюся в тому, що йому надали допомогу.

Чи запитували вас, звідки у вас ці навички, хто ви взагалі? Бо спершу ЗМІ повідомляли, що нібито хлопця врятував російський турист.

Мене запитали про це різні люди кілька разів. Я схожий на американського військового, але я сказав, що українець. «Швидка» і поліція знали, хто я. Поліція також просила показати документи, я надав свої контакти. Але це не те, чим я хотів би займатися у відпустці у Венеції.

Щодо того, що мене назвали російським туристом, то зі мною звʼязалась потім репортерка – після того, як небайдужі українці звернули увагу на це. Це було вже через кілька годин після інциденту. При чому говорила вона українською мовою: зрозуміло, що за допомогою перекладача, але сам факт приємний. Вона перепросила і запевнила, що все виправить, висловила багато підтримки, сказала, що розуміє, наскільки це принципово. Проте в соцмережах я досі бачу коментарі, що я був росіянином.

Ви постійно із собою носите з собою аптечку?

До війни із засобів надання допомоги у мене з собою максимум був пластир. У 2023 році я приїхав у першу відпустку – і відтоді завжди з аптечкою поза службою. Раніше брав з собою кілька турнікетів, у тому числі дитячі, а зараз вже звик їздити у відпустку, тому маю всього два турнікети.

Надавати домедичну допомогу ви навчилися вже в війську чи вміли робити це ще до служби?

Дещо я знав, бо працював у школі, але це не ті знання, які стануть в нагоді у війську. Надавати невідкладну допомогу мене навчили вже у 3-ій штурмовій бригаді. Ми багато уваги приділяємо медицині: як на рівні бригади, так і на рівні нашого підрозділу. Нас стимулюють носити з собою турнікети, навіть якщо ми не у військовій формі і не при виконанні обовʼязків, і можуть зробити зауваження, якщо ми цього не робимо.

Мер Венеції нагородив вас «Відзнакою Лева». Як це відбувалося? Які у вас були емоції?

Я не оцінюю цей вчинок як щось надто героїчне. У нас в Україні відбуваються значно жахливіші речі. Насправді ситуація була досить проста. Я оглядув рани хлопця і швидко наклав турнікет. За 10 хвилин його вже забрала «швидка». Більше часу я потім витратив на розмови, пояснення з поліцейськими.

Не розраховував на такий урочистий прийом у мера, думав, ми обмежимося рукостисканням і подякою. Але це була така урочиста подія за участі преси, були інші працівники мерії, мене зустріла ціла делегація. Коли ми спілкувалися з мером, довкола нас була купа людей. Я не розраховував на таку честь. Мені з родиною пропонували різні екскурсії до музеїв, оскільки я їхній почесний гість. Ми погодилися на одну – до природничого музею, оскільки мій син любить таке. Крім того, мер висловив багато підтримки українцям, сказав, що вражений роботою наших Збройних Сил. Він сам був в Одесі і бачив роботу ППО. Мені це було приємно почути особисто і як громадянину України.