«Як би гидко не було, не треба залишати Крим»
Суспільство

«Як би гидко не було, не треба залишати Крим»

Політичний в’язень Ільмі Умеров про чотири роки анексії півострова

Мар'яна Вербовська, 24 лютого5810
фото Нового времени

Чотири місяці тому, засудженого Росією за сепаратизм Ільмі Умерова, заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, представники ФСБ Росії з лікарні відвезли в аеропорт Сімферополя. Звідти його літаком відправили у Анкару, де в рамках «помилування Путіним» передали Туреччині.

До того майже чотири роки Умеров у Криму відкрито критикував російську владу за проведення анексії. За це його примусово відправляли у психіатричну лікарню і засудили на два роки колонії. Цей вирок називали «смертною карою», бо у 60-річного Умерова крім хвороби Паркінсона, також діагностували цукровий діабет і ішемічну хвороба серця.

Після «помилування», Умеров живе на зйомній квартирі у Києві і планує повернутися додому. Попри слабке здоров'я, екс-глава Бахчисарайського району має світлий розум і дуже активне життя. Розповідає, що має плани на кілька місяців наперед. Перед виступом 20 лютого в УКУ про чотири роки окупації Криму, Ільмі Умеров розповів ZAXID.NET про зміни на півострові і про те, чому, на його думку, не варто звідти їхати.

Про референдум

Анексія Кримського півострова армією РФ розпочалася 20 лютого 2014 року.

В Криму сепаратистські настрої були завжди. І те, що, що відбулося чотири роки тому, дуже довго готувалося. Прихильників України в Криму було менше, аніж тих, хто хотів у Росію.

Чотири роки тому в ці дні в Криму відбувалися події, які були продовженням київського Майдану. Янукович тікав з країни, кілька днів на посту був Турчинов. В цей час у Москві Путін влаштував своєрідний шабаш, після чого на вулицях Криму стало більше військових, почали їхати танки…

У 2014 році Умеров оголосив про свою проукраїнську позицію, засудивши кримський псевдореферендум

За вказівкою Кремля на півострові вирішили зібрати позачергову сесію Верховної Ради, аби провести референдум про приєднання до Росії і закликати Путіна ввести війська. Люди у військовій формі їздили по квартирах депутатів і під дулом автоматів звозили їх у Раду. Звезли близько 80 людей. Спочатку вони проголосували за проведення референдуму у травні, потім перенесли дату на квітень, а пізніше на 16 березня. Звісно, це було порушенням законодавства України, бо змінити статус цієї території можна було лише за результатами всеукраїнського референдуму. А в Російській Федерації такої норми закону взагалі нема, там не передбачено вихід зі складу країни.

У той час я був головою районної адміністрації Бахчисарая. В ті дні робив дуже багато заяв проти проведення референдуму, проти приєднання до Росії. Закликав людей не ходити на голосування. Моя адміністрація не брала участь у проведенні і підготовці до референдуму. Щоправда, завдяки «Партії Регіонів» голосування таки провели. Для себе тоді прийняв рішення: ніколи не співпрацюватиму з цією владою. За інерцією працював головою району іще чотири місяці. Це той час, коли ми діяли ще за українським законодавством. Після цього провели місцеві вибори і міські ради очолили люди, обрані вже за російськими законами.

Про кримінальну справу

Ми всі наївно думали, що це короткий період і все скоро владнається. Я навіть думав, що у справу втрутиться Обама, але насправді все тільки загострювалося.

Скажу чесно, в мене був тільки один план: залишатися в Криму за будь-яких умов. Я міг втекти, переїхати, але не зробив цього. Навпаки, навіть коли проти мене порушили кримінальну справу, продовжував приходити в суди і доводити, що це усе фарс. Тролив суддів, вказував їм на помилки, бо навіть у моїй кримінальній справі було багато смішних моментів-неточностей. Наприклад, слідчий, який вів мою справу, в усіх документах фігурував як слідчий ФСБ Ростовської області. Я це відразу помітив, а він півтора роки ходив із цим документами.

Ільмі Умеров з донькою після оголошення вироку

Мене обвинувачували у тому, що я публічно критикував територіальну цілісність РФ. Якщо казати конкретно, то їх обурило моє інтерв’ю на кримськотатарському телебаченні в Києві. Цей канал раніше працював у Криму, але після анексії їм не продовжили ліцензію. Взагалі, жодному ЗМІ на півострові, яке не лояльне до влади, не продовжили ліцензію.

Я все ще вважаю, що усі, у кого нема прямої загрози життю, повинні залишатися у Криму. Як би складно та гидко вам не було, не треба залишати півострів. Тому що кримськотатарський народ корінний на території Криму, один із корінних народів України. Якщо нас не буде в Криму, то боротьба за цю територію втрачає сенс. Не скажу, що раніше в Криму нам було солодко, але українська влада ніколи не заважала нам розвиватися.

Було дуже багато людей, які переконували мене переїхати. Аргументи були різні: слабке здоров’я, боротьба немає сенсу… Але я знав, що хочу бути вдома. Давав інтерв’ю, зустрічався з журналістами, часто коментував події по скайпу. Знаєте, бували періоди, коли в Крим по кілька місяців не приїжджали журналісти, ні українські, ні іноземні. У цей час я ще активніше намагався виходити на зв'язок онлайн. Та й зараз є два-три журналіста, які часто приїжджають. Все.

Коли мені дали підписку про невиїзд, фактично прив’язали мене до дому, я ще активніше почав працювати в мережі. Врешті-решт, мені загрожував вирок 2,5 роки умовного терміну і три роки заборони на публічну діяльність. Але суддя, вочевидь образившись на мої слова «зрадники судять патріотів», дав суворіше покарання – два роки в колонії.

Про звільнення

За кілька днів після цього Путін зустрівся з турецьким президентом Реджепом Ердоганом. Під час розмови Ердоган озвучив прохання кримськотатарської діаспори у Туреччині відпустити двох людей: Ахтема Чийгоза [політичний в’язень, який станом на вересень 2017 року перебував у слідчому ізоляторі Сімферополя, засуджений на 8 років колонії] та моє, Ільмі Умерова.

Я дізнався про договір двох президентів 12 жовтня, коли додому приїхали представники ФСБ з Москви. Вони сказали, що є документ про помилування, мені потрібно тільки написати листа Путіна з проханням мене помилувати. Я їх прогнав. Але процес пішов.

25 жовтня нас, якщо можна так сказати, звільнили. Я тоді лежав в лікарні з гіпертонічним кризом. У палату прийшли кілька людей зі служби виконання покарання. Вони мене обманули, сказали, що мені потрібно проїхати у офіс у Сімферополі, ознайомитися з указом президента про помилування. За кілька годин пообіцяли, що мене відпустять. Пригадую, сказав медсестрі, яка ставила крапельницю, щоб вона трошки зачекала, я скоро повернуся. Насправді, це був мій останній день в Криму.

Ільмі Умеров та Ахтем Чийгоз у Анкарі після передачі турецьким спецслужбам

Мене везли у машині швидкої, я двічі подзвонив рідним і попросив приїхати по мене у Сімферополь. Коли побачив, що ми біля аеропорту, то попередив дочку, щоб вона піднімала шум.

Ахтема забрали зі слідчого ізолятора, де він очікував на виконання етапу. Його забрали з камери, нічого не пояснювали і повезли в аеропорт. Пізніше в аеропорт привезли мене, ми зустрілися вже в літаку, але поговорити нам не дозволили.

Коли літак прибув у Анкару в Туреччині, нас передали місцевим спецслужбам. Пізніше ми дізналися, що нас обміняли на російських вбивць, які вбили журналістів. Про це навіть написали у турецьких газетах. Думаю, це правда.

В Туреччину я прилетів у тому, в чому був у лікарні – в джинсах і легкій куртці. Більше речей ми не мали. Навіть паспорта з собою не мав. Турецькі спецслужби нас вдягли і надали житло на кілька днів. Ми зустрілися з президентом Ердоганом, дали прес-конференцію в посольстві України в Анкарі. Через два дні полетіли в Київ. З того часу я живу у столиці.

Про перебування у психіатричній лікарні

В серпні 2016 року мене відправили на примусову психіатричну експертизу у психіатричну клініку в Сімферополі. Цю експертизу проводили так: мене на 21 день помістили на стаціонар з психічно хворими людьми. Це була спроба Росії повернути методи каральної медицини. Резонанс був настільки широкий, що Ангела Меркель [канцлерка Німеччини] зробила заяву про те, що готова надати мені лікування. Пізніше, коли нас відпустили, вона написала телеграму Петру Порошенку з тим, що у мене є можливість поїхати на лікування у Німеччину. Але особисто мене так і не запросили. Щоправда, зараз є себе почуваю себе набагато краще, аніж в Криму. Я познайомився з доктором медичних наук і мені відкоригували лікування, гострої потреби у лікуванні нема. Хоча я сам за освітою лікар, намагався контролювати свій стан, але виходило неідеально.

Про повернення в Крим

Коли мене запитують, як змінився Крим за час окупації, я не підбираю слів: Крим став диким. Але увесь час повторюю, що хочу повернутися.

Щоправда, досі не маю жодного документа, який би підтвердив моє помилування. Я навіть не знаю, чи такі документи існують. Без них в Криму мене можуть просто відправити у в’язницю.

Я тісно підтримую зв'язок з друзями та рідними в Криму. Розумію, що для них це може становити небезпеку, наші розмови найімовірніше прослуховують. Проте свої слова не обмежую якимись темами.

Зараз я живу на зйомній квартирі у Києві. Свій побут вдалося облаштувати за підтримки Меджлісу. Активно зустрічаюся з політиками, євродепутатами, роблю все, аби не забували, що Крим окупований.

Моя дружина приїжджає до мене кілька тижнів і знову повертається в Крим. Там у нас будинок, діти, спогади. Молодша дочка залишається зі мною в Києві. Іще двоє дітей залишаються на півострові зі своїми родинами.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук