З довірою до людей та ідей усе стає можливим

Довіряти – це дуже просто і дуже складно водночас. Як пишуть науковці, довіряти – це мати на думці, що ваш візаві, клієнт чи опонент, вестиме себе відповідно до певних правил. Якщо ж довіри немає, то не буде і ніякого майбутнього у ваших стосунків.

Чому ж ми маємо базувати свою поведінку на довірі?

Почну із економічних аргументів — вони мені найближчі. За дослідженням польських вчених, наша країна-сусід втрачає близько 70 мільярдів євро (10% ВВП) щороку через відсутність довіри. Як вони це порахували? Через відсоток контрактів, які не виконуються — і в Польщі це приблизно 25%.

Отож, будь-який контракт, будь-який правочин у економічній сфері будується на довірі. І якщо її немає, не буде й економічної успішності.

Втім, людська діяльність опирається не лише на заробляння грошей, а й на творчість. Тож якщо говорити про довіру в контексті концепції креативного міста, то тут взагалі безсумнівно — стосунки між людьми мусять будуватися на ірраціональному, внутрішньому, душевному. Аби творчість відбулася, стала можливою, для неї мусить бути якась соціальна основа. І це ніщо інше, як довіра.

Саме до цього висновку ми прийшли у дискусіях з відомим британським урбаністом Чарльзом Лендрі, який був у Львові в березні цього року. У розмові про найрізноманітніші речі ми поступово прийшли до того, що все впирається в довіру. І вирішили цей фундамент розбудовувати, підсилювати, розширяти.

Так виникла ідея Бієнале довіри — події, яка в першу чергу викликає асоціацію з творчістю і відбуватиметься раз на два роки. Чому важлива творчість? Тому що у стратегії Львова на найближчий час ми хочемо акцентувати саме це – нові економічні галузі (так звані креативні індустрії), новий тип соціальних стосунків, середовище, де можливе самовираження через творчість для мешканців різного віку і сфери інтересів. А щодворічний формат (цілком можливо) дозволить нам працювати і з іншими містами — один рік у Львові, наступний — деінде, де є позитивний досвід і бажання розвивати тему. Вже ведемо переговори із Хельсінкі — саме там зараз є найвищий рівень довіри, якщо вірити останній соціології.

Наша основна мета і програма-мінімум — почати розмову про довіру. Підняти цю тему, ословити її, почати думати про неї. Згодом, можливо, також почати ставити собі незручні запитання: «Чому ми поводимося саме так, а не інакше?», «Чому ми не починаємо співпрацю?», «Чому ми не починаємо реалізовувати нашу ідею, думаючи наперед, що це неможливо?». Бо ж за наявності довіри (до інших людей та до своєї власної ідеї), все можливо; тільки не так часто ми готові ризикнути і у це повірити.

Програма-максимум для Бієнале довіри — спровокувати місцевого підприємця та місцевого художника більше співпрацювати зі своїми колегами та одне з одним. Адже зараз відбувається певна «гетоїзація»: підприємці не надто прагнуть виходити на публіку (ймовірно, тому що здебільшого працюють не повністю в правовому полі), а художники зі свого боку не сприймають бізнесменів, а можливо, і зовсім – тихо їх недолюблюють.

Моя мрія – щоб у Львові художник і підприємець сиділи за одним столиком за кавою і творили щось разом. Це і є одна з реалізацій «креативного міста». І довіра як основа взаємин між людьми може спричинитися до появи такого явища.

А з часом, я переконаний, все це прийде до результату, і матеріального також. З великою довірою, терпінням і прискіпливим виконання задуманого, великі ідеї реалізовуються. І це є ніщо інше, як робота соціального капіталу.