З Путіним треба бути обережним, як із протухлим яйцем
IQ

З Путіним треба бути обережним, як із протухлим яйцем

У всій цій веремії нас можуть просто й елегантно розміняти

Тарас Возняк, 23 листопада 2015 2797 5

Буквально протягом кількох днів після терористичних актів у Парижі на світовому політичному Олімпі відбулася чудесна метаморфоза – раптом Владімір Путін став «особою мацапурою». З ним всі почали поводитися як із персоною надзвичайно важливою. З ним всі раптом почали розмовляти через «прошу перепрошую».

На саміті G20 його графік зустрічей був переповнений, як бальна книжечка Наташі Ростової – всі хочуть станцювати з ним хоч кілька па… Тут зустріч і з Бараком Обамою, і з канцлером Німеччини Анґелою Меркель, і з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоґаном, і з королем Саудівської Аравії аль-Саудом. Всі волхви прийшли поклонитися великому і маєстатичному ВВП.

А пам’ятаєте, як його «опустили» на такому ж саміті G20 у Брісбені, Австралія? Сидів тихенько у куточку, жував сухарик, а потім втікав з Австралії, підтиснувши хвоста.

Чого б то раптом? Що такого сталося? Може, справді Владімір Владімірович «осознал» і зав’язав з розпалюванням війн та організацією терористичних актів?

Аж ніяк. Навпаки. Для нього це єдина можлива тактика.

Ресурси Росії виснажуються. Довго тягнути він не зможе. Тому потрібно піднімати ставки. Що він успішно і робить: війна у Чечні, анексія Абхазії та південної Осетії, анексія Криму, окупація Донбасу, ну і замахи, авіакатастрофи у Смоленську-Донбасі-Єгипті, цілі квартали підірваних будинків у Москві-Грозному-Волгограді. Одним словом – звичний послужний список російського самодержця.

Але зауважте, що ставки постійно зростають. Починалося все підірваними «невідомими» напередодні восшествія на трон десь на Киширському шосе під Москвою у 1999-му. А потім – Чечня, Грузія, Україна, Сирія і… От ми й дійшли до цього «і», за яким уже безодня.

При цьому я не схильний драматизувати. Однак, гадаю, всі ті, що почали поводитися з Путіним як із тухлим яйцем, нарешті зрозуміли, що вони всі накоїли. Ні, не він. Він такий, як є. Просто Путін. Колективний Путін. Накоїли вони, коли не зрозуміли, з чим мають справу. Чи з ким мають справу.

За тим «і» навіть посполитий читач цього опусу вгадає, що я зараз напишу – Париж.

О так, звичайно, завиють зараз поборювачі теорії змов. Знову у всьому винен Путін. Корова не доїться – винен Путін, перепив вчора – винен Путін. Коли хтось починає бачити за певною вервечкою подій якусь осмислену дію, не пароксизм джихадистських емоцій, його одразу ж таврують як  прихильника одвічних теорій змов. Тож якось пов’язувати між собою різні події, які неначебто не пов’язані між собою, як-от Париж і падіння російського літака у Єгипті, якось навіть непристойно. Непристойно у товариствах чистоплюїв та добродумів про все на світі – тобто політичних ідіотів, на яких і розраховують ті, хто справді творить порядок денний світової політики.

На закиди, що це теорія змов, у мене є проста відповідь: а хто такий той Путін? Чи, власне, не змовник? Змовник-віртуоз – у поганому сенсі слова, звісно. Бо що таке старе/нове КГБ/ФСБ, як не контора, яка й має готувати всілякі спецоперації та змови? А те, що ВВП є від його крові та плоті, здається, навіть вічні борці з теоріями змов не мали б заперечувати.

Якими інструментами можемо користуватися ми, прості белетристи, пробуючи все ж зрозуміти, що діється. У нас немає доступу до оперативної інформації, якою, звісно, володіють і компетентні органи різних країн, і їхні очільники.

Тому нам залишаються два інструменти: інтуїція та логіка. Смішний дідівський дедуктивний метод Шерлока Голмса та інтуїція.

Отож, повернімося до параду терористичних актів, який тільки набирає швидкості. Бо що таке анексія Криму, як не чудово реалізований терористичний акт величезного масштабу, чи «русская весна» на півдні України 2014? Вже не кажучи про випадково збитий не російський, а малайзійський літак над Донбасом. Як би завили чистоплюї та добродуми, якби тоді збили літак російський. Україна б тоді точно не відмазалася.

Однак то справи минулого року. А тепер, потрапивши в ізоляцію і спостерігаючи за виснаженням російських ресурсів, Путін просто мусів прорвати блокаду Росії і себе особисто (бо це одне і те ж, як він гадає).

А прорив можливий двома способами:

1. «Виправитися» і стати корисним світовому співтовариству.

2. Застрашити всіх до такої міри, що хоч-нехоч, а на цирлах приповзуть.

Звісно, що горбатого могила випрямить. А тому «виправлятися» чи каятися царю негоже і натурі не відповідає.

А от стати корисним можна. Але у свій, рекетирський, спосіб – спочатку створюєш клієнту проблему, а потім пропонуєш її «вирішити». І клієнт, і рекетир розуміє, як все було організовано, однак криво шкіриться і йде на угоду. Ну от як Оланд і Обама у питанні Сирії.

Що стосується застрашування, то тут Путін – у своїй тарілці. Він схильний «мочить в сортире» не лише опонентів у самій Росії, але й «партнерів» за кордоном. Після «опускалова» у Брісбені Путін не міг не помститися.

Уже всі аналітики криком кричать про російський слід у паризькій різанині. От хоча б кілька штришків: в армії ІДІЛ воюють 2500 громадян Росії. Звідки гадаєте – з Рязані? Та ні – з Кавказу, головно Чечні. А хто кращий друг ВВП в Чечні, який контролює цей легіон джихадистів? Чи не вірний путінець Кадиров?

А як гадаєте, чи є якісь впливи у цих вірних путіністів-кадирівців у керівництві ІДІЛ? Правильно, є. І чималі. А далі – тільки один крочок до Парижу. І не тільки…

Але ж Путін уже кілька разів бомбив не лише опозиціонерів у Сирії, але й об’єкти ІДІЛ, скажете ви. А також згадайте будинки на Каширському шосе, відповім я… Для справи товаріщам з КГБ нічого не жаль. Тим більше, що одномоментно перетворюєшся зі злочинця за яким плаче Гаазький суд, у невинну жертву, брата по нещастю і т.д. Яка Гаага – забудьте…

І тут знову, застосувавши дедукцію та інтуїцію, ви мали б покритися холодним потом – то що, російський лайнер, підірваний над Єгиптом, «тоже они?» Думайте самі. На те маєте інтуїцію та дедуктивний метод.

А що стосується наших друзів із Америк-Німеччин, то, здається, до них нарешті дійшло, що вони мають справу з протухлим яйцем. Саме по собі воно не страшне. Ним не можна вбити людину. Але, розбивши, попадаєш у хмару смороду й огидного слизу. А думають наші великі світові політики не так про справді небезпечні для світу проблеми, як про свої президентські-парламентські-муніципальні вибори. Одним словом – про дрібне.

Чи знають вони, з ким мають справу? Звісно, знають. Чи знає Путін, що вони знають? Знає. Однак розраховує, що вони не відважаться зробити публічною всю жахливу правду. Вони ж здрейфили після катастрофи лайнера президента Польщі Леха Качинського під Смоленськом.

Чи «полюбили» вони Путіна, чи якось включили його у свій клуб? Ні і ще раз ні.

Однак тепер їхня гра має стати тоншою. І підступнішою – з обох боків. Це гра на виснаження. Гра, звісно, лицемірна. Путін вдає, що допомагає. Обама вдає, що вдячний. Путін мочить опозицію Асада. Оланд мочить сірійських кадирівців. Одним словом – мило усміхаються і копають один одного під столом.

Нарешті високий світовий клуб зрозумів, що тоді, коли вони десятиліттями бавилися з тим, чи надати Україні хоч якогось статусу в своїх очах і наскільки європейським визнати традиційний польський бігус, Путін плекав армію смертників та відморозків. Ні, не російську регулярну армію, а ту, яка дуже підходить для сучасних умов чи то в Україні, чи у Сирії, чи в Парижі. Йдеться про різного роду кадирівців, але не тільки. На відміну від французьких чи американських солдатів, чимало з них абсолютно готова підірвати себе у будь-якій частині світу во славу Аллаха. Ну і Путіна, звичайно… Досить кинути оком хоча б на регулярні чи напіврегулярні кадирівські війська.

Одним словом, а поутру они проснулись. І не тільки у Парижі…

Зараз завдання, наскільки розуміє такий посполитий обсерватор, як я, з одного боку – втягнути Путіна в сирійську авантюру по самі гланди, а з іншого – постаратися потихенько перевести вектор агресії джихадистських «бєзпрєдєльщиків» на самого Путіна. Ну і нічого не обіцяти: хоче «мочити» і своїх, і чужих в Сирії – будь ласка.

І для нас, і для наших союзників на Заході було б помилкою якось пов’язувати Україну з тим, що відбувається в Сирії, що сталося у Парижі. Путін всіма силами підштовхує західних лідерів до цього розміну.

При цьому головною метою не є нещасний роздовбаний Донбас, і навіть не Україна, а поділ світу на дві зони впливу. Як при совку, як при Сталіні. А от саме цього наші західні лідери і не хочуть. І тут маленька помилочка ВВП.

І ще одне: світ якщо й поділиться, то не на совків і несовків, як було при Сталіні, а на вірних і невірних. Тренди змінилися. А це вже велика помилка не те що карлуватого Путіна, а й високодостойного світового політичного клубу.

Тому всі разом маємо зробити все, щоб злоякісна форма псевдоісламу не здомінувала ісламський світ. Не дати таким, як Путін, плекати джихадистських «бєзпрєдєльщиків» для своїх дрібних потреб.

Однак у всій цій милій, майже сімейній історії є одна маленька печалька для нас – у всій цій веремії нас можуть просто й елегантно розміняти. Обидві сторони. З чисто тактичних міркувань. Не зі стратегічних. А цього так не хочеться. Принаймні мені. Тому маємо бути пильними. І пильнувати за руками всіх цих політичних шулерів. Ой, вибачте, партнерів.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук