Загадка фонду енергозбереження

Засоби масової інформації рясніють матеріалами, присвяченими проблемам української енергетики, весь народ з тривогою і надією стежить за цією темою, всі розуміють, що тільки рішучими і потужними діями можна зберегти, відновити і привести до тями енергетику країни. Ну і, звісно, всім хочеться реального прогресу у цій сфері і набуття настільки необхідної енергетичної незалежності. Будучи небайдужим громадянином, до того ж озброєним таким потужним інформаційним ресурсом, як Інтернет, я вирішив дізнатись про державну політику у сфері енергетики і виявив дуже цікавий закон «Про енергозбереження». Виявляється, такий документ у нас є, він діє і створює законодавчу основу для роботи, спрямованої на найбільш ефективне використання енергетичних ресурсів.

Однією з родзинок цього закону можна вважати те, що у ньому передбачено створення та функціонування Державного фонду енергозбереження, який має забезпечувати  фінансування  заходів  щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів.

Як зазначено у статті 13 вказаного закону, джерелами формування Державного фонду енергозбереження є:

- кошти,отримані за видачу центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, документів дозвільного характеру;

- добровільні внески підприємств, установ,організацій та громадян.

Порядок розподілу коштів, що надходять до Державного фонду енергозбереження, встановлює Кабінет Міністрів України.

Стаття 14 закону визначає напрями використання коштів фонду:

«Кошти фондів енергозбереження використовуються для фінансування заходів щодо раціонального використання та економії паливно-енергетичних ресурсів, включаючи науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи у сфері енергозбереження, дольову участь у здійсненні програм структурної перебудови економіки, спрямованої на енергозбереження, розробку та впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання, надання кредитних пільг і субсидій для розробки і реалізації енергозберігаючих заходів і програм.

Кошти фондів енергозбереження використовуються також для розвитку нетрадиційної енергетики, виробництва альтернативних видів палива, проведення державної енергетичної експертизи, організації підготовки та перепідготовки кадрів, розробки енергетичних стандартів, норм і нормативів, участі в оснащенні підприємств засобами обліку, контролю та управління енерговикористанням».

На виконання положень закону Кабінет Міністрів України своєю постановою №163  від 7 лютого 1996 року створив Загальнодержавний фонд енергозбереження та затвердив положення про цей фонд.

Як працював цей фонд, скільки та звідки отримував кошти і як їх використовував десять років тому, може зацікавити хіба лише дослідників та науковців. А ось сучасні дії фонду, здавалось би, можуть викликати чималий інтерес суспільства. Однак спроби знайти інформацію про діяльність фонду у всесвітній мережі несподівано виявились абсолютно безнадійною справою. Чому? А тому, що, як з’ясувалося, державного фонду енергозбереження наразі просто не існує. Не існує ні фактично, ні юридично. Бо Кабінет Міністрів України своєю постановою №501 від 16 березня 2000 року скасував свою ж постанову про створення фонду. Мотиви цього скасування у постанові, яку підписав Віктор Ющенко (який тоді був прем'єр-міністром), не вказані. Як після цього має виконуватись закон, теж не зазначено.

Отже, виникають питання.

Перше. Куди і за яких підстав потрапляють кошти, отримані за видачу центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, документів дозвільного характеру?

Друге. Який обсяг цих коштів 2014 року та що очікується у поточному?

Третє. На яких підставах і яким чином використовують ці кошти?

Четверте. Яким чином виконуються статті 13 та 14 закону України «Про енергозбереження»?

Автор цих рядків абсолютно несподівано для себе самого досить сильно перейнявся сформульованими питаннями і ніяк не міг вгамувати свій запал у прагненні знайти відповіді. Як уже сказано вище, всесвітня павутина виявилася безсила перед поставленим завданням. Ходити по урядових коридорах та кабінетах і настирливо допитуватися про долю фонду енергозбереження і призначених для його фінансування ресурсів також не виявилося можливим і доцільним. А тому згадалося, що у нас в країні діє така річ, як доступ громадян до публічної інформації.

Поміркувавши, чи не буде занадто великим нахабством звернення зі згаданими питаннями прямо до першоджерела, тобто до уряду, і чи не стане така допитливість перешкодою роботі вищої виконавчої влади, я, як журналіст-правдолюб, після тижневих сумнівів таки зважився. І відправив свої питання прямо в Кабінет Міністрів у вигляді запиту на публічну інформацію. Простий українець напевно вже вирішив, що нічого путнього з цього не вийшло, і... категорично помилився! Рівно за п'ять робочих днів, як і передбачено законом, апарат Кабміну прислав вичерпну й аргументовану відповідь. Правда, там не було відповіді на поставлені питання, але було повідомлено, що ці питання належать до компетенції відомства Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження, і що запит передано в це агентство, і вказані були реквізити відповідного листа. Ще через п'ять робочих днів було отримано цілком зрозумілу відповідь з Держенергоефективності:

«З огляду на те, що Держенергоефективності як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, не видає документів дозвільного характеру, акумулювання та розподілення коштів, отриманих за видачу дозвільних документів, не передбачено.

Одночасно зазначаємо, що кошти від підприємств, установ, організацій та громадян як добровільні внески 2014 року не надходили та на 2015 рік не плануються.

Враховуючи вищезазначене, повідомляємо, що Державний фонд з енергозбереження, наявність та основи діяльності якого передбачено статтями 13, 14 Закону України "Про енергозбереження" не функціонує».

Таким чином, є офіційне підтвердження того факту, що уряд не виконує закону. Чи є у Кабміну такі права? Чи має право перебувати при владі уряд, що порушує закони? Чи має право влада, яка порушує закони, вимагати дотримання законів від своїх підданих? Ні, ні, ні.

Заради справедливості варто зазначити, що спочатку порушив закон не нинішній уряд, а той, який очолював Віктор Ющенко. Навряд чи є юридичні підстави притягувати до відповідальності відставного політика (і термін давності вийшов, і статті такої ані в кримінальному,ані в адміністративному кодексах немає), та й здоровий глузд підказує, що займатися цим не варто. Кажуть, що політики мають нести політичну відповідальність, а цього Віктору Андрійовичу вже дісталося сповна, хоч і з інших підстав.

Однак продовжувати порушення закону чинному Кабміну теж не до лиця. Тому хочеться підказати Арсенію Петровичу три очевидні можливі варіанти виходу з ситуації: або залишити наявний статус-кво і продовжувати порушувати закон, або заснувати таки фонд енергозбереження та забезпечити його функціонування, або запропонувати Верховній Раді внести такі зміни в закон, щоб усім було добре. Очевидно, що наш головний міністр і сам додумався б до цих варіантів, якби тримав у пам'яті усі закони. Але, оскільки все знати і пам'ятати неможливо, а міністри і радники цю справу проґавили, ця порада може виявитися незайвою. Не варто, звичайно, думати, що сам прем'єр прочитає цю статтю, але можна сподіватися, що на це зверне увагу хтось із його соратників і шепне на вушко або просто підготує проект потрібного документа.

Можливо, багато читачів вважатимуть цей текст дрібної причіпкою, не вартою уваги в наш важкий час. І що не варто зараз відволікати на цю дрібницю уряд і депутатів. Важко сперечатися, але очевидно: ніяке внесення безладу в управління країною не робить державу сильнішою. Саме під проводом пана Яценюка Кабмін створив Держенергоефективності, не перейнявшись при цьому дотриманням закону «Про енергозбереження». І ніякий народ не буде довіряти владі, яка не виконує законів. А без довіри народу реформи, а тим більше бойові дії – безперспективні.

Але ж залишається без відповіді ще одне запитання: а може, все ж потрібно мати державний фонд, який би переймався виключно питаннями фінансування заходів щодо енергозбереження? Якщо потрібен, то які мають бути джерела його наповнення?