«Знання, які можна забрати на фронт»

Тривалість базової військової підготовки (БЗВП) в українському війську, починаючи з 1 листопада цього року триватиме 45 днів замість 30. Причому змінюється не лише час, відведений на кожного новобранця, а й сама логіка його підготовки.

Як трансформується навчальний процес під час БЗВП і що про це думають інструктори? І як, зрештою, сприймають більш тривале й деталізоване навчання самі курсанти? Розповідаємо, як відбувається підготовка бійців в одному з навчальних центрів Сухопутних військ.

«Тут є все, з чим можемо зіткнутися в бою»

Посеред поля, оточеного латками лісу, палають руїни. За димом від пожежі видніються завали із колод, «скелети» пошкодженої бронетехніки, а далі до узлісся тягнеться колючий дріт та лінія укріплень.

Над полем кружляє ворожий розвідувальний безпілотник-«крило». І час від часу лунають вибухи з характерним тріском та розсіюванням фрагментів, схожих на касетні боєприпаси.

«Крию!»

«Іду!»

Крізь дим і перешкоди рухається група бійців – злагоджено, парами; перший номер робить коротку перебіжку, другий тим часом прикриває його вогнем.

Вигук: «Граната!!» Ворожий дрон, який виявив штурмову групу, скидає на неї боєприпас. Бійці сипнули навсібіч і попадали на землю, частина встигла пірнути за бруствер найближчого окопу.

Навчання відбувається у наближених до бойових умовах

Пара секунд. Вибух! Ще через мить група продовжує рух парами, прикриваючи вогнем одне одного. Їм ще доведеться виявити пастки-«розтяжки» та замаскованого кулеметника і дійти до задимлених руїн, які треба буде зачистити.

Так виглядає «психологічна смуга перешкод»: комплексна військова вправа для групи бійців, яка відтворює обставини реального поля бою.

Двоє курсантів, які щойно пройшли смугу перешкод у парі, переводять подих. І діляться враженнями.

«По-перше, це фізично досить важко. Значно важче, ніж сидіти і працювати за комп’ютером. До мобілізації я був ІТ-вцем. Але так склалося, що я у війську. Й іншого виходу, ніж навчатися і все це “вивозити”, в нас немає», — каже Артем, високий чорнявий новобранець, витираючи пилюку і піт з обличчя.

Його побратим Даніїл посміхається, розслаблено тримаючи автомат прикладом на передпліччі: «Є прислів’я, яке любив мій дідусь: тяжко вчитися – та легко битися. Готують нас як слід, саме так, як того вимагає нинішня ситуація на фронті. Ця вправа корисна передусім тим, що вона комбінована. Відпрацьовуються різні навички і ще дужче гартується витривалість. Тут є все, з чим ми можемо зіткнутися, виконуючи завдання на фронті. Це не лише перешкоди, але і дрони, бойові постріли, закріплення навичок з тактичної підготовки, навчальні боєприпаси. Інструктори стараються, роблять все, щоб наблизити нас до умов реального бою».

Артем і Даниїл

За словами Даніїла, їх обіцяють провести через такі смуги перешкод ще декілька разів і відпрацювати різні аспекти. У них для цього є додатковий час: навчатимуть у півтора рази довше, ніж всі попередні групи.

«Це допоможе бодай трошки “схопити” те найважливіше, що потім виручатиме нас в перші місяці на передовій. Які предмети для мене цікавіші? Та все цікаво. І потрібно все!», — вважає новобранець.

Артем додає: «Чим більша тривалість навчання, тим краще на фронті ми розумітимемо “що, куди і як”. Моя суб’єктивна думка: навіть півтора місяці тут трохи замало. Але вже можу сказати, що вся інформація засвоюється легко, інструктори працюють з нами на найвищому рівні. І немає страху, що тебе каратимуть, якщо ти чогось не збагнув. Тобі спокійно відповідають на запитання доти, доки все не зрозумієш».

Зміни в БЗВП: «Інформація по одній темі заходить єдиним потоком»

Просто збільшувати термін навчання без якісних змін – це не дало би жодного результату: із цим погоджуються і командири бойових підрозділів, і курсанти, й ті, хто, власне, організовує навчання.

Майор на псевдо «Бетмен», який відповідає за цикл загальновійськових дисциплін в навчальному центрі, пояснює, як змінюється підготовка за формою і змістом: «Щодо плюсів: ми зменшуємо навантаження на інструкторів. І більше часу можемо виділити на колективну підготовку: такі аспекти як оборона, наступ, розташування, дії на марші – все це зроблено “під колектив”».

За словами «Бетмена», бійці отримали більше часу на все: і на вогневу підготовку, і на «інженерку», і на домедичну допомогу та евакуацію. Додаються нові напрямки, продиктовані реаліями війни: як-от вивчення нових видів колективного піхотного озброєння, протидія дронам та засобам РЕБ/РЕР.

Навчання бійців розбили за модулями

«Головне те, що загальновійськові предмети розбили за модулями. Раніше в курсанта могли бути три теми на день, і до вечора в нього вже була “каша в голові”. Нині ж впродовж дня, а то й пару днів поспіль, боєць займається одним предметом. Немає розпорошення уваги, інформація з однієї теми заходить єдиним потоком, — пояснює майор. — І згодом, після індивідуального курсу з топографії, розвідки, домедичної допомоги тощо, ми на це все накладаємо колективні вправи. Рухаємося від азів до більш складних речей. Тоді бійцю все значно краще вдається».

Тлом до нашої розмови служить практичне заняття із зачищення будівлі: група курсантів, які вже пройшли теорію та окремі вправи, тепер відпрацьовує все у комплексі.

«Відчиняй двері! Хто має потрапити туди першим? Правильно: граната!», – кричить інструкторка, яка тренує цю групу. Її перериває вибух навчального боєприпасу, закинутого всередину. – «Заходьте парами, крийте сектори, як ми вчили. Третя пара, не забувайте, як ми проходимо вікна!».

Вижити і виконати завдання

– «Я “трьохсотий”! Нога!», – боєць, якого зачепило, лежить у западині, в якихось 20 метрах від найближчого окопу.

– «Турнікет накласти зможеш?»

– «Так!»

– «Накладай!», — це командир відділення координує дії свого пораненого бійця.

За декілька секунд, зупинивши кровотечу самотужки, «трьохсотий» повзе до своїх «на голос». Коли йому лишається подолати близько метра – кілька рук у пікселі хапають його і втягують до траншеї. Бійці перевіряють турнікет, знімають зайву амуніцію та оглядають, чи немає інших поранень. Готують до евакуації.

«Молодці, з цією задачею впоралися на “відмінно”. Командире, вам окреме дякую, що ви доручили бійцям крити сектори», – інструкторка з домедичної допомоги Ірина обговорює з курсантами щойно виконану вправу.

Її долоні в крові, а на нозі нижче коліна величезна рана: під кривавим шматтям добре видно кістку. Це досить реалістичний муляж та імітація: в наступній вправі Ірина сама зіграє роль пораненої, а курсанти рятуватимуть її за протоколом.

Ірина навчає новобранців вже сьомий рік. І має з чим порівняти останні зміни: «Медициною ми тепер можемо займатися вдвічі довше. Більше уваги приділяємо практичному відпрацюванню, а не просто “сухій” теорії. Можемо працювати в маленьких групах. І я маю більше часу на кожну людину, вчу її самостійно ухвалювати рішення в конкретному випадку, контролюю, хто і як відпрацьовує. Завдяки цим змінам матимемо хороший результат».

Інструкторка Ірина вже 7 років тренує новобранців

«З турнікетом вже освоївся: можу накласти й собі, й побратиму. Складного в ньому нічого немає. Головне робити все правильно, – каже курсант Василь, майбутній механік-водій, який щойно грав роль пораненого і складає свій тренувальний турнікет. – Чим довше навчатимуть – тим більше ми засвоїмо. А чим більше буде знань – тим краще почуватимемося на практиці, в бойових умовах».

Артур, його побратим, який затягував Василя-«трьохсотого» до окопу, зауважив, що викладачі не дають їм нічого зайвого, адже спираються на бойовий досвід: «Інструктори не переказують нам теорію з методичок. Вони або прийшли сюди з фронту, або постійно спілкуються з медиками, які зараз на передовій. Саме виходячи з досвіду, вони говорять нам, що можна робити і як саме, а чого робити точно не слід. І я не лише про медицину: найбільш цікавими для мене є тактика бою і поводження зі зброєю. Ще чекаю занять із засобами РЕР. Але це ще попереду, я ж лише півтора тижні навчаюся...»

Розмову переривають звуки вибухів і крики з сусідньої лінії окопів: відділення бійців спершу штурмує і зачищає траншеї, після цього проводить відхід і організацію оборони, сутичку з «ворогом» і подальшу евакуацію своїх поранених.

Курсант Василь на тренуваннях виконує роль пораненого

Останній етап відпрацьовують на швидкість: «Тягніть їх до виходу! Прискорюйтеся: у вас лише хвилина!», — кричить інструктор, стоячи на бруствері окопу. Бійці рухаються під ним вузькою траншеєю: по двоє тягнуть третього, за плечі й за ноги.

У хмарах пилу біля окопу різко гальмує квадроцикл з причепом: «Вантажте!»

Бійці перегруповуються: кожного «пораненого» беруть вчотирьох і швидко, але обережно «закидають» на платформу. Квадроцикл з гарчанням зривається з місця і на максимальній швидкості зникає за лісосмугою.

Решти підрозділу вже не видно: вцілілі розосередилися по бліндажах і норах. За кілька секунд пісок на цьому місці здіймається стовпом від вибухів: «ворожі» пілоти спрямували в точку евакуації дрони зі скидами, але трохи не встигли…

Саме такі комплексні вправи, як ця, найкраще готують новобранців до бойових задач, пояснює інструктор на псевдо «Зіна», який координував евакуацію поранених.

Навчають не тільки бойових навиків, але й домедичної допомоги

«Після “контакту” з ворогом у нашому підрозділі є “трьохсоті”, і ми відпрацьовуємо домедичну допомогу та їхню евакуацію, – пояснює «Зіна» суть завдання. – Робимо все в комплексі, бо саме в такому вигляді ці навички будуть потрібні бійцям. Моя задача як інструктора – навчити бійців діяти в різних умовах і дати їм такі знання, які вони зможуть забрати з собою на фронт і використати там за призначенням».

Люди – це головний, найцінніший ресурс українського війська. Бо саме від бійців, здатних виконувати бойові завдання та при цьому зберігати власні життя, залежить існування нашої країни та її опір загарбникам.

Досвідчені командири говорять: кожна мить навчання бійця збільшує боєздатність підрозділу. Бо знання та навички, які отримує український воїн, важать не менше, ніж зброя, яка є в його руках.

Євген Солонина, 1 Центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ

Фото 1 Центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ