Зворотний відлік: Росія має час до осені

Почнімо з добрих новин: ситуація нині в Росії кепська. Можливо, найгірша з моменту, коли російський диктатор оголосив «СВО». Так, у фронтовому аспекті росіяни переживали й гірші часи, наприклад, під час феєричної Харківської офензиви та звільнення Херсона. Проте нині на російську голову звалився цілий комплекс проблем. І їх не вдасться залагодити так, як чотири роки тому: мобілізацією та частковим переведенням господарки на військові рейки.

Головний здобуток України у 2026 році – завоювання цілковитого панування в «середньому небі», тобто тому сегменті повітряного бою, який забезпечують БПЛА. І вже володіючи цим козирем, Збройні Сили України розвинули інші переваги над ворогом. Завдяки дроновим мідлстрайкам українці взялися за винищення тилової інфраструктури російського фронту.

Забезпечивши повітряну блокаду Криму і контроль над транспортними артеріями на Приазов’ї, українці вже завдали серйозної шкоди логістиці на окупованих територіях. Подальше масштабування таких операцій дозволить цю логістику взагалі паралізувати і, відповідно, відрізати передову лінію російських окупаційних сил від тилової інфраструктури.

Деякі експерти це називають «асиметричним контрнаступом України», навіть попри те, що ЗСУ наразі не диспонують реальними наземними силами для звільнення великих територій. Масштабування мідлстрайків дали підстави говорити про перелом у війні і навіть те, що Україна почала вигравати. Ми ж наразі прибережемо свій оптимізм до кращих часів. Наприклад, коли мідлстрайки призведуть до обвалення окремих ділянок російського фронту, як це сталося восени 2022 року. Сподіваємося, чекати на це залишилося недовго.

Та ж перевага в «середньому небі» дозволила суттєво прорідити російську систему ППО і на тимчасово окупованих територіях, і на «історичних» російських теренах. Це, своєю чергою, дозволило ЗСУ завдавати діпстрайків з використанням дронів і ракет. Палають нафтобази, НПЗ, підприємства військово-промислового комплексу. Навіть найзахищеніше в сенсі протиповітряної оборони місто у світі – Москва – пропускає болісні удари. Цілий світ нещодавно насолоджувався феєричними кадрами пожежі на Московському НПЗ в Капотні. І все вказує на те, що такі події відбуватимуться перманентно та ще й з тенденцією до кількісного і якісного зростання.

Така ситуація негативно (для Москви) впливає на російську економіку загалом. Експерти ринку фіксують стрімкі падіння на російських біржах і прогнозують, що проблеми лише поглиблюватимуться.

Усе це різко контрастує з бравурними філіппіками Владіміра Путіна, який чи то свідомо, чи то несвідомо ігнорує успіхи українського асиметричного наступу і продовжує стверджувати, що в Росії все чудово. Що економіка динамічно розвивається, що не існує жодних фінансово-бюджетних проблем, що війська на фронті вперто просуваються вперед. А в катастрофічній ситуації, за його словами, перебуває саме українська армія.

Така стратегія брехливої модерації, можливо, мала раніше якийсь заспокійливий вплив на росіян. Але тепер, коли вони бачили і нафтові дощі в Туапсе, Пензі, Рибінську, і «літаючу тарілку» в Капотні, і палаючі НПЗ на всій європейській частині Росії, знищення оборонних підприємств у Воронежі, Оренбурзі тощо, такі заспокійливі мантри Путіна дають ефект радше діаметрально протилежний від очікуваного. Зрештою, достатньо уважно придивитися до невпевненого виразу обличчя російського диктатора і прислухатися до його тремтячого останнім часом голосу – і все стане зрозумілим.

Усі ці провали російської системи оборони спричиняють безпосередній тиск на гаманець і побут пересічних росіян. Коли на заправках стоять кілометрові черги, коли ціна бензину зростає інколи втричі, коли Крим і Краснодарський край перестали бути зручними й безпечними місцями відпочинку, то мимоволі виникають сумніви в якості державного керівництва, у доцільності «СВО». Виникає думка: а чи не настав час змін.

Головне актуальне запитання для Кремля: чи зможе Росія найближчим часом знайти відповідь на українську перевагу в «середньому небі», захистити життєво важливу логістику? На переконання експертів, цю проблему Кремль повинен вирішити максимум до осені. Тим паче, що у вересні відбудуться вибори до Державної думи РФ. Багато політологів вважає, що їхні результати можуть принести чимало неприємних сюрпризів для Путіна.

Які «таємні» плани протидії Збройним Силам України обговорюють завсідники Кремля? Ну, зокрема, втягування у війну Білорусі. Чи це реально? Навряд чи. Навіть попри всю залежність «бацьки» Лукашенка від Путіна білоруський диктатор от уже понад чотири роки успішно відбивається від такого розвитку подій. Він хитро балансує між Москвою і Заходом. То прикидається дурником, то миротворцем. Може заявляти одне, а згодом цілком протилежне. Словом, він виробив і неодноразово перевірив на практиці тактику уникання небезпечних для себе сценаріїв. Він у цьому віртуоз.

Ще на порядку денному Кремля нова мобілізація. Але Путін точно не забажає проводити її до парламентських виборів, бо вже знає, до яких суспільних потрясінь це може призвести. Доведеться дочекатися жовтня, а отже, цей сценарій буде запізнілим, якщо виходити з гіпотези про осінній каунтдаун.

Також обговорюється чи то гібридне, чи то реальне вторгнення Росії в країни Балтії. Вдаватися до такого кроку, не домігшись «остаточного вирішення українського питання»? Це щось ірраціональне, на межі політичного самогубства. Особливо на тлі російської соціології, яка засвідчує, що критична маса росіян, яким набридла війна і які вимагають мирних перемовин, зростає з кожним днем.

Ну й останній аргумент недолугих диктаторів – ядерний удар. Зайве казати, що цей сценарій є ще більш суїцидальним, ніж вторгнення до країн-членів НАТО.

У будь-якому разі, якщо російське керівництво не зможе знайти прийнятного розв’язку всіх перелічених проблем до початку осені, то зміни можуть стати незворотними. І саме тоді в українців з’являться реальні підстави для оптимізму, а не просто втіха від палаючої Москви.