«Львів треба пристосувати до життя у XXI столітті»
Суспільство

«Львів треба пристосувати до життя у XXI столітті»

Як поєднати історію та сучасність

Юлія Девда, 17 квітня518430

Європейські обриси архітектури Львова помітні ще при в’їзді до міста. Готичними шпилями неба торкається костел святих Ольги та Єлизавети, у центрі, на площі Ринок, по периметру вишикувалися ренесансні кам’яниці, а поряд із ними про вічну класику не дає забути Ратуша. Однак на ландшафті міста, нехай і поодиноко, все ж з’являються сьогодні об’єкти модерні. Це не лише вносить зміни у вигляд міста, а й часто є причиною дискусій.

Чи можливо поєднувати історію та сучасність в архітектурі і якщо так, то як це потрібно робити? Відповідь на ці та інші запитання ZAXID.NET дав кандидат архітектурних наук Національного університету «Львівська Політехніка» Антон Коломєйцев.

Антон Коломєйцев

Антоне, переконана, що бували в багатьох європейських містах. Їхали туди як за натхненням, так і за досвідом. Думаю, що неспроста приглядалися до тамтешньої архітектури, передовсім для того, аби щось застосувати у Львові. Розкажіть, що з побаченого варто перейняти?

Міста є системами, що постійно трансформуються. Урбаністичний аспект у їхньому архітектурному середовищі інколи важливіший, ніж об’єктний. Сьогодні європейські міста взяли за основу інтенсивну, а не екстенсивну модель розвитку. Вони змінюються, переглядаючи свій кожен квадратний метр для того, аби ефективніше використовувати наявну територію. Передовсім, це екологічно: чим компактніше місто, тим менше потрібно розвивати його автомобілізацію, тим приємніше і зручніше у ньому ходити пішки, їздити на велосипеді, послуговуватись громадським транспортом.

За такої ситуації краще працюють публічні простори. Середовище, в якому ти живеш, стає більш емоційним, яскравим, затишним. Адже, якщо все правильно зробити, урбаністичну щільність можна поєднати із неабияким комфортом.

Процес ущільнення і трансформації передбачає поєднання в архітектурному ландшафті старого та нового. Вважаю це позитивною тенденцією. Якщо Львів її наслідуватиме, це буде лише плюсом. Адже наше місто є своєрідним «зліпком» епох, упродовж віків вони одна на одну нашаровувалися і зараз ми їх споглядаємо в архітектурній площині.

Новий житловий будинок та історичний будинок навпроти. LAN-Paris, Париж, 2014 р.

Недавно я відвідала Стокгольм. Зізнаюся, була здивована тим, як в одне ціле у шведській столиці сплітається мережа каналів, на яких стоїть місто, метро, що нечутно несеться повз, старовинна та сучасна архітектури. Які з міст ще можуть похвалитися такою взаємодією?

Скандинавські країни є показовим прикладом. Там справді роблять акцент на комфорті. Зокрема, облаштовують міста так, аби вони були пішохідними. За взірець можна брати і сучасні житлові райони Скандинавії – Стокгольма, Осло, Копенгагена, їхні громадські та напівгромадські простори, які мають добре облаштовану рекреацію.

Зазначу, що зараз ці країни переживають приїзд чималої кількості мігрантів. Однак завдяки мудро продуманому житловому середовищу цих людей часто вдається асимілювати та інтегрувати у місцеві спільноти, створити там цікаві простори як для дітей, так і для старшого покоління, як для великих сімей, так і для тих, хто живе наодинці. Виходить такий собі «соціальний мікс».

Серед міст показових можна назвати і Відень. Він вкотре перемагає у світовому рейтингу комфорту завдяки високим показникам безпеки, екології, культурної сфери.

Ви говорите про комфортне архітектурне середовище скандинавських країн. А от чи далеко до такого рівня нашому містові?

Як я вже згадував, для таких процесів Львів має потужну історичну базу. На мою думку, зараз нам не потрібно розширюватися і переймати приклад американських міст, коли вони стрімко розбудовувались у повоєнні часи. Це тому, що всі торгівельні центри тоді виносили за місто, стрімко роздували «одноповерхову Америку», а ставку робили на автомобіль.

Натомість у німецькому Ляйпцигу торгівлю облаштовують всередині, в історичних двориках, пасажах. Це для того, аби максимально зберегти насиченість громадського центру. Не забувають також і про альтернативні субцентри. Впевнений, що і Львів не повинен лише жити площею Ринок, подібні осередки можна облаштувати й у інших районах міста.

Цікаво, чи не викличе такий крок дискусії у суспільстві, якщо таки вдасться це реалізувати. Адже будь-які нововведення, і в архітектурі зокрема, сприймаються неоднозначно. Як зробити так, аби модерність не лякала?

Перед тим, як відповісти на це запитання, хочу дати відповідь на ще одне. От чим Львів цікавий у плані архітектурному? Днями влаштував екскурсію європейським будівничим і вчергове переконався, що найбільше їх захоплює поєднання епох в львівській архітектурі. На відміну від більшості європейських міст, ми бачимо споруди радянських часів, у нас є багаті шари міжвоєнної архітектури.

На жаль, впродовж десятиліть ми чомусь плекаємо будівлі кінця 19-го століття, і неначе зупиняємося на них, не хочемо чи боїмося йти далі, відтворюємо фасади, яких часто не розуміємо.

Фонова житлова забудова. Dok architecten, Амстердам, 1998-2005 рр.

Коли зводились будівлі історизму, то також критикувались сучасниками за відхід від усталених класичних норм та сприймались як своєрідне архітектурне свавілля, але дух часу породжував саме такі форми.

Треба усвідомити, що ми сьогодні більше не можемо буквально повторювати архітектуру історичну. Окрім того, що це є відвертим фальшуванням, ми просто більше не знаємо її законів, а її мова більше не здатна промовляти до нинішніх поколінь. У такому разі можемо лише робити обгортку, що нагадуватиме автентичну архітектуру минулого і знецінюватиме справжню. Тому зараз міста Європи формують модерну архітектуру по сусідству з історичною, часто буквально накладаючи нові шари на історичні.

Будівля національного банку кінця 1905 року, доповнена об’ємами різних періодів та пристосована під функції університетського коледжу. Bilquin Serck Architecten, Гент, 2014 р.

Це велика і непроста наука. Однак вписати сучасну споруду поміж старих таки можливо. І це не означає збудувати об’єкт виключно зі старих матеріалів за древніми технологіями та з великою кількістю ліпнини на фасаді. Вписування може бути нюансним, а може бути контрастним. Ці два начала деколи поєднують в одне ціле.

Найбільша складність полягає у тому, щоб у міському середовищі поруч із будівлями контрастними, навчитись робити будівлі фонові, у яких при всій новизні підходів, архітектор буде здатний доповнити існуюче середовище словом сьогодення, а не перекричати його.

Музей Kunsthaus, Peter Cook та Colin Fournier, Грац, 2003 р.

Загалом я надзвичайно радий, що у Львові в історично сформованому середовищі з’являються перші сучасні об’єкти. Важливим зразком цього є готельний комплекс на вулиці Івана Франка авторства Данила Швеця, який поза всіма плюсами і мінусами можна вважати добрим прецедентом на шляху у майбутнє. Якісним прикладом нової архітектури по сусідству зі старою є також житловий будинок на вул. Зарицьких архітектурної фірми «Зелемінь».

У Києві найбільш гучним об’єктом останнього часу став театр на Андріївському узвозі. Архітектору Олегу Дроздову вдалось врятувати патову ситуацію із вже існуючим об’єктом. Врешті Київ може похвалитись ще однією якісною громадською будівлею нашого часу. Такий об’єкт як театр вже за самою функцією вирізняється із ряду історичних житлових будинків узвозу.

Будівля паризької філармонії, Jean Nouvel, 2015 р.

Така будівля, на мою думку, якби проектувалася з нуля, могла би бути ще більш помітною у сформованому середовищі. Немає потреби його приховувати. Інша справа, що визначати місце для таких об’єктів у загальному ансамблі мають ще за довго до того, як архітектор береться за роботу.

Поновлений комплекс Bikini Berlin 1957 року будівництва. Санація 2013 р., архітектори SAQ

В будь-якому разі будуть ті, кому сусідство старого та нового не подобатиметься, але якщо конструктивні дискусії щодо модерних будівель виникають, це не є промахом, це є поштовхом уперед.

Тоді як правильно будувати діалог із мешканцями, біля яких є бажання, а, можливо, навіть потреба збудувати сучасний об’єкт?

Запитати кожного жителя не те, що важко – це неможливо. Тому у пріоритеті має бути думка професійна, щодо якої консенсус також знайти непросто. І тут потрібно дивитися на міста, які є зразковими у плані поєднання модерності та історії.

Чому ми маємо зупинятися на досягнутому? Це означає викреслити себе з міжнародної конкуренції – економічної та культурної, перетворитися на мертвий музей так би мовити. Згідно європейських уявлень стосовно побудови кожного об’єкту діалог мають вести як професіонали, так і широка громадськість і перші зобов’язані брати до уваги думку других. Адже тільки так може зародитися партисипативний підхід, коли спеціалісти облаштовують простір за активної співучасті самих мешканців.

«Музей на ріці»,Neutelings Riedijk Architects, Антверпен, 2011 р.

По суті, це так само важливо, як і мешканцям дослуховуватись до архітекторів, коли вони склять балкони та міняють вікна у власних домівках. Що стосується спеціалістів, то до розвитку міста мають залучатись не тільки архітектори, але і географи, економісти, соціологи, культурологи, історики та ін.

Місто – це організм, який формують не тільки архітектори. Професійне середовище архітекторів теж повинно постійно оновлюватись.

Мене тішить, що ми відновили практику проведення конкурсів. Наприклад, ще 7-8 років тому такий відбувся щодо Простору Синагог. Цьогоріч його номінували на престижну премію Міса ван дер Рое. Все завдяки тому, що спільною роботою львівських та німецьких спеціалістів прекрасну ідею берлінського архітектора Франца Решке вдалося зреалізувати на високому рівні з хорошою проробкою деталей.

Нещодавно молода команда львівських архітекторів у складі Андрія Лесюка, Марії Яструбчак та Христини Пундак перемогла у конкурсі на облаштування скверу Небесної сотні. Якщо вдасться реалізувати хоча б більшу частину ідей – це буде чудовим результатом. Проект за проектом, і через кілька років наше місто буде не тільки центром історичної, але і сучасної архітектури.

В чому ж таки європейськість Львова і його неповторність загалом?

Практично у всьому: від площі Ринок, яку має кожне місто на Заході, до кварталів XIX століття та зразків забудови ХХ століття.

На жаль, на будівлі міжвоєнної архітектури ми мало звертаємо увагу, а це споруди, сповнені віри у прогрес та світле майбутнє людства. Прикро також, що на будинках радянських років забудовують чи закривають пінопластом мозаїку, самі ж будівлі змінюють до невпізнаваності. Це ж також частина мистецького «зліпку», яку не можна так просто взяти і вирвати.

Музей Kolumba, Peter Zumthor, Кельн, 2009 р.

Ще Львів самобутній тим, що у ньому в єдине сплавилися ландшафт природний і ландшафт міський. Цей зв’язок потрібно тільки посилювати.

Будівля галереї «Am Kupfengraben 10», Берлін, David Chipperfield, 2007 р.

Думаю, протягом наступних років у тренді остаточно вкоріниться мудре облаштування міської території, яка буде ущільнюватись та водночас ставати більш комфортною. Вже сьогодні можна бачити, що європейський підхід у моментах естетики починає застосовуватись до історичного середовища. Потрібно ще грунтовно оновити існуючу субстанцію міста зсередини, пристосувати її до життя у ХХI столітті. Максимально примножуючи зелені та громадські простри міста, піклуючись про збереження автентичної історії, можна додати до нього нотку шліфованої сучасності.

На титульному фото Музей військової історії з новою добудовою. Daniel Libeskind, Дрезден, 2011

Усі фото Антона Коломєйцева

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;