Страшний Трамп
IQ

Страшний Трамп

Чого очікувати українцям від нового глави Білого дому

Любко Петренко, 9 листопада 2016492911

Страшний американський сон українців справдився: Дональд Трамп виграв президентські вибори. Майже рідна нам Гілларі Клінтон з тріском пролетіла. Депутати Держдуми Росії зустріли оплесками новину про результати виборів у США. Все пропало?

Аналітики-песимісти проводять чорну смугу міжнародних подій для України: референдум у Нідерландах, Brexit у Великій Британії, Трамп у США. Далі мала б бути Німеччина без Анґели Меркель і  Франція з президенткою Марін Ле Пен…

Але я б радив українцям не поспішати з журними треносами. Бо не все так однозначно зле з перемогою республіканця, як не було б усе так однозначно добре з перемогою демократки.

У цьому контексті варто пригадати події шістнадцятирічної давності. Сьомого листопада 2000 року відбулися 54-ті вибори президента Сполучених Штатів. Більшість оракулів-аналітиків прогнозували перемогу демократа, віце-президента Альберта Ґора, котрий мав би перейняти віжки правління від свого однопартійця Білла Клінтона. Джордж Буш-молодший мав би, згідно з тими ж прогнозами, програти. Ну, бо навіщо найпотужнішій країні світу якийсь незрозумілий, непередбачуваний ковбой-техасець, котрий поняття не має у царині геополітики.

В Україні, до речі, теж кулаки тримали саме за, здавалося б, ближчого нам Ґора. Котрий, за нашими міркуваннями, мав би проводити проукраїнську зовнішню політику. Адже за якихось півроку до виборів Київ відвідав його патрон Клінтон, він так красиво виступив на Михайлівській площі, підбадьорив українців шевченковим «Борітеся – поборете!». А завершив свою промову гаслом «Слава Україні!». Так, Ґор – наш президент. Ні, неотесаного Буша нам не треба – були ми тоді переконані.

І переміг спершу нібито Ґор. За нього віддали голоси на понад півмільйона більше громадян. Але Буш не погодився з результатами, змусив перерахувати бюлетені… І американська виборча система розвернула електоральну фортуну на 180 градусів. «Фотофініш» виявив, що Буш, хоч і набрав у абсолютному вимірі меншу кількість голосів виборців, проте переміг за кількістю голосів так званої колегії виборців. Ґор, хоч як було прикро, мусив визнати поразку і привітати переможця.

Ми, українці, спершу були в розпачі. Але з часом побачили, що Джордж Буш-молодший не такий уже й поганий для нас президент США, а може, навіть кращий за ймовірного президента Ґора. І коли республіканець 2004 року подався на другу каденцію, то ми вже горою стояли за нього.

Чи повториться прецедент Буша-молодшого з Трампом? Як оптиміст, я завжди намагаюся мислити позитивно. До речі, як стверджує Дональд Трамп, саме книга Нормана Вінсента Піла (Norman Vincent Peale) «Сила позитивного мислення» (The Power of Positive Thinking) справила на нього найбільше враження і вплинула на формування його особистості. Тож закликаю й читачів мислити позитивно.

Напередодні прочитав на сторінках колег-журналістів у Facebook багато негативних відгуків на блог Зенона Завади – громадянина США, журналіста, політичного аналітика – як він себе визначає. Скажу щиро, спершу мене й самого неприємно вразив його зухвалий стиль. Автор безапеляційно пророкує перемогу Дональдові Трампу й водночас піддає нищівній критиці роботу українських журналістів у справі висвітлення президентської кампанії у Сполучених Штатах.

Вдумливо перечитавши текст ще раз, мусив визнати за ним якщо не цілковиту рацію, то принаймні правильно вловлену тенденцію. У блозі – чимало цікавих і корисних тез. А зауваження Завади до роботи українських ЗМІ здебільшого є справедливими, хоч й подані у дещо брутальній формі. 

«Мейнстрімові ЗМІ висвітлювали лише ті опитування, які показали, що ніби більшість американців підтримують Гілларі Клінтон. Але навмисно ігнорували професійні й достовірні опитування, в тому числі найточніше за останні 12 років – IBD/TIPP, яке показало що насправді Трамп перемагає протягом останніх місяців. І опитування LATimes також давно демонструє перевагу Трампа.

Коли мова йде про українські мейнстрімові ЗМІ, маються на увазі провідні телеканали та сайти новин («Українська правда», «Новое Время», «Лівий Берег») і західні ЗМІ українською мовою («Радіо Свобода», «Голос Америки», Deutsche Welle).

Ви всі – журналісти, редактори, продюсери – себе зганьбили. І ви зганьбили нашу професію, оскільки показали, що нічим не відрізняєтеся від ваших колег із Москви. Це одна й та сама пропаганда, тільки з різних боків», – написав, як відрубав, Зенон Завада.

Що ж, жорстко, брутально, образливо, але загалом справедливо. Я теж, каюся, грішний. Піддався загальному інформаційному трендові «тріумфальної ходи нашої Гілларі». Надто ретельно придивлявся до кожної пилинки в очах Трампа, не помічаючи колод в очах Клінтон.

А варто було б пригадати собі хоча б історичну зустріч із «перегрузкою». Пам’ятаєте, як у березні 2009 року новоспечена держсекретарка Гілларі Клінтон зустрілася у Женеві зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим, щоб передати йому вітання з Вашингтона зі символічною кнопкою, яка мала символізувати перезавантаження американсько-російських відносин. У написі на кнопці було допущено дуже символічну помилку: замість «перезагрузка» у Держдепі написали «перегрузка» чи, точніше, «peregruzka» латинкою.

Нагадаємо, тоді минуло заледве півроку від російсько-грузинської війни, на вулицях міст Грузії ще не встигли прибрати руїни збомбардованих російською авіацією будинків, на могилах ще свіжа земля…  А пані Клінтон замість того, щоб домагатися якихось штрафних санкцій для Кремля, пропонує йому умиротворення, пропонує забути старі кривди, відновити добрі стосунки. Хтозна: може, саме така м’яка позиція адміністрації Білого дому і Державного департаменту уможливила через п’ять років «русскую вєсну» в Криму й на Донбасі? Принаймні нівроку цьому посприяла.

Так, цього року риторика Гілларі Клінтон цілком змінилася. Вона кляне агресивну політику Кремля, таврує Путіна, вимагає Гаазького суду над російськими вояками, котрі бомбардують Алеппо. Що ж, краще схаменутися пізно, ніж ніколи.

І це далеко не єдиний негатив, котрий ліг темною плямою на мундир демократичної кандидатки на президентських виборах. Був ще скандал з порушенням конфіденційного листування у часи, коли Гілларі Клінтон обіймала посаду держсекретаря. Був ще дошкульніший скандал з фондом Клінтонів, де Гілларі підозрюють у не зовсім чистих оборудках, зокрема, й з російськими жертводавцями-олігархами.

Але хай це буде на її сумлінні, нас же тепер більше цікавить, турбує й непокоїть Дональд Трамп. То що – правда, що він продався Путіну? Такі закиди були, і ФБР разом з американськими журналістами намагалися «копати» в цьому напрямку. Але щось нічого суттєвого не «накопали».

Був досить дивний скандал навколо працівника виборчого штабу Трампа – Пола Манафорта, який свого часу працював на Януковича й Партію регіонів. Але якогось серйозного компромату на республіканського кандидата так і не вдалося отримати. А Манафорта Трамп просто звільнив – інцидент було вичерпано.

Не вдалося безпосередньо підв’язати Трампа й до ініційованих Кремлем гакерських атак на політичні й урядові інституції США.

Скандали викликали різноманітні расистські, ксенофобські й сексистські заяви Трампа. Важко сказати, наскільки він був щирим, проголошую їх, а наскільки він і його команда прорахували електоральний ефект від них. Хоча справді, неприємний осад вони залишатимуть по собі аж до кінця Трампової каденції.

Українців же більше непокоять дивні заяви Трампа, пов’язані з російською агресією. Важко не зауважити, що тут він себе проявив абсолютно некомпетентним і цілком непослідовним. Свого часу й уже згаданий Джордж Буш-молодший наробив багато безглуздих заяв під час першої виборчої кампанії та на початку свого президентства. Щоправда, він мав при собі мудру радницю з питань безпеки й зовнішніх справ Кондолізу Райс, котра змогла впорядкувати й систематизувати міжнародну політику тодішньої адміністрації. Пригадаймо, що у серпні 2008 року саме погрози Буша підвести бойові лінкори під зіркасто-смугастими прапорами до грузинських берегів змусили Росію зупинити свої агресивні наміри й не окуповувати Тбілісі. 

Чого очікувати від Трампа – наразі важко спрогнозувати. Так, ми вдячні Баракові Обамі, що він безкомпромісно став на захист територіальної цілісності України. Але чи зробив він все, що міг, аби зупинити російську агресію?

Обама проігнорував свої зобов’язання перед Києвом за Будапештським меморандумом про захист територіальної цілісності України. Він не зумів відстояти значно вигідніший для України «женевський формат» перемовин. Він благословив безглуздий «мінський формат», який дозволив Кремлю загнати Україну в глухий кут, а мирний процес – у патовий стан. Він заблокував рішення Конгресу щодо надання українській армії летальної зброї, яке могло раз і назавжди позбавити Москву шансу вдаватися до мілітарного шантажу України.

Нам не подобаються компліментарні висловлювання Трампа на адресу Путіна, нас лякає радість Росії з приводу Трампової перемоги. Але чи справді можливе зближення нового американського лідера зі старим російським? Відома російсько-американська політологиня Лілія Шевцова рішуче не підтримує таких побоювань.

«Навіть якщо Трамп буде і надалі висловлювати симпатії щодо Володимира Путіна, нове «перезавантаження» відносин Росії й Америки сумнівне. І тому, що сам Трамп є націоналістом, спраглим величі й нездатним до послідовності своїх симпатій. І тому, що в Америці оформилися сили, які відчували цілком зрозумілу підозрілість щодо намірів Кремля. Але найбільшою перешкодою на шляху нормалізації відносин між Росією і США стане готовність Трампа порушувати правила гри: коли це роблять лідери обох країн – чекай проблем! Тим більше, якщо від обох лідерів їхні електорати вимагають демонстрації сили», – написала Шевцова на своїй сторінці у Facebook.

Трамп пообіцяв американцям відновити велич їхньої країни. Як це робити, припускаю, виходячи з його суперечливих зовнішньополітичних заяв, він і сам ще не знає. Отже, варто сподіватися, він, як здібний менеджер, сформує потужну команду, яка й виробить чітку зовнішньополітичну та безпекову лінію.

Хто потрапить у цю команду – ще не відомо, існують лише певні припущення. Наприклад, ходять досить обґрунтовані чутки, що новий Державний департамент США очолить надкомпетентний Джон Болтон. Він був заступником держсекретаря за Буша-молодшого з 2001 по 2005 року.

Болтон – це вам не Гілларі Клінтон з її «перегрузкою» і не Джон Керрі з його перманентними заграваннями з Лавровим. Він неодноразово гостро критикував беззубу зовнішню політику Обами, вимагав від адміністрації жорсткішої реакції на дії Кремля в Україні й Сирії. І якщо вибір таки впаде на нього, то можна впевнено стверджувати, що жодного зближення Вашингтона з Москвою не передбачається, а якраз навпаки.

Путін своїми хитрими й зухвалими вивертами, котрі виходили далеко за межі загальноприйнятної міжнародної поведінки, неодноразово ставив у безвихідь Обаму, котрому притаманніше було дотримання правил і послідовна поміркованість. Трамп же демонструє здатність грати не за правилами, тому аж ніяк не варто ставитися несерйозно до його погрози збивати російські літаки-бешкетники.

Що в цій ситуації робити Україні? Чи повинні українці так перейматися обранням того чи іншого президента США? З одного боку – нам своє робить. Але чи вдасться нам зробити доладно щось своє без підтримки з-за океану? Багато хто вважає, що так.

От, наприклад, відомий український тележурналіст Єгор Чечеринда пише на своїй сторінці у Facebook:

«…для України, імовірно, цей результат (перемога Трампа, – Л.П.) ще кращий за прогнозований. Тепер єдина надія країни – це її власні громадяни, власний народ, його досвід та потенціал. А не Білий дім, демократи чи Гілларі Клінтон. Країна мусить стати егоцентричною. Потенціал – більш ніж достатній. Електронні декларації – переконливе підтвердження того, що і гроші в країні є. Величезні. Навіть в готівці. Головне – просто не красти». 

Гідні слова, але дозволю собі не поділити впевненості, що ми самі на все здатні. Принаймні не сьогодні й не найближчим чином. Здатність українців обирати «правильних» політиків з кожним днем відводить нас далі й далі від шляху, вказаного ідеалами Майдану. Реформи, якщо й здійснюються, то виключно під жорстким пресингом з Брюсселя та Вашингтона. Навіть ті самі згадані в пості е-декларації так би й залишилися мрією чи фікцією, якби цього не вимагали США в обличчі Міжнародного Валютного Фонду.

Тому я особисто покладаю надії на мудрість «партії слона», в якій мені вже не одноразово доводилося переконуватися за 25-річну діяльність у сфері міжнародної журналістики. 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;