Андрій Панчишин – великий батяр і громадянин

БлогиБогдан Білан , 22 жовтня 2015 294 1
Богдан Білан
Історик, журналіст

Багато хто вважає, що покоління періоду здобуття Незалежності є втраченим – занадто багато ілюзій, ідеалізму і розчарувань. Воно стояло біля витоків здобуття свободи – воно ж не змогло побудувати справжню Україну. А, відтак, поникло, захиріло і «зійшло на пси».

Та це лише слова тих, хто опустив руки, чи навпаки тихцем хапав ними, а потім наліво і направо продавав свою Батьківщину. Насправді саме воно стало тим середнім класом, який творив революцію Помаранчеву, а згодом – революцію Гідності. Дуже часто це були ті бізнесмени, які підтримували Майдан, ті люди які безперервним коловоротом їздили в Київ, ті кияни, які робили канапки і чай, а у найзимніші і найстрашніші ночі приходили на Хрещатик. А зараз зі зброєю у руках захищає Батьківщину чи зі сльозами на очах і гордістю у серці відправляє у військо свого сина.

Тобто не втраченими стали ті, хто після періоду криз і стабільності зумів вдруге відшукати себе, знову стати самодостатнім та корисним для держави, став працювати і вірити.

Дуже часто такими в доброму розумінні варятами ставали западенці – саме ті, кого найбільше звинувачували у шароварщині, меланхолійному замилуванні одним лише фактом Незалежності.

Саме зараз доля подарувала їм другий шанс жити по-справжньому, творити, будувати і захищати державу. Винагородила за невтрачений ідеалізм, тиху щоденну працю і думки про Україну.

На жаль, цей другий шанс став для багатьох останнім – та все ж вони сповна використали його і залишаться у нашій пам′яті героями, прикладом чи Genius Loci – добрим духом, покровителем міста, села чи культурного феномену.

Віднедавна у Світах Кращих замешкав Ангел-батяр, який ніколи не заспокоїться жартувати, співати, складати пісні і безмежно любити Львів – «на небі забракло гумору» і туди терміново забрали Андрія Панчишина.

Він був «типовим» яскравим представником «втраченого покоління», якому спочатку дано було заговорити до людей, своїм талантом і творчістю сказати: не бійтеся ворога, смійтеся, жартуйте, і руйнуйте імперію. А згодом, як виявилось, «на скін» йому відкрилася суть – смійтеся, жартуйте і руйнуйте тиранію, але разом з тим любіть: життя, людей, місце, де народилися.

У молодечий період, час «Не журись» він постав типовим львівським батяром – нігілістом, який протиставляв себе зачуханій дійсності, жартував, творив геци і заробляв тим, що йому найбільше подобалось – творчістю. Але батярська вольниця закінчилась і довелось шукати себе в омріяній, оспіваній незалежній Україні. Тоді він зрозумів, що доведеться стикнутись з тим, що здавалося знищене його жартами і піснями – корупцією, злодійством, совком. Все це він «тєжко переживав», бо був щиро переконаний що все найгірше позаду.

Та історія зробила виток і спочатку на арену знову вийшла соціально-політична сатира в особі російського барда і гумориста Семена Сліпакова, який талановито співає про те ж, збирає мільйони переглядів у Інтернеті та ворохобить приспану свідомість людей.

А згодом ребром постало питання існування незалежної України. Тоді Андрій Панчишин вийшов на Майдан і, як у часи своєї молодості, заговорив-заспівав. «Пісні у стилі Майдан» у співпраці з Віктором Морозовим творились ледь не щодня. «Майдан молився», «Миколай», «Коляда», «Горіла бочка-палала» стали фольклором революції, який надихав, кликав на барикади, зігрівав.

І знову Панчишин переміг – виспівав, вижартував, вимолив Україну. А разом з ним і ціле його «втрачене покоління», яке на той раз не потрафило впасти у меланхолію – довелось пакувати речі на війну – собі, сину (чи то своєму чи чужому).

Всі вони отримали ще один шанс стати корисними для Батьківщини. Хто у боях і волонтерстві, а хто у творчості.

Втрачене здоров′я давало про себе знати і Андрій повернувся додому, повернувся щоби сповнити найбільше своє покликання – стати носієм, творцем і добрим генієм старого веселого батярського Львова. Саме у останній період життя Панчишин разом зі своїм бойовим батярським побратимом Морозовим записують два альбоми автентичних, перекладених і авторських батярських пісень. Андрій укладає книжку зі своєю батярською творчістю «На вулиці батярській» та на останок реалізовує себе як автор і режисер циклу історико-філософських передач про Львів «Відкрита брама».

З тим і відійшов у вічність, щоби згори берегти Львів, якого вже більше не буде: ідеалістичний, лицарський, безмежно веселий. А також Україну, яка нарешті позбудеться усього того, що він висміював і випалював своїм іскристим гумором.

Навіть у смерті він став сильнішим від політики, бюрократії і пофігізму. Спочатку його поховали у Києві та рідний Львів та батярський Личаків не пробачили б побратимам і властьімущим такої наруги – 21 жовтня його перепоховали у рідному місті на рідному Личакові.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук