Аваков: звільнити не можна залишити

БлогиВіктор Трепак , 9 грудня 2016 1186 1
Віктор Трепак
Колишній перший заступник голови СБУ (2015-2016 рр.)

Після поліцейської трагедії в Княжичах багато політиків, експертів, громадських діячів порушили питання про невідкладну відставку міністра внутрішніх справ А.Авакова. Звинувачень на його адресу висловлено більш, ніж достатньо: від нерозбірливої кадрової політики та «фейсбучного» управління МВС до імітації реформ та розвалу найбільшої правоохоронної системи держави. Більшість з висловлених міністру претензій у правовій демократичній державі могли послужити підставою для його безумовного звільнення з посади. Разом з тим, висуваючи на адресу Авакова звинувачення та «ставлячи рубом» питання про його звільнення, треба враховувати суспільно-політичні реалії та чітко усвідомлювати наслідки такого рішення. А вони зводяться до такого.

1. Попри проголошувані гасла щодо демократичного шляху розвитку в Україні поступово утверджується авторитарний режим. Президент Порошенко зосереджує у своїх руках все більше влади, у багатьох випадках примножуючи її у неконституційний спосіб.

2. Притаманна демократичній правовій державі система стримувань та противаг в Україні знаходиться у розбалансованому стані і не виконує своїх функцій. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову стає суто умовним. Парламент не є самостійним політичним суб’єктом, Уряд повністю контролюється президентом, судова влада після нещодавно проведеної реформи «злягає» під президента. Конституційний суд фактично одразу дістався йому у «спадок» від Януковича.

3. Збройні сили (МО, ГУР МО) та правоохоронні органи (СБУ, ГПУ, Управління державної охорони, ДФС (податкова інспекція, податкова міліція, митна служба), Державна прикордонна служба тощо), які у державах перехідного типу відіграють особливу роль у функціонуванні політичної влади, чітко зорієнтовані на президента. Під президента вміло «заводяться» й новоутворені органи (НАЗК, наразі йде активна робота про «прирученню» ДБР). З цією метою президента, зокрема, було наділено неконституційними повноваженнями щодо призначення керівників НАБУ і ДБР. Зусиллям певних осіб вдалось вбити клин між НАБУ та САП, що також на руку противникам проведення в Україні дієвої реформи правоохоронних органів та реальної протидії елітній корупції.

4. Єдиною правоохоронною структурою, яка на сьогодні не підвладна президенту є МВС (з Нацгвардією включно). МВС перебуває у повному віданні Авакова, за яким «стоїть» парламентська фракція «Народного фронту».

По суті МВС є тим останнім елементом, якого не вистачає президенту для того, щоб «замкнути» на собі усю повноту державної влади. Таким чином, непідвладність президенту очолюваного Аваковим МВС, якби це не виглядало парадоксальним, об’єктивно є позитивним суспільним фактором, який убезпечує концентрацію влади в одних руках.

У разі відставки Авакова з посади міністра внутрішніх справ цей фактор буде усунуто. Президент не упустить шансу «заповнити» вакантну посаду якщо не повністю відданою, то значною мірою лояльною до нього людиною, над якою буде поставлено свого «смотрящего».

Президент з самого початку хотів «закріпити» за собою посаду очільника МВС, але попри усі його зусилля це йому не вдалося. Максимум чого він добився – це призначення своїх людей начальниками кількох обласних, а також заведення в МВС грузинських реформаторів, які мали «урівноважити» всеохоплюючий вплив Авакова. Але ні Ека Зугладзе, ні Хатія Деканоідзе не «зробили погоди» в МВС – вони реально не впливали на ключові процеси у цьому силовому відомстві.

Остання спроба президента взяти «під себе» МВС мала місце при переформатуванні Уряду. Але й тоді «Народний фронт» відстояв «для себе» це відомство, уступивши президенту посаду прем’єр-міністра (Яценюка поміняли на Гройсмана). Це показує, наскільки важливим МВС є у нинішній політичній системі і наскільки важливим воно є для «Народного фронту», який розглядає контроль над цим відомством як основну гарантію безпечного перебування у владі і єдиним керівником МВС бачить лише Авакова.

Відтак, виникла парадоксальна ситуація: з одного боку подальше перебування Авакова на посаді міністра внутрішніх справ матиме своїм наслідком стагнацію цієї системи без будь-яких шансів на її докорінне реформування; з другого – його звільнення з цієї посади призведе до підпорядкування МВС президенту і розширення передумов до встановлення в Україні авторитарного режиму.

Чи можливий цивілізований вихід з цієї ситуації? Він був би, якби в Україні існували стала демократія, самостійний прем’єр-міністр та незалежний від президента парламент, який міг би призначити на посаду керівника МВС справді політично нейтрального (рівновіддаленого від усіх ключових політичних суб’єктів) професіонала. Але оскільки цього немає, то цей варіант є неможливим. Крім того, неможливим наразі видається й звільнення Авакова, оскільки перебування його на вказаній посаді є однією з головних (якщо не головною) умовою існування парламентської коаліції БПП і НФ, а також гарантією безпеки очільників НФ. Якщо ця умова буде порушена, то існуючий розклад сил в парламенті зазнає істотних змін, зміниться загальна політична конфігурація в державі, більш імовірними стануть дострокові парламентські та президентські вибори тощо.

Більш реальною на сьогодні видається спроба домогтися призначення незаангажованого і (що важливо) незалежного від Авакова професіонала на посаду керівника Національної поліції. Зрозуміло, що йдеться не про Трояна, який наразі тимчасово керує Нацполіцією. Реалізація такого сценарію сприяла б зменшенню впливу Авакова на систему МВС і водночас не дозволила б збільшити вплив на неї з боку президента. У призначенні такого професіонала має бути кровно зацікавлений і сам Аваков, виходячи з нагальної необхідності приборкання злочинності та забезпечення правопорядку. Він має розуміти, що йому як міністру рано чи пізно (скоріше за все – зовсім скоро) доведеться відповідати за весь стан справ, який відноситься до компетенції МВС. Новий керівник Нацполіції повинен отримати реальні (а не номінальні – як це є зараз) повноваження щодо прийняття усіх кадрових рішень в системі поліції. Інакше він швидко перетвориться у бутафорного очільника цього відомства.

У подальшому ж потрібно буде рухатися паралельно у двох напрямках: готувати поступовий «відхід» Авакова з МВС і «виводити» з під президента ті правоохоронні структури, які за Конституцією не входять у його сферу впливу. Плюс – посилювати демократичний (передусім – парламентський) контроль за правоохоронною та воєнною організаціями. Тобто, приводити стан речей у правоохоронній сфері до нормального (конституційного) стану.

Це – якщо на це вистачить демократичного «духу» у парламенту і громадянського суспільства. Якщо такого «духу» не вистачить, то розвиток подій й надалі буде залежати від політичних «договорняків». А вони для України ніколи нічого доброго не приносили.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук