Тисячолітня фортеця і прадавнє море: історія Білівського городища

Нині Білів – звичайне село біля Рівного, та могутні вали на його околиці свідчать про давню історію місцевості. Свого часу тут було укріплене городище, яке датується древніми X–XI ст. Звідти відкривають прекрасні краєвиди.

Білівське городище, яке існувало в давньоруські часи, відкрили археологи ще в XIX ст. Дослідження встановили, що тут тримали оборону з другої половини чи кінця X і впродовж XI ст., а поруч було поселення. Після того воно занепало, а новим адміністративним центром стала Пересопниця. Вона розташована за 2 км на південь і її помітно з пагорбів Білова. Там у монастирі написали Євангеліє, на якому досі присягають українські президенти.

Пересопниця розташована за 2 км від Білівського городища (фото ZAXID.NET)

Дитинець Білівського городища розмістився на пагорбі висотою близько 25-26 м над рівнем річки Стубли. Він займав площу 0,35 га. Як зазначав археолог Олексій Войтюк, фортецю збудували на краю мису, з однієї сторони обмеженого заплавою ріки, з другої глибоким яром, з інших – глибоким дугоподібним ровом, штучно викопаним як другу лінію оборони. Городище по периметру було оточене валом. Під час розкопок археологи виявили житло-напівземлянку з глинобитною піччю, дві наземні печі, господарські ями.

Пагорб, де було Білівське городище (фото ZAXID.NET)

У цих околицях було близько 150 курганів. У них археологи виявили кераміку, металеві та кістяні побутові речі, знаряддя праці, зброю, прикраси. Ці артефакти експонуються у київському Нацмузеї історії України.

Після занепаду городища Білів відродився у кінці XV ст. вже як торгове містечко. У 1528 році князь Федір Чорторийський звів там замок. У документах зафіксована скарга королю Сигізмунду І, що він збудував його без дозволу на землях Богуша Боговитинова. Спірне питання вирішили на користь Чорторийського, який довів, що це північна околиця Пересопниці. З тої фортеці факелами і вогнями передавали сигнали про небезпеку. Їх бачили у Клевані і відповідно реагували.

фото ZAXID.NET

У цій місцевості росте дика гвоздика, трапляється степова рослинність. Місцевий краєзнавець, вчитель географії Микола Сасько розповів, що в праісторичні часи тут було море. За його словами, при дослідженні археологи знайшли зуби доісторичної акули.

«Від 62 до 220 млн років тому тут вирувало життя. У мезозойську еру, коли бігали динозаври і зʼявилися перші перелітні птахи, в крейдовий період тут було море. Тепла вода і субтропічний клімат сприяли тому, що тут відклалися багато відмерлих решток», – розповідає Микола Сасько туристам.

Нині на місці Білівського городища добре читаються в ландшафті земляні вали та рови. Тому сучасникам легко уявити, чому саме це місце обрали для укріплення: високий мис давав добрий огляд довколишньої території, а природні схили, вода і болото були додатковими перешкодами для ворогів. Коли мандрівник стоїть на пагорбі, слухає, як вітер куйовдить траву і нашіптує історію, якій понад тисяча років.