Біографістика Ірини Славінської

Яр Левчук, 20 грудня 201125361
Біографістика Ірини Славінської

Біографічний метод – один з найстаріших у літературознавстві. Уведений у науковий обіг ще у XIXстолітті, він настільки в’ївся у сучасну шкільну й університетську практику викладання,що морально застарів та не витримує критики.

Вивчення життя й загалом творчості письменника крізь призму біографічних моментів за старою класичною схемою – “народився-вчився-працював-написав такі твори-отримав такі премії-помер” – гальмує розвиток пізнання особистості та збіднює її неповторність. Бо між цими етапами є купа відтінків, які такий “законсервований”метод не “помічає”. Митець – це жива людина, яка має свої слабкості, звички, переконання, захоплення, хобі тощо. І якщо розглядати йогоу літературному процесі,як багатогранну особу наділену різними,а часто протирічними рисами,то може виявитися доволі цікава і аж ніяк не суха біографічна картинка. Варто по ниточці збирати факти, коментарі, події, враження, слова, асоціації й тоді це не буде пустим “консервуванням”, нагромадженням фактів, тлумаченням творів виключно через конкретну дату чи подію в житті. "Біографічний" спосіб інтерпретації  дуже "плавно" лягає на твір і створює для літературознавців такий собі легенький спосіб пояснити і студентам, і собі –  а чому ж насправді все так відбулося у тексті?! Зловживання таким тлумаченням текстів лишень призводить до негативних наслідків: студентів вчать бачити у художніх творах завуальоване життя автора й не намагатися "копати"  глибше, а фахові викладачі-філологи з часом лишень тупіють і маразматіють,  привчаються до думки, що біографія - це єдине джерело розуміння літературного твору. Хочу тільки наголосити, що зловживання такою методою вбиває інтерес до літератури, а найгірше до тих, хто її творить...

Ця довга преамбула стосувалася проблем,які присутні у вітчизняному навчально-виховному процесі і вони,на щастя, не стосуються книжки І. Славінської.Адже представлені в книзі життєписи-інтерв’ю– це яскравий приклад поривання з старою йнудотною “біографістикою” і пошук нового шляху розуміння автора та,якоюсь мірою,написаного ним. Асоціація – потужний прийом розкриття письменницького світу і його особливостей. На жаль,цей “винахід”не автора книжки,азахідних мас-медіа. Ірина Славінська виступає тут умілим ілюстратором винайденого.Та попри все,це значний поступ у неодноманітному баченні творців. Цих митців 33, як і літер у нашому алфавіті. Хоча не зовсім зрозуміло, чому до "сонму" героїв потрапили такі достатньо другорядні та зовсім посередні імена: Любко Дереш, Люко Дашвар, Світлана Поваляєва, Андрій Кокотюха, Лада Лузіна. Тут чітких критеріїв нема. Хоча авторка й відповідає на це питання:“Безперечно,не йдеться про повну добірку всіх знакових авторів. Очевидною стане відсутність деяких важливих імен. Причини різні. Переважно житейські" (c.4).Що ж, життя життям, але претендувати на статус "героя" цим іменам ще зарано, а деякі своєю творчістю й просто, відверто кажучи, не дотягнуться до нього, наприклад, “ширпотребні” романчики Л.Дашвар чи підлітково-сирі халтурки Л.Дереша тощо.  І,можливо,журналістці тут не вистачило досвіду,щоб розгледіти у цих нібито “героях”недолугих  письмаків. Та,мабуть,інтерв'ю з ними когось із читацької аудиторії й привабить. Взагалі усі життєписи починаються досить одноманітно, таке враження, що Ірина Славінська представляє не визначних письменників читацькій аудиторії, а якихось добрих дядьків і тіток у дитячому садочку: "Хто з сучасних українських авторів може похвалитися, що про них писали класики соцреліазму?" (c. 5); "Хто з сучасних письменників знає всі рибні місця" (с. 83); "Хто з українських письменників зумів двічі отримати премію "Книга року Бі-Бі-Сі?"(с.109), "Дівчина з косою,але не смерть. Хто це?" (с. 191) тощо. А після йдуть стандартні відомості почерпнуті з Вікіпедії або інших джерел. Можливо, це гра чи недоопрацювання, або найімовірніше – ще невинайдений спосіб подачі матеріалу. Що ж, це не біда,бо у здібної журналістки на це ще купа часу. Найбільш цікаві ті інтерв'ю в книжці, де письменник розкривається, щиро говорить про своє життя – від побутових моментів і аж до власних світоглядних позицій (розмови з Олександром Ірванцем, Іваном Андрусяком, Анатолієм Дністровим тощо). Але є і такі,які просто неможливо й нецікаво читати,до прикладу,з Юрком Іздриком. Адже  інтерв'ю з ним перенасичено якимись занадто "вумними"термінами,пафосністю та абстрактними категоріями. Також незрозуміло,чому до категорії героїв-письменників зараховано Юрія Макарова,який є більше телевізійником та журналістом. Але це, звичайно, не применшує яскравості й талантів цієї людини. Варто лиш наголосити,що критерії повинні бути чіткішими,щоб поняття "герой"не стосувалося якогось тусовочного кола молодої журналістки.   

Така книжка потрібна для тих,хто хоче познайомитися з основними й другорядними (див. угорі) персонажами сучукрліту. Можливо, певні  відповіді письменників допоможуть глибше збагнути або по-новому розкрити деякі аспекти творчості митців, бо досвід автора, якби він цього хотів (чи не хотів), все ж присутній у його творах. Тож Ірина Славінська розпочала цікавий експеримент з біографічним методом. Найголовніше, щоб він став у пригоді літературознавцям, педагогам, а також читацькій аудиторії. І потрібно це все для того,щоб бачити у житті творців не просто сухий набір стандартних фактів і даних,а пізнати як яскравих й непересічних особистостей.

Славінська І. 33 герої укрліт/ І. Славінська; худож.-оформлювач О. М. Артеменко. – Харків: Фоліо, 2011. – 412 с.

  

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 1

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук