Будь як Гватемала
Суспільство

Будь як Гватемала

Що стається, коли політика перетворюється на суцільне шоу

Інститут Просвіти, 3 липня 1084 0

Еквадор, Гватемала і… Україна – єдині у світі країни, де коміки стали президентами. Тим часом до українського парламенту масово балотуються тимчасово безробітні, пенсіонери та селебретіс. Серед політичних партій – одиниці, які зробили ставку на професіоналізм, а не на шоу.

ZAXID.NET продовжує серію публікацій, підготовлених у співпраці з «Інститутом Просвіти», про важливі для українців проблеми.

Вперше за останні 15 років склад Верховної Ради має всі підстави безпрецедентно оновитися. До українського парламенту балотується ціла когорта початківців, сотні нових облич: від айтішників й просто молодих активних людей до медіаперсон та селебретіс. Їх так багато, що серед них кожен може знайти особистого знайомого. «Масовість, а також той факт, що вперше в Україні вибори відбудуться в розпал відпусток, вже є знаковими у цьогорічних парламентських виборах», – каже Микола Бучин із Комітету виборців України.

Загальна кількість митців, охочих взяти участь у виборах до Верховної Ради України, понад 60. Найбільше так званих українських селебретіс в партіях «Голос», «Слуга народу», «Свобода», «Сила і честь», «Патріот», Аграрна партія України. Конкуренцію їм складають хіба що тимчасово безробітні кандидати, яких у цьогорічних списках особливо багато.

За даними ЦВК, до парламенту балотуюся понад 60 українських митців. Переважно це люди із шоу-бізнесу, відомі через українське телебачення. Саме такі стали кістяком та іміджем для партій-новачків в українській політиці – «Слуги народу» (представники «Кварталу 95», Скічко, Лерос, Тищенко, спортсмени Беленюк і Федецький,) та «Голосу» (Вакарчук, Притула). Фактично, тут найбільше впізнаваних облич з телебачення. Не гребували співаками, шоуменами та телеведучими й інші політичні сили – співаки Віталій та Світлана Білоножки в «Силі і честь», співачка Софія Федина – в «Європейській Солідарності», співак Іво Бобул від партії «Патріот», співочий ректор Михайло Поплавський очолює список «Аграрної партії», співачка Анастасія Приходько змагатиметься за крісло нардепа в одному з вінницьких мажоритарних округів під прапорами «Батьківщини».

Серед партій, які обрали професіоналізм, а не шоу – одиниці. Скажімо, немає жодного шоумена у партії «Самопоміч», яка також, за даними, ЦВК, має найменшу кількість тимчасово безробітних. Натомість разом із менеджерами, юристами, підприємцями, мерами чимало освітян – викладачі, професор, докторант, доцент і навіть ректор.

А цьогоріч серед партійних кандидатів у нардепи, окрім представників шоу-бізнесу, особливо багато безробітних і пенсіонерів. Чи не рекордна кількість безробітних на папері в партії «Свобода» – із понад 200 кандидатів, поданих у партійному списку до ЦВК, понад 60 таких, що тимчасово не працюють. Навіть у першій п’ятірці безробітний із середньою освітою. Багато безробітних також у партії «Рух Нових Сил Михайла Саакашвілі». Претендують на крісло нардепа 30 безробітних і 6 пенсіонерів в «Опозиційному блозі». Не відстають також Опозиційна платформа «За життя» – 26 безробітних і 11 пенсіонерів – та «Громадянська позиція» Гриценка – 12 пенсіонерів і 21 безробітний.

Загалом, за даними Громадянської мережі ОПОРА, 16% кандидатів як за партійними списками, так і в мажоритарних округах є тимчасово безробітними. Серед партій, які зареєстрували понад 100 кандидатів у багатомандатному і одномандатних округах, найбільший показник тимчасово безробітних серед кандидатів партій «Соціальна справедливість» (33%) і ВО «Свобода» (25%), найменший – серед кандидатів партії «Голос» (4%) і Об’єднання «Самопоміч» (7%).

До українського парламенту балотується 307 кандидатів, які є депутатами Верховної Ради, – порахувала ОПОРА. Серед партій, які оголосили, що не братимуть чинних народних депутатів – «Слуга народу» та «Голос». Серед імен першої двадцятки «Голосу» таких справді нема. Але є радник прем’єра, два екс-заступники міністрів. Ну і сам лідер партії. Святослав Вакарчук уже був депутатом Верховної Ради 6-го скликання з листопада 2007 року до грудня 2008-го. Проте достроково склав депутатські повноваження. За той період Вакарчук не вніс жодного законопроекту, але запропонував дві поправки до законів, які були ухвалені у другому читанні.

Однак, за критеріями руху «Чесно», Вакарчук у цей короткий термін устиг потрапити до лав прогульників. Згідно з даними реєстрації в електронній системі «Рада», він був присутній на 71 засіданні та відсутній на 56-ти.

Тим часом у списках нема, а на мажоритарці є. Заради справедливості варто зазначити, що чотири чинні депутати таки кандидують від політсили Вакарчука в одномандатних мажоритарних округах.

Політики не з політики – давня традиція неуспішних країн

Запит на публічних людей в політиці є давно. «Це вже традиція. Особливо поширена в країнах Латинської Америки та Росії. Скажімо, у Росії до Державної Думи щоразу балотується армія популярних акторів, співаків та спортсменів. За кількістю селебретіс, ця країна дає фору всім», – каже політолог Володимир Фесенко.

Окрім України, є такі країни, де президентами ставали коміки, які потрапили в політику фактично зі сцени. Так сталося в Гватемалі, яку очолив автор та актор гумористичної телевізійної програми Джиммі Моралес. В Еквадорі президентом обрали гумориста Ленін Морено. І все.

Джиммі Моралес

За словами політолога, попри поширений цьогорічний стереотип «люди із мистецтва мають більше шансів», український виборець все-таки обирає не публічність. І українська політика має чимало прикладів, коли публічність не допомогла. «Обирають і голосують за сильного лідера, за авторитет, дотичний до політики», – наголошує Фесенко. Інше питання – який він, цей авторитет, сьогодні в українців.

Чому приклад Рейгана – не зовсім той приклад

Традиція, коли у велику політику йдуть відомі люди, досить поширена й у розвинутих країнах. Так свого часу Арнольд Шварценегер став губернатором Каліфорнії, а його колега по цеху Мар’ян Шарец – прем’єром Словенії. В Ісландії гуморист Йон Гнарр став мером Рейк’явіка. Щоправда, відтак відмовився брати участь у виборах президента. Французький комік Мішель Колуччі (псевдонім) Колюш свого часу оголосив про участь у президентських виборах. І мав цілком реальні шанси стати президентом. Та наприкінці виборчої кампанії він таки зняв свою кандидатуру. До речі, на час виборів кілька радіо- та телекомпаній відмовилася з ним працювати, мовляв, він провадить політичну агітацію, тому й не можуть з ним працювати як з гумористом. Колюш навіть голодував, аби знову потрапити до ефірів.

Рональд Рейган

Часто до списку акторів, які стали президентами, зараховують Рейгана. Однак тут важливо розуміти, що до президенства Рейган пройшов тривалий політичний шлях – понад 10 років! – під час яких був і губернатором Каліфорнії. Тож у президенти прийшов уже в досить поважному віці та став найстаршим президентом США.

Моральні авторитети – не плутати з шоуменами

На початку 90-х моральним авторитетом Чехії став драматург, дисидент Вацлав Гавел – останній президент Чехословаччини та перший Чехії. Утім, 1989 року чехи проголосували не просто за драматурга, а за дисидента, за людину, яка боролося з комуністичною системою. Незалежність та державність стали суспільною потребою, а Гавел – моральним авторитетом.
Україна свого Гавела не мала. Щоправда, в аналогічний період часу, як і у Чехії, до українського парламенту пройшло багато письменників та дисидентів, зокрема Іван Драч, Левко Лук’яненко, Дмитро Павличко. «І незалежність України – це їхня заслуга», – підсумовує Володимир Фесенко.

Вацлав Гавел

Це був, мабуть, єдиний випадок, коли до українського парламенту пройшло так багато письменників та колишніх політв’язнів, які за ідею незалежної України відсиділи навіть у в’язниці. Зародившись у 60-х і отримавши назву «шістдесятники», вони вже самим своїм існуванням спростовують нині модну фразу «мистецтво поза політикою». Відтоді в українському парламенті не було такої великої кількості письменників. На зміну одним моральним авторитетам прийшли інші: публічні обличчя із телебачення – зірки шоу-бізнесу.

Книгу замінило ТБ, а віднедавна і соцмережі. Рідко хто нині назве сучасних українських письменників. У кращому разі можна почути кілька прізвищ зі шкільного підручника.

За спостереженнями відомого українського поета та видавця Івана Малковича, в Україні традиційно найбільше читає Львівська та Київська області. Багато читають у Харкові, щоправда, переважно російськомовних книжок. Далі від Тернополя до Одеси, від Дніпра до Франківська. Мало читають у Чернівцях, Миколаєві та Херсоні. Майже не читають, навіть російських книг, у Луганській та Донецькій областях. Іван Малкович припускає, що певною мірою й через відсутність культури читання ці регіони опинилися у сьогоднішній ситуації.

Через відсутність культури читання українці не знають історії своєї держави. А отже, не знають, як побудувати нову.

Після «хліба і видовищ» настає прозріння, але буває пізно

«Публічні люди в політиці – це тренд, особливо поширений під час розквіту культури масового споживання. Люди хочуть шоу. Для більшості це важливіше за політику. Змішування жанрів призводить до того, що люди зі сцени йдуть у політику», – зазначає Володимир Фесенко.

Справедливо зазначити, що видовища та хліба людство прагнуло завжди, ще за часів Древнього Риму. Задля видовища імператор Калігула зробив свого коня громадянином Риму і навіть сенатором. Спочатку це смішило, але згодом Рим потонув у крові та жорстокості. І схожі випадки не поодинокі в історії.

Спочатку принцип «хліба й видовищ» працює. Але прозріння настає досить швидко – люди спочатку розуміють, а потім і визнають зроблену помилку. Утім на те, щоб її виправити, потрібно багато зусиль. Та й виявляється, що деякі шанси втрачені безповоротно. В часи війни та агресії іншої держави, а саме така ситуація зараз в Україні, це загрожує навіть втратою державності.

Тому нинішні парламентські вибори – це не «реальна змога оновитися». «Зараз перехідний етап. І в цьому великому інформаційному переформатуванні культури головне питання, хто тримає мікрофон, кого читають і кого слухають. Україна стала плацдармом для випробування нових технологій, – зауважила українська письменниця і перекладачка Оксана Забужко в інтерв’ю YAKABOO. – Синтез Луб’янки і Голлівуду, це новий тоталітаризм – переряджений під шоубізнес. А схрещення політики з шоубізнесом – це страшенно небезпечна тенденція».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук