Напередодні «історичної» телефонної розмови між президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом і російським диктатором Владіміром Путіним створювалося дуже багато різноманітного інформаційного шуму. Хто його генерував: російські пропагандисти, корисні ідіоти чи просто аматори конспірології? У принципі – байдуже, адже суттєвого впливу на процес цей «білий шум» не мав. Хоча й змусив багатьох легковірних нівроку похвилюватися.
Особливо активно ширилися соцмережами і навіть деякими ЗМІ чутки, що, мовляв, Трамп готовий офіційно визнати Крим російським. Ба більше, віддати Москві Донецьку, Луганську, Запорізьку й Херсонську області, адже вони вже вписані до конституції Росії. Та що там, навіть Одесу з цілою областю хай Путін забирає, аби лишень погодився на мир чи принаймні на перемир’я.
Для людини, здатної критично мислити, аналізувати минулі події, поведінку Трампа під час попередньої президентської каденції, було зрозуміло, що всі ці «ексклюзивні повідомлення» – грубий фейк, що, власне, зразу ж з’ясувалося по закінченню американсько-російських телефонних перемовин. А от на що дійсно вартувало звернути увагу на цьому медійному тлі, то, наприклад, на заяви американського сенатора Ліндсі Ґрема, зроблені ним під час інтерв’ю телеканалу CBS News. Зокрема таку: «Я б порадив адміністрації Трампа сказати Путіну: Чи збираєтеся ви погоджуватися на припинення вогню на тих же умовах, що й Україна, чи ні? Якщо ні, поверніться до максимального тиску. У мене є закон, який переважною більшістю голосів прийме Сенат США, який розтрощить російську економіку, і я готовий рухатися вперед».
Пригадаймо, хто такий той Ґрем – сенатор-республіканець, який донедавна вважався «великим другом України». І так дійсно було, принаймні до перемоги Трампа на виборах 5 листопада 2024 року. Він послідовно виступав за надання військової допомоги Україні, бештав попереднього главу Білого дому, що той надає українцям занадто мало зброї і занадто пізно. Ґрем жорстко висловлювався про Путіна, вимагав для нього якнайсуворішого покарання. Словом, був своїм хлопцем. Але з певного моменту «зламався». Як і багато його колег-республіканців, які досі були респектабельними рейґаністами, а зараз, мов вогню, бояться Трампа. Ні, цілковито на трампістів вони ще не перетворилися, але свої рейґаністські цінності про всяк випадок заховали у глибокі шухляди й вирішили наразі в усьому підтакувати чинному господарю Білого дому.
Хоча час від часу їх таки прориває й вони артикулюють корисні речі. Як от Ґрем у згаданому інтерв’ю. Найціннішою в тій розмові на CBS News була така Ґремова фраза: «Путін пошкодує, якщо виявиться, що він маніпулює Трампом!». Тобто він пригрозив Путіну за американського президента, підштовхуючи тим самим останнього до жорстких дій щодо свого російського візаві. У конкретному випадку, за логікою Ґрема, якщо Путін не погоджується на 30-денне перемир’я без жодних попередніх умов, а почне водити Трампа за ніс, підсовуючи відволікаючі «альтернативні пропозиції», то американський лідер мав би з усією рішучістю застосувати до Росії всі наявні у Вашингтона важелі впливу – від потужного озброєння України до застосування санкцій за шкалою 10 з 10-ти.
Отже, перемовини відбулися. І Путін очікувано послав Трампа з його пропозицією про перемир’я «за російським військовим кораблем». «У контексті ініціативи президента США щодо запровадження 30-денного перемир'я – з російської сторони позначено низку суттєвих моментів щодо забезпечення дієвого контролю за можливим припиненням вогню по всій лінії бойового дотику, необхідності зупинення примусової мобілізації в Україні та переозброєння ЗСУ», – йдеться в заяві Кремля за результатами перемовин.
Хитрий чекіст послав свого візаві, але зробив це, звісно, завуальовано, супроводжуючи наймилішими компліментами Трампу, виставляючи умови апріорі неприйнятні для України. Хоча Трамп хотів, щоб припинення вогню не супроводжувалося жодними умовами з обох сторін. Україна ж прийняла пропозицію, не виставляючи жодних передумов.
Путін же намагався довести, що існує й «альтернативна пропозиція», яка ще більш трампівська, ніж оригінальна пропозиція Трампа. Альтернатива полягає в тому, щоб наразі обмежитися взаємною відмовою Росії й України на 30 днів від ударів по енергетичній інфраструктурі. Путін навіть зробив вигляд, що вже дав таку команду своїм військам. Насправді ж це була цілковита маніпуляція. Бо абсолютно не зрозуміло, чи означає така домовленість можливості обстрілювати інші мирні об’єкти, зокрема житлові будівлі, школи, лікарні, як це неодноразово чинили путінські посіпаки. Зрештою, вже через кілька годин після цієї заяви Путіна на Україну полетіли сотні російських дронів-камікадзе, що зайвий раз продемонструвало ціну його обіцянок.
Те, що російських диктатор не має ні найменшого наміру зараз припиняти військових дій, було зрозуміло наперед. Як і те, що прямо сказати «ні» Трампу він не наважиться. І навіть не стільки через евентуальне посилення санкцій чи збільшення військової допомоги Україні. Путіну, як ковток води заблукалому в пустелі, нині конче потрібен контакт з американським лідером. Адже це яскраве свідчення, що міжнародна ізоляція кремлівського воєнного злочинця скінчилася. Навіть, якщо для решти західних країн він усе ще залишатиметься нерукоподаваним. Хоча, звісно, й санкцій Путіну хотілося б позбутися.
Після телефонних перемовин Трамп написав у своїй соцмережі Truth Social: «Моя сьогоднішня телефонна розмова з президентом Росії Путіним була дуже гарною і продуктивною». Чи означає це, що операція водження чинного американського президента за носа пройшла для Кремля успішно? Що попри запевнення Ліндсі Ґрема, Путін не «пошкодує», хоча «маніпулює Трампом»? Цікаво, що на російських пропагандистських ток-шоу зразу ж після перемовин спікери захоплено розповідали, як хитро російський лідер обіграв «тупого американця».
Я б не поспішав з таким висновком. Передовсім треба розуміти, що, по-перше, Трамп дуже не любить визнавати свою поразку. По-друге, його публічні заяви часто-густо не вартують ламаного гроша. Вчора він заявив, що Володимир Зеленський «диктатор», а нині вже заперечує, що міг таке сказати. Нині він говорить про тісну співпрацю з Росією, а завтра заявить про «пекельні» антиросійські санкції. Його вербальна непослідовність стала вже його другим єством.
По-третє, Трамп, хоч і планував вийти до преси після телефонної розмови, але так цього й не зробив. Отже, не було чим похвалитися. Тож розмова з Путіним його таки розчарувала. Тому ще абсолютно зарано нам кричати: «Ганьба! Зрада!». Ми вже неодноразово бачили, як Трамп, попри милі слова й посмішки в бік Москви, чинив дуже неприємні для неї речі. Тому слідкуймо за наступними діями американської адміністрації й сподіваймося на присутність у завсідників Білого дому здорового глузду і стратегічного мислення.
У цьому контексті дуже знаменно, що президент України Володимир Зеленський під час «історичної» телефонної розмови перебував з офіційним візитом у Гельсінкі. Тут можна говорити про подвійну символічність. По-перше, тому що саме у фінській столиці відбулася перша зустріч Трампа й Путіна. Тоді, у липні 2018 року, два лідери обсипали один одного компліментами, називали один одного «друзями», говорили про тісну співпрацю. Але наступні дії одного й другого продемонстрували, що все це було грою на публіку.
По-друге, Фінляндія довгий час була зразком західного примирення з Росією, показово нейтральною країною, яка ніколи не плекала ворожих планів щодо Москви, і, Боже борони, ніколи не вступила б до НАТО. Саме тому й виник термін «фінляндизація». І Кремль разом з його прихильниками на Заході вперто намагався «фінляндизувати» Україну. Але віднедавна цей термін цілковито втратив свою первинну суть. І тепер «фінляндизуватися» для нас було б цілком навіть непогано.
Що б мав робити Зеленський у ситуації, що склалася, після розмови Путіна з Трампом? Тут порада дуже проста, як двері: за будь-якої нагоди заявляти: «Дональд Трамп виступив з дуже класною, просто геніальною пропозицією про перемир’я. Росії треба негайно на неї погодитися. Ми, до речі, так і зробили». Бо м’яч все ще на російському полі.
Ми використовуємо