Чому світ потребує трьох світових валют

Багато країн уже давно вважають домінантну міжнародну роль долара "непомірним привілеєм" США. Але тепер привілей став тягарем. Настав час Сполученим Штатам прогнозувати й формувати епоху, в якій буде кілька світових валют, що конкуруватимуть з їхньою власною.

За кордоном вважають, що роль долара дає Штатам автоматичне фінансування, дозволяє зберігати зовнішні дисбаланси й жити не по кишені. У самій країні, цілком зрозуміло, політики, з їхніми короткостроковими горизонтами, радо вітають таку можливість, щоб ухилятися від необхідності дотримуватися дисципліни. Але такий тиск з-за кордону може відіграти конструктивну роль і посприяти проведенню необхідної корекції.

Вільне падіння долара наприкінці 1970-х змусило США посилити монетарну політику та вирішити проблему дефіциту бюджету, чим вони почали коректувати свою двозначну інфляцію. У середині 1980-х років великий дефіцит рахунка поточних операцій і стрімка девальвація долара допомогли домогтися початкового скорочення бюджетних дефіцитів. Що найважливіше – остання фінансова криза почалася після того, як рекордні дисбаланси спричинили величезний приплив капіталу в США, що дало змогу утримувати гроші доступними, а відсоткові ставки – на низькому рівні.

Нинішня система має й інші великі вади. Значна частина припливу капіталу останнім часом припадає на величезне нарощування доларових резервів у закордонних центральних банках, особливо в Китаї. Це прямий наслідок резервного статусу американської валюти, і США, безсумнівно, було б краще без цього фінансування зі звиканням, яке властиве ролі їхньої валюти. Це також дає змогу іншим встановлювати курс долара – оскільки Китай тримає юань добряче недооціненим, а отже, долар переоцінено через прямі доларові інтервенції.

Історично складалося так, що система, яка ґрунтувалася на доларі, виникла як велика угода, в рамках якої інші країни могли визначати обмінний курс своїх валют щодо долара і фінансували будь-які дефіцити США внаслідок цього. Країни з надлишками – від Німеччини, Японії до Китаю – періодично бурчали через "надмірне" нарощування доларових резервів, але, загалом, дотримувалися умов угоди.

Система зазнала деформації, коли США вирішили провести корекцію, замість того щоб далі фінансувати свої дефіцити емісією, і зажадали переговорів щодо значної девальвації долара на початку 1970-х (Смітсонівська угода) і в середині 1980-х років (угода "Плаза").   Зараз аналогічна ситуація.

Тепер Америка може припинити залежати від фінансованого коштом позик споживчого попиту і підтримати відновлення економіки лише великим покращенням свого торговельного балансу та підтримкою інвестицій. Це вимагає істотного зниження курсу долара, передусім щодо юаня і кількох інших недооцінених азійських валют, чому перешкоджає роль долара.

Загалом, долар був домінантною світовою валютою світу протягом століття просто тому, що не мав суперника. Євро змінило ситуацію. Перехід єврозони до "координованої жорсткої економії бюджетних коштів" і ймовірна емісія справжніх єврооблігацій свідчать про те, що найближчими роками вона цілком може відновити привабливість своєї валюти, особливо якщо США не зможуть скоротити свій бюджетний дефіцит гаргантюанських розмірів.

Частка валютних резервів у доларах упала за останнє десятиліття до близько 60%. Частка в євро виросла до понад 25%. Зростання Китаю передбачає, що юань претендуватиме на статус глобальної валюти, коли сягне повної конвертованості та коли буде знято обмеження на рух капіталу в Китаї. Словом, міжнародна валютна система вже стає біполярною, а незабаром може стати триполярною.

США повинні погодитися із цим й навіть сприяти прискоренню цього процесу. Метою, якщо по-простому, повинно стати зрівняння міжнародних позицій долара і євро протягом наступного десятиліття, а потім слід привести в цю пару юань разом із постійним створенням спеціальних прав запозичення. США мають заохотити Китай та інші країни робити інтервенції як у євро, так і в доларах. США самі можуть робити інтервенції в євро, якщо курс долара щодо євро стане незбалансованим. Вони також можуть відкрито перешкоджати нарощуванню доларових резервів іноземними центральними банками через компенсаційні валютні інтервенції й оподаткування доходів від їхніх доларових інвестицій. Вони могли б підтримати створення рахунка заміщення в МВФ, як це було протягом 1979-80 рр., через який іноземні центральні банки змогли б конвертувати частину своїх доларів у СПЗ.

Ці зміни не змогли б вирішити всі проблеми міжнародної валютної системи. Вони, звичайно, не звільняють США від обов’язку впорядкувати свої фіскальні справи. Але вони прискорили б таке потрібне відновлення рівноваги у світовій економіці і знизили б ризик виникнення криз у майбутньому.

Автор: Фред Берґстен [Fred Bergsten] – директор Інституту міжнародної економіки Пітерсона Назва оригіналу: Why world needs three global currencies Джерело: The Financial Times, 16.02.2011 Зреферував: Омелян Радимський