Дефінляндизація Фінляндії та Швеції

18 травня сталася міжнародна подія, значення якої важко переоцінити: Фінляндія і Швеція подали заявки на вступ до НАТО. І справа тут не обмежується лише географічним і мілітарним розширенням Північноатлантичного альянсу, йдеться про значно глобальніші речі. Захід нарешті усвідомив необхідність формування нової концепції міжнародної безпеки і розпочав її реалізацію.

Нова західна архітектура глобальної безпеки остаточно й безповоротно відкидає саму можливість участі в ній Російської Федерації. Принаймні на найближчі десятиліття, допоки в самій Росії не відбудуться радикальні зміни еліт і самої системи побудови влади. Наразі ж найбільша за площею країна світу визнана головним джерелом небезпеки для миру в цілому світі. Нині вже важко знайти на Заході притомного політика, який би всерйоз говорив про можливість умиротворення Росії.

А ще відносно недавно, якихось десять років тому, пересічний фін чи швед навіть і близько слухати не хотів про ймовірне долучення країни до західного військового блоку, щоб захиститися від російської агресії. Росія – ворог? Жартуєте? Це наш добрий сусід і бізнес-партнер.

Швеція 200 років ніжно плекала свій нейтралітет, який допоміг їй уникнути смертей і руйнувань Першої та Другої світових воєн. Часи експансіоністських походів Карла XII давно минули й стерлися з національної пам’яті. Країну цікавив лише business as usual, добробут і спокій мешканців. Так, своя армія все ж була, але на неї витрачали відносно невеликі кошти – 0,9% ВВП.

Схожа ситуація складалася й у Фінляндії. Ця скандинавська країна не мала ні найменшого наміру вступати до НАТО разом із рештою європейців. Не дарма виник термін «фінляндизація», який у цілому світі фактично став символом нейтралітету.

З часу завершення Другої світової Гельсінкі й Москва намагалися вибудовувати, наскільки це можливо, дружні взаємини. Останні 30 років обидві країни активно зав’язували бізнесові відносини, заохочували транскордонний туризм. Гельсінкі та Санкт-Петербург сполучали швидкісні потяги.

Ситуація почала змінюватися 2014 року, після того, як Росія анексувала український Крим та здійснила інвазію на Донбасі. Обидві держави зрозуміли, що бавитися з Росією в дружбу не просто не має сенсу, а стає чимраз небезпечнішим. Москва стала на шлях агресивної експансії, тому треба бути готовими дати їй відсіч, коли настане година «Ч». Швеція і Фінляндія ініціювали процес «дефінляндизації», хай як парадоксально це звучить.

Швеція стрімко підвищила фінансування військового сектору. Почала активніше будувати бойові кораблі, оскільки головну російську загрозу від росіян шведи очікують саме з Балтійського моря. Наступного року країна планує підняти витрати на оборону до двох відсотків ВВП, досягнувши таким чином стандартів НАТО.

Шведи планують збільшити кількість своїх військ. Зараз в армії служать близько 60 тисяч солдатів. Очікується, що до 2030 року ця кількість збільшиться на третину. У країні є п'ять найсучасніших підводних човнів, які були спеціально розроблені для умов Балтійського моря. Стокгольм має намір інвестувати в нові підводні човни та літаки-винищувачі в найближчі роки.

Фіни ще активніше взялися за нарощування своєї військової потуги, з огляду на те, що в них з Росією понад тисяча кілометрів сухопутного кордону. Наприклад, нині Фінляндія має один з найпотужніших військово-повітряних флотів у Європі. Фінські військові пілоти літають на літаках F/A-18, озброєних новітніми американськими ракетами. Окрім того, фіни планують придбати новітні винищувачі п'ятого покоління F-35, кращих за які поки що не існує у світі.

І саме з 2014 року у фінському та швецькому політикумах заточилися дискусії щодо ймовірного вступу в НАТО. Спершу вони були доволі несміливими, а далі – чимраз активніші. Почала повільно, але впевнено змінюватися й громадська думка, звісно, на користь НАТО. Усе це було реакцією і на агресію Росії в Україні, і на пропагандистську істерію Кремля, спрямовану на залякування Заходу. З Москви перманентно лунали погрози на адресу Стокгольму й Гельсінкі. Кремль обіцяв «серйозні наслідки» за спробу двох країн долучитися до НАТО.

Проти Фінляндії російська прокуратура взагалі відкрила кримінальну справу за звинуваченням у геноциді. Справа стосувалася 1941–1944 років, коли фінська армія тимчасово відвоювала в Радянського Союзу власну територію, втрачену під час «зимової війни» 1939–1940 років. За твердженням Кремля, фіни тоді цілеспрямовано знищували росіян у концентраційних таборах.

Дійсно, наприкінці червня 1941 року за наказом головнокомандувача збройних сил Фінляндії маршала Карла Ґустава Маннергейма на відвойованих територіях були створені переселенські табори. Але не для знищення людей, а для тимчасового утримання осіб, які планувалося переселити східніше після здобуття Ленінграда. Але ці плани фінського командування провалилися, переселення так і не відбулося. Близько трьох тисяч людей, які перебували в таборах (приблизно 10% від усіх полонених), дійсно загинули. Але причиною смерті було не цілеспрямоване винищення, а голод і хвороби.

Фінляндія ще на Паризькій конференції 1947 року визнала свою провину, виплатила компенсації і справу фактично було закрито. Але через сім десятиліть путінська Росія вирішила реанімувати цього історичного небіжчика, щоби ще й так натиснути на фінів, котрі почали замислюватися над членством у НАТО.

Переломною в питанні євроатлантичної інтеграції для Швеції та Фінляндії стала, зрозуміло, дата 24 лютого 2022 року. Після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну у фінів та шведів фактично сумніви відпали: щоб захистити себе від агресивного сусіда, потрібно застрахуватися натовським щитом.

Погрози Росії інтенсифікувалися. До них додалися демонстрації військової сили поблизу сухопутного кордону з Фінляндією та морського – зі Швецією. Утім це не налякало ні фінів, ні шведів, а радше навпаки переконало їх у правильності курсу на євроатлантичну інтеґрацію. Парламенти обох держав переважною більшістю голосів висловилися за членство в НАТО.

Тож з Фінляндією та Швецією справа фактично зрозуміла. Навіть попри те, що Туреччина поки що блокує перемовини щодо членства двох країн-аспірантів. Впевнений, що найближчим часом вдасться знайти компромісне рішення й таки довести справу до повноцінного членства.

Та й загалом на тлі російської військової агресії справа розширення НАТО пішла в цілком несподіваний бік. Чи ще якихось три місяці тому хтось міг собі уявити, що легендарно нейтральна Швейцарія розмірковуватиме над євроатлантичною інтеґрацією? Тимчасом як триває російсько-українська війна, Берн стрімко активізовує зближення з Північноатлантичним альянсом. Тож Росія уже й швейцарців превентивно залякує «наслідками». А як ми вже знаємо, аналогічне залякування шведів і фінів лише змусило їх додати зусиль у здобутті членства в НАТО.