Дим, крига й обличчя Майдану

IQВолодимир Молодій, 30 січня 201453650
Дим, крига й обличчя Майдану

У приміщенні «Українського дому» людно. Першої ж ночі після вигнання звідти солдатів внутрішніх військ на другому поверсі, у виставкових павільйонах, сплять протестувальники. Багато їх прийшло з КМДА, в якій уже не було місць для ночівлі. Коли ввечері там запитати адресу греко-католицького храму, де також можна влаштуватися на ніч, тобі її навряд чи скажуть.

Натомість довго відмовлятимуть виходити у темну пору за межі Майдану, переконуючи словами: «Є ймовірність, що тебе ще довго не знайдуть».

«Тривога, "Беркут"! Нападає "Беркут"!». Двадцять по сьомій ранку довелося прокидатися від таких криків усім, хто спав у приміщеннях «Українського дому». Здається, що одягатися починаєш швидше, ніж встиг відкрити очі, без роззирань та запитань. Хутчіш натягнути шкарпетки, взуття не шнуруючи. Спальник набиваєш в рюкзак абияк, вбираєш шарф, куртку, швидше-швидше. Надягнута похапцем подвійна пара шкарпеток незручно гризе пальці в черевику, але хто б там зараз поправляв їх. Хлопці з Львівської сотні самооборони Майдану – навпроти, виконують аналогічні дії у схожій послідовності. Про такі миті кажуть: сон наче рукою зняло. Але в людей не відчувається страху, хіба що тривога. Обличчя серйозні та зосередженні, а погляди рішучі й упевнені.

Однак сполох виявився фальшивим. У холі першого поверху кілька осіб збуджено переконують, що ніякого нападу не було. А на виході з будівлі в цьому можна переконатися на власні очі: на Європейській площі спокійно, неквапом походжають ще порівняно небагато людей. Вище, на вулиці Грушевського, видніються одна за одною біло-сірі барикади і дим. Він, не потривожений атаками силовиків, рівно і чорно в’ється вгору.

Людей значно більшає на Європейській ближче до полудня. Найбільше вони приходять з Майдану. В час-пік у проходах барикад на Хрещатику стає так тісно, що активісти з майданівської самооборони стоять над проходами й координують рух: «Заходячи, не зрізуйте кут, будь ласка. Уважно, під ногами виступ. Виходячи, будь ласка, пришвидшуйтесь, щоб не затримувати руху». І навіть у моменти, коли доводиться повільно дріботіти ногами, ледь просуваючись в густому натовпі, люди у цьому знаходять позитив. Жінки поруч перемовляються: «Тут з народом хоч тепло. Аж не хочеться виходити».

Взагалі, перше, що вкарбовується у свідомість після виходу з метро станції Майдан Незалежності і змушує перші кілька хвилин з відкритим ротом розглядатися довкола – це барикади. Вони захоплюють об’ємами і міццю. Та, що на вулиці Інститутській, виглядає особливо монументально. Мабуть, важливу роль у цій монументальності відіграє оздоблений плакатами міст над нею. Недарма до подій на Грушевського ця барикада була чи не найпопулярнішим фоном на фотографіях з засвідченням присутності на революції.

Уже потім помічаєш повсюди намальовану, наліплену, почеплену символіку з написами гасел, цитат, назв міст та сіл. Фото значущих для Майдану людей. А також шаржі й карикатури на майданівських супротивників. На тлі цього різноманіття людської творчості «йолка» виглядає якось уже навіть банально.

Та найбільше вабить, звісно, те, що коїться на Грушевського. Перед закіптюженими барикадами, по обидва боки вулиці течуть струмки. Ті, хто стоїться там, за чорним від палених шин димом, либонь, намагаються перетворити похилу вулицю на льодовий майданчик, щоб дезорганізувати й ускладнити пересування людей. Однак тим самим вони допомагають. Вода рівними, видовбаними у льоді рівчаками стікає в каналізаційні решітки, які регулярно чистять і пробивають від намерзання. А шар криги, який роблять, випускаючи з каналу, коли потрібно, слугує для протестувальників ідеальним будівельним матеріалом для укріплень. Кригою, що сантиметр за сантиметром люди збивають з бруківки, наповнюють мішки й відносять зміцнювати захисні споруди. Политі водою, завдяки низькій температурі вони стають міцними ніби з каменю. Будівельники барикад залишають лише вузькі проходи для людей або ширші, як на вулиці Трьохсвятительській, для авто. За потреби ці проходи можуть заблоковуватися за кілька хвилин.

Збивати кригу з бруківки на Європейській сходяться незайняті майданівці, а кияни їм завзято допомагають. Приходячи інколи сім’ями, тут вони знаходять можливість підтримати Майдан ділом. У хід ідуть ломи, рискалі, труби, арматура, елементи якихось конструкцій і все, чим можна хоча б якось довбати лід. Вже після кількох хвилин такої роботи починають боліти м’язи рук, проте люди часто змінюють один одного. Просто підходять і пропонують продовжити, не боячись забруднити черевики. Бабусі й дідусі, дівчата у гламурних пуховиках чи навіть діти. Хтось довбає, хтось збирає, хтось носить. Чоловік середнього віку з донькою років 20-ти, судячи з легкого одягу, – кияни. Збирають льодові крихти й насипають у білий мішок, де раніше було якесь борошно, бо згодом від нього на плечі носія залишиться білий слід. Батько працює новою лопатою, а донька якимось пластмасовим уламком. Донести мішок до барикади на Трьохсвятительській за одним разом не просто, вагу ноші множить крутий підйом. Але підхопити мішок завжди готові ті, хто поруч.

На Європейській площі особливо відчувається зібраність людей. В очах присутній вогник, а в обличчях – упевненість, тривога й спокій водночас, як тоді, під час повідомлення про напад. Люди працюють так, ніби точно знають, що саме це і саме зараз потрібно робити. Вони неначе довго гаяли час і тепер відчайдушно намагаються надолужити.

На «передовій», як на Майдані називають територію між першою барикадою і спаленими автобусами, людей завжди багато, незалежно від пори доби. Хто перебуває тут тривалий час – має пов’язки, що захищають органи дихання. Пов’язки роздають дівчата. Колонада стадіону, будинки, земля, барикади і люди вкриваються сажею. Особливо вражають будинки і люди. Хлопці з загонів самооборони, які годинами вартують на морозі носять шоломи і респіратори. А будинок, розташований чи не найближче до місця спалення автомобільних шин, ніби також готувався – його стіна вкрита риштуваннями і реставраційним полотном. Коли ж дивишся на обличчя хлопців, згадуються донецькі шахтарі: такі ж каски, такі ж закіптюжені до чорноти обличчя, хіба що погляди очей абсолютно інакші.

«Хлопчики, я за вас всіх молюся! Плачу і молюся!» – Мовить до хлопців тремтячим голосом бабуся. Вже з пустим термосом, вона стоїть біля проходу на «передову». Хлопці, допиваючи чай, дякують їй. Дуже часто по всій території Майдану можна зустріти київські подружжя пенсіонерів, які приходять сюди, щоб роздати пиріжки і чай. Чути, як бабці благословляють хлопців і те, що вони роблять. Підкріпитися приносять також жінки й дівчата з майданівської кухні. З усмішкою пропонуючи бутерброди і гарячі напої, вони не бояться підходити до хлопців аж під самими скелетами спалених автобусів. Вартові пропускають лише їх і журналістів. Обов’язково умовою для цього має бути одягнута каска.

Дивлячись на хлопців з чорними від кіптяви обличчями, згадуються розповіді друзів про те, як нервували й хвилювалися їхні рідні, коли дізнавалися, куди ті їдуть. Якщо спостерігати за оборонцями Майдану тривалий час, то помічаєш, що іноді до них телефонують.

Якщо людей не дуже багато, можна знайти місце на барикаді й подивитися з мінімально можливої відстані на тих, хто по той бік. Беркутівці стоять подалі. Їхня камуфляжна форма стала ненависною всій країні. А на Майдані про них говорять, зціпивши зуби. Й чітко розділяють їх і тих, хто стоїть перед ними, тримаючись за щити. Можливо, цієї миті до них так само намагаються додзвонитися.

Фотографії Данила Мокрика

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук