До Європи через… Киргизію. Хроніки кризи

Колись я дивився фільм Федеріко Феліні «Рим». Це блискучий, переважно неігрового характеру фільм, в якому між іншим йдеться про загальну панораму Риму. Там Феліні працює над дуже цікавою зйомкою.

Зйомкою того, як безконечні вантажівки їдуть в Рим. А слід за цим до нього підходять якісь студенти ліворадикальних поглядів. І запитують, як він ставиться до того, що студенти і студентки певної ідеологічної спрямованості з'являються зі своїми ідеями на заводах серед робітництва. Він з подивом подивився на них і відповів: «Мабуть, це дуже добре».

В контексті близького вступу України у Світову організацію торгівлі я згадав саме цей епізод твору великого Феліні. В цій події - вступі України до СОТ - дуже багато якихось внутрішніх, дуже спеціальних економічних характеристик. За останні півстоліття сама структура господарчого життя людства і, зрозуміло, його фінансовий супровід настільки ускладнилися, що треба докладати спеціальних зусиль, аби увійти в цю систему. Крім того, є ще одна обставина. Сучасне економічне життя, і національне, і глобальне, тільки видається прозорим і зрозумілим для стороннього ока. Насправді там дуже багато своїх внутрішніх особливостей і суперечностей. І як воно насправді виглядає - може сказати тільки фахівець. З іншого боку, є одна дуже прозора, очевидна, сказати б, ландшафтна, сторона цього процесу. Зрозуміло, що СОТ об'єднує величезну систему національних держав, національних економік. Відверто кажучи, це євро-американська ініціатива світової торгівлі. Точніше, європейсько-атлантична система. І коли вже ми так багато говоримо про наше входження до Європи, західної цивілізації, то першим кроком має стати вступ до СОТ.

Наш вступ у СОТ через остаточну домовленість з Киргизією - це один із парадоксів сучасного глобального світу, в якому все поєднується з усім. Тут головніше інше. Це один з багатьох, може сотень і сотень кроків на шляху згаданого входження України до системи сучасної цивілізації. З іншого боку, я переконаний, що наше входження в глобальну систему світової торгівлі буде супроводжуватися певними конфліктами та проблемами, може навіть непомітними для більшості. Наведу для прикладу вузівську ситуацію входження України в так званий Болонський процес. Нібито це позитивний процес. Але внаслідок цього входження суттєво зростає кількість бюрократичної писанини, надзвичайно ускладнюється те, що українська вузівська система вже колись більш-менш вирішила. І виходить так, що замість певного спрощення і полегшення, українська цивілізація отримує певне ускладнення і труднощі.

Але від цього нікуди не дінешся. Якщо вже ми вирішили іти в бік Заходу, а не в бік Євразії, то іншого виходу для нас немає. Тільки не треба це перетворювати на ідилію, а слід пам'ятати, що у сучасної західної цивілізації, так само як і в євразійської, є тисячі і тисячі проблем. З поправкою на одну обставину. Західна цивілізація десь в останні півстоліття, іноді віртуозно, вміє більш-менш вдало вирішувати і розв'язувати свої проблеми. Євразійська ж цивілізація, від Москви і до Пекіна, навпаки, громадить проблеми, не встигає вирішувати їх. Більш того, іноді вона не хоче їх вирішувати. Свіжий приклад - екологічна катастрофа в Азовському морі, де метеорологія одразу перетворилася у політику.

Що стосується впливу вступу до СОТ на українську культуру, то, на мою думку, остаточно відкриються ворота для західного маскульту, який, якщо говорити відверто, зараз святкує свою остаточну перемогу на західною цивілізацією. Це так звана популярна культура, чи, просто кажучи, - кітч. Авторське начало в західній гуманітарно-художній системі катастрофічно слабшає, а цей самий ультра-кітч тепер може отримати певну офіційну легітимацію. То ж доведеться якимсь чином перебувати у режимі спротиву цій бридоті.