Президент України днями зробив гучну заяву щодо ядерної зброї (ЯЗ). В інтерв'ю для італійської газети Il Foglio Володимир Зеленський висловив думку, що передача ядерного арсеналу України 1994 року під тиском США і Росії була не тільки небезпечною, а й певною мірою трагічною помилкою, особливо у світлі того, як події розвивалися після 2014 року. Наскільки в сьогоднішніх умовах доречна така точка зору?
Проблему Будапештського меморандуму (документ, за яким Україна передала Росії боєголовки), нагадаю, вже не раз розбурхували різні українські політсили. При цьому на адресу експрезидента Леоніда Кравчука, який підписав цей папір, що не має юридичної сили, яких тільки невтішних слів не лунало. Він свого часу терпляче пояснював, що державі довелося піти на такий непопулярний крок із міркувань безпеки та з огляду на відсутність грошей: термін придатності боєголовок спливав, вони ставали вкрай небезпечними, а 80 мільярдів доларів на їхню заміну в України на той момент не було.
Розгляд Будапештського меморандуму поза контекстом геополітичних подій тих років не тільки безперспективний, а й у принципі помилковий. У ту пору світове співтовариство прагнуло до зміцнення міжнародної безпеки і зниження кількості ядерних держав. Питання про нерозповсюдження ЯЗ було одним із пріоритетних у міжнародній політиці, і Україна не могла ігнорувати цей глобальний тренд. Рішення про передачу ядерного арсеналу було продиктоване саме необхідністю продемонструвати свою прихильність справі миру і прагнення до економічної співпраці з провідними країнами.
На жаль, тодішньому керівництву України забракло далекоглядності, і документ було оформлено абсолютно неправильно. Гарантії безпеки, які Україна нібито отримала від США, Великої Британії і Росії, виявилися порожніми словами. Нічого практичного за ними не стояло. Саме цим, а не відсутністю ЯЗ скористався російський диктатор Путін, розв'язуючи агресію проти України. Відчуйте різницю.
Хай як це парадоксально звучить, але Україні сьогодні не варто шкодувати, що вона не має ЯЗ. Війна, яку розпалив кремлівський бандит, на щастя, не перейшла тієї небезпечної межі, за якою може настати глобальний апокаліпсис. Цього не сталося, як випливає з повідомлень світових ЗМІ, зокрема, й завдяки Китаю, який сказав Путіну «ні», коли той у 2022 році розглядав можливість нанесення «обмеженого» ядерного удару по Україні.
Хто знає, яку позицію зайняв би Китай у цьому питанні, якби в України була ЯЗ. Не варто забувати, що з Москвою в Піднебесної набагато більш дружні відносини, ніж з Києвом.
Звичайно, історія не має умовного способу. І все ж (бодай щоб остудити гарячі голови) варто замислитися: чи змогла б Україна застосувати ЯЗ для захисту від сильнішого агресора, який використовував тільки конвенційну зброю? Ні, ні і ні! Якби Україна спробувала це зробити, Захід, той самий Китай, та й багато інших країн напевно поставилися б до неї зовсім по-іншому. Нікому не хочеться ковтати ядерну пилюку через нестриманість сусідів.
Треба бути реалістами – до цього зобов'язує наша відповідальність перед нащадками. Сьогодні навіть така могутня країна, як Сполучені Штати, не намагається мірятися ядерними м'язами з Росією. Якщо, не дай Боже, комусь в Україні спаде на думку відновити ядерний арсенал і спробувати ним розмахувати, ситуація розвиватиметься далеко не на її користь. У ядерному конфлікті не буває переможців.
Весь перебіг світових подій говорить, що Україні потрібно змиритися зі своїм без'ядерним статусом. І навіть пишатися ним. Свого часу молода країна зробила дуже вагомий внесок у справу роззброєння і зміцнення міжнародної безпеки. Це треба цінувати. І цивілізовані країни, не сумніваюся, це гідно оцінили, тому й не залишили Україну сам на сам зі злісним порушником міжнародного законодавства.
Інша річ, що такі учасники Будапештського меморандуму, як впливові США і Велика Британія, несуть повну моральну відповідальність за те, що їхні гарантії виявилися дуже ненадійними. Якщо розглядати позицію України в цьому контексті, то вона може бути набагато виграшнішою, ніж нарікання на відсутність ядерних боєголовок.
Питання моралі й етики – не порожній звук для країн Заходу. За великим рахунком, це рівносильно тому, що нерідко називають західними цінностями. Вони, ці цінності, не дозволили США, Великій Британії, Німеччині та низці інших країн залишитися осторонь і байдуже дивитися, як Кремль здійснює геноцид українського народу. І не дозволять, хто б не прийшов до влади в США. Упевнений, що Дональд Трамп це теж розуміє.
Минулого вже не повернеш. Але на помилках минулого можна і потрібно вчитися. Ця банальна істина особливо актуальна зараз, коли обговорюється конструкція майбутнього мирного пакту з країною-агресором Росією. На слово божевільному Путіну вірити не можна. Потрібні практичні, якщо так можна сказати, фізичні гарантії, що Україна буде надійно захищена в разі нового нападу агресивної сусідки. Імперські амбіції в РФ не відразу згаснуть навіть після смерті кремлівського диктатора. Західна коаліція завжди має бути готовою дати по морді і йому самому, і його наступнику.
Якщо заява президента Зеленського була не просто політичним акцентом, а потужним сигналом для всього світу про те, що реальна безпека вимагає не тільки паперових домовленостей, а й конкретних гарантій, зокрема з боку західних партнерів, – це крок у правильному напрямку. Але і в цьому випадку українському керівництву не слід сильно відриватися від реалій геополітики.
В інтерв'ю італійському виданню український президент заявив, що в мирний час гарантією безпеки є членство в НАТО, а у воєнний – сильна армія. «Було щонайменше небезпечно поміняти це ні на що. Треба було змінювати реальні гарантії безпеки, а тоді (під час підписання Будапештського меморандуму, – ред.) це було тільки НАТО. Чесно кажучи, і сьогодні це тільки НАТО», – наполягав Зеленський.
Якщо і є тут якась логіка, то для сьогоднішньої ситуації – досить суперечлива. Дивіться, на сьогодні мир ще на настав, тому про гарантії НАТО не йдеться. Так випливає зі заяв Зеленського. А коли війна закінчиться, головною гарантією від повторення агресії РФ буде українська армія. Здається, я нічого не спотворив у словах Володимира Олександровича.
Що звідси випливає? Було б розумно, мені здається, відкласти питання про вступ до НАТО до більш сприятливого часу. У сьогоднішніх умовах воно лише ставить західних партнерів України у скрутне становище: сказати «так» вони не можуть, а сказати «ні» не дозволяють їхні цінності. У результаті розмова на цю тему перетворюється на довгу й порожню балаканину, що відволікає від головної проблеми дня – зупинки війни.
Але в заяві Зеленського є раціональне зерно, а саме: у разі війни Україна повинна сподіватися тільки на свою армію. Справді, приклад Ізраїлю чітко засвідчує, що своя боєздатна армія набагато краще захищає країну за іноземну.
При цьому в належній фінансовій і військово-технічній допомозі справжні друзі ніколи не відмовлять. Думаю, така конструкція майбутнього мирного договору з Росією буде з набагато більшою охотою підтримана партнерами України і швидше призведе до зупинки кровопролиття. При цьому на якийсь час ООН може розмістити на лінії зіткнення миротворчі сили. А надалі все залежатиме від того, як Україна використає час і міжнародну допомогу.