Приблизно рік тому польські колеги попросили мене висловити прогнози щодо майбутніх українсько-російських мирних перемовин. Багато хто у світі чомусь сподівався, що путінська війна мала б закінчитися 2024 року. Я мусив розчарувати оптимістів, запевнивши, що того року марно сподіватися не те що на мир, а навіть на припинення вогню. Навіть тимчасове.
Чому? Тут пояснення напрочуд просте. Через проблеми з постачанням озброєння й амуніціями, спричинені суперечками в Конгресі Сполучених Штатів, Збройні Сили України опинилися на голодному військовому пайку в досить напружений період війни. Російська окупаційна армія цим дуже добре скористалася й зуміла захопити такий потужний пункт опору ЗСУ як Авдіївка. Далі окупанти зуміли розвинути ініціативу й розширити зону наступу, а відтак захопити ще більше української території. Зупиняти військові дії і прагнути перемир’я в такій ситуації в росіян не було жодних підстав.
Але й з українського боку жевріла надія. Надія на те, що американські конгресмени нарешті дійдуть згоди, ухвалять безпрецедентний пакет допомоги Україні. Що ми нарешті отримаємо омріяні F-16, американські ракети ATACMS, німецькі TAURUS. Сподівалися, що уряди країн-партнерів дозволять бити своїми ракетами вглибину російської території, знищуючи ворожі штаби, склади й аеродроми. І таким чином вдасться переламати хід війни, піти в контратаку і звільнити великі території, аж до Азовського моря. А тому й українська сторона не поспішала розпочинати переговори.
Я не мусив бути ні Вангою, ні Нострадамусом, ні навіть, прости Господи, Глобою, щоб спророкувати відсутність поступу мирних ініціатив до початку 2025 року. А фактично до інавгурації нового президента Сполучених Штатів, хто б ним не став. Бо якщо хтось і здатен був ініціювати процес замирення в тих умовах, що склалися, то винятково глава Білого дому. Але аж ніяк не дідусь Байден, який занадто боявся різких рухів. А без різкості цю справу не зрушити з мертвої точки.
Якби мене зараз запитали про перспективи замирення, то я б стверджував, що шанси значно зросли. Хоча і далеко не стовідсоткові. Російська економіка максимально перегріта й перебуває на межі колапсу. Зростає інфляція, падає курс рубля і платоспроможність російського населення. Через «м’ясні штурми» росіянам хоч і вдається просуватися вперед, захоплюючи українські території, але вкрай повільно й ціною неймовірних людських втрат. Набирати нове «м'ясо» на війну стає щораз важче, доводиться неймовірно підвищувати виплати новобранцям.
Українська ситуація теж не веселкова. Стабілізувати фронт наразі так і не вдалося. Зброя й амуніція ще нібито є, але вистачить її заледве на пів року, якщо трампівська Америка не відновить військові поставки. Мобілізація наче й проходить, але вкрай важко, «бусифікацію» ніхто не скасовував.
А тут ще й «злив» від Буданова з’явився. Що нібито очільник ГУР заявив: «Якщо до літа не буде серйозних переговорів, то далі можуть запуститись дуже небезпечні процеси для самого існування України». Потім надійшло спростування, але, як то кажуть, осад залишився.
У всякому разі обидві ворогуючі сторони сьогодні значно прихильніше ставляться до певного примирення, аніж рік тому. І новий американський президент тут може зіграти роль рояля в кущах.
Тобто Трамп став, як сказали б у математиці, умовою необхідною, хоч і не достатньою. Фактично містки для українсько-російських перемовин команда новообраного президента розпочала закладати ще на початку січня, тобто ще до інавгурації. Всі очікували, що Трамп обов’язково згадає цю страшну війну у своїй інавгураційні промові, а головне – підтвердить свої обіцянки покласти край конфлікту. Однак тут нас очікувало розчарування. Новий глава Білого дому про що лише не говорив – і про Канаду, і про Гренландію, і Панаму – а от війну в Україні чомусь обійшов боком.
І цьому є своє логічне пояснення: одна справа розкидатися бравурними обіцянками, допоки ти ще перебуваєш, так би мовити, у вільному плаванні, зовсім інша – на відповідальній посаді. Тут уже треба зважати на всі обставини, на всі деталі й нюанси. Очевидно, вислухавши всіх своїх радників, Трамп остаточно переконався, що залагодити конфлікти за обіцяні «24 години» аж ніяк не вийде. Зрештою, ніхто з тверезомислячих людей на це й не сподівався.
Богу дякувати, «українську мовчанку» на інавгурації новий президент США компенсував наступними заявами, продемонструвавши, що він аж ніяк не охолов до цієї справи. Уже наступного після вступу на посаду дня Трамп в Овальному кабінеті, відповідаючи на запитання журналістів щодо майбутньої мирної угоди між Україною і Росією, заявив: «Зеленський хоче угоди, Путін – я не так уже й впевнений. Він має її укласти. Думаю, що Росія матиме великі проблеми!».
Згодом Трамп дещо ширше виклав свої міркування у власній соціальній мережі Truth Social. Якщо відкинути реверанси в бік Росії й Путіна на початку статусу, а почати читати з умовного «але», то що виходить? А те, що глава Білого дому фактично ставить ультиматум очільнику Кремля.
«Я збираюся зробити Росії, чия економіка зазнає краху, і президентові Путіну дуже велику ПОСЛУГУ. Домовтеся зараз і припиніть цю безглузду війну! ДАЛІ БУДЕ ТІЛЬКИ ГІРШЕ. Якщо ми не укладемо “угоду” найближчим часом, у мене не буде іншого вибору, окрім як накласти високі податки, тарифи і санкції на все, що Росія продає Сполученим Штатам та іншим країнам-учасницям. Покінчімо з цією війною, яка ніколи б не почалася, якби я був президентом! Ми можемо зробити це легким або важким шляхом – і легкий шлях завжди кращий. Настав час “УКЛАСТИ УГОДУ”. БІЛЬШЕ НЕ ПОВИННО БУТИ ВТРАЧЕНО ЖОДНОГО ЖИТТЯ!!!» – написав американський президент.
Що ж, заява доволі обнадійлива для українців. Особливо в контексті того, як у Кремлі очікували повернення Трампа в Білий дім. Саме з новим президентом США російський диктатор Путін планував ледь не підписати «Ялту 2.0», поділивши світ на сфери впливу. Заяви ж Трампа наразі не дають жодних підстав кремлівським завсідникам сподіватися на омріяну «українську жертву». Замість сподіваного ультиматуму Зеленському Трамп натякає на попередню узгодженість позицій з українським колегою. А ультиматум, як уже було сказано, висуває саме Путіну.
Чи має Вашингтон важелі впливу на Москву? Більшість експертів сходиться на думці, що таки має. Передовсім у нафтовій і банківській сферах. Росію можна досить боляче притиснути, але, на жаль, не задушити, як знову ж, стверджує експертна думка.
Утім, у тиску на Кремль «два рівних є крила»: санкції і військова допомога Україні. Отаке наше «красиве й корисне». Як би не тиснув цілий світ на Росію, вона ще зможе тривалий час воювати. А те, що погіршиться соціальне становище росіян, то в Кремлі на це ніколи не звертали особливої уваги. Російське керівництво знає, що до кольорової революції справа навряд чи дійде.
Тепер же Трампові у своєму розумінні Росії потрібно зробити наступний крок, піднятися на ще одну сходинку. Він повинен усвідомити одну просту істину: більшість геополітичних проблем у світі щонайменше на 50 відсотків створюються Кремлем. Активізація ХАМАСу і «Хезболли» на Близькому Сході, агресивність Північної Кореї, диктаторський режим Мадуро у Венесуелі, міцнішання антидемократичного режиму «Грузинської мрії», прикрите запліччя Китаю в його зазіханнях на Тайвань, міцність режиму аятол в Ірані, не кажучи вже про лукашенківську Білорусь. І ще безліч дрібніших «гарячих точок», які час від часу можуть спалахувати прикрими неприємностями для світового співтовариства, як то хуситські ракетні обстріли в Червоному морі. Всі вони тою чи іншою мірою підживлюються «рукою Москви», тобто рукою Путіна.
Тож допоки Росія перебуватиме під владою путінського режиму, доти вирішити названі проблеми буде марною тратою сил і часу. Максимум – вдасться заморозити проблему на нетривалий час, як війну на Донбасі.
Як любить повторювати сам кремлівський очільник, «треба усунути першопричину». А першопричина сидить у Кремлі. І це повинен усвідомити Дональд Трамп. Чи точніше, спершу – компетентні люди в його команді, які вже зуміють переконати свого боса, що альтернативи поваленню чинного російського режиму немає. Тобто вона є – це тупцювання на місці й боротьба з наслідками кремлівських провокацій – вічна боротьба. І доки вона триває, годі Трампові сподіватися на своє заповітне Make America Great Again.
Ми використовуємо