«Духовна автобіографія» як інтелектуальна пригода

Перше, що спадає на думку, коли починаєш читати «Духовну автобіографію» Олів’є Клемана – «Сповідь» Святого Августина. Аналогія напрошується сама собою, адже в працях обох богословів, яких розділяє в часі 15 століть, йдеться про головне – пошук Бога.

Та коли шукання Августина почалися з відкинення християнства, пошуків сенсу в маніхействі та поверненню блудного сина завдяки його матері, яка ненастанно молилася за його навернення, то у випадку з одним із визначних французьких богословів 20 століття його духовний шлях можна назвати направду інтелектуальною пригодою. У ній можна зустрітися із Марксом і Ніцше, з Сартром і Буддою, навіть зі спокусою самогубства, але дорога, попри всі зиґзаґи, приведе до Христа.

Ця мандрівка є актуальною і для молодої людини 21 століття, яка перебуває в пошуку, в непевності, в ситуації секуляризації суспільства і його виключній спрямованості на споживацькі інстинкти. «Щоб забути (про смерть, - Авт.), лиш для того, щоб забути, ми вкладаємо фундаментальне бажання людини, її спрагу вічності у сферу споживання, еротизму і політики», - «розшифровує» трагедію сучасної людини Клеман.

Клеман почав свій пошук, як кажуть, з чистої дошки, адже його батьки були «соціалістами у третьому поколінні», в дитинстві він не був охрещений, і досить швидко зрозумів, що не може знайти відповіді на основні питання: «У дитинстві мені ніколи не розповідали про Бога. Не згадували про Нього, коли я запитував, як і всі інші діти (навіть якщо ми сьогодні намагаємося заборонити ставити будь-які питання), чому люди живуть, чому помирають. Ніколи не говорили про Бога, ніколи не говорили з Ним... Ніхто не говорив про Бога живого. Проте саме слово «бог» часто означало те, що перестало означати сьогодні: предмет розмови. Нині ж ми не соромимося говорити про секс, однак ніяковіємо, коли йдеться про Бога».

Витоки невірства своєї сім'ї Клеман віднаходить в ширшій історичній площині, заглиблюючись аж до епохи релігійних воєн 18 століття. Однак він не вважає своїх рідних атеїстами, наголошуючи: «Тепер я переконаний, що всі ті люди - клерикали і антиклерикали, католики, протестанти і «соціалісти» - мали за основу християнство... Французький соціалізм наголошував на соціальному вимірі, «сопричасному» вимірі Євангелія, про який християни 19 століття, фальшиво побожні і пройняті страхом, дещо призабули. Ось чому, до речі, соціалісти врешті стали атеїстами».

Шукаючи, Клеман вивчає антропологію, історію, філософію, східні релігії, обурюючись комерціалізацією індуїстських «вчителів», які зробили зі  своєї «філософії» «продукт на експорт». Він розглядає питання смерті як загадки, відповідь на яку може розставити все на свої місця. Йому не підходить така відповідь, як перетворення в суцільне НІЩО, як порожнеча, тому він схиляється до прийняття Христа, який зміг подолати смерть. На першому етапі знайомства Клеман називає Христа осквернителем, який безоглядно руйнує закон, порушуючи суботу та розділяючи хліб з митарями і грішницями. Можна сказати, що на початку пошуку Клеман бачить Христа в певному сенсі соціалістом, а вже в кінцевому розумінні - таїнством, «дорогою, правдою і життям». Цікаво, що він зустрічає Христа великою мірою завдяки творам Достоєвського, Бердяєва та Лоського, і таки приймає хрещення у Православній церкві в 30-річному віці.

Що вражає у цій книзі - не тільки глибина роздумів і багаж фундаментальних гуманітарних знань автора, а й часті пасажі, яким характерна незвичайна для прозового філософського тексту поетичність стилю, яку добре вдалося передати перекладачу. Відчуття Бога було присутнє в Клемана завжди, він пізнавав Його через красу світу, через містичну наповненість природи, у зворушенні від поезії, і спостеріг, що з іншими траплялися аналогічні відкриття. Ось фрагмент розповіді про навернення одного з паризьких робітників, який поїхав відпочивати в ліс: «Сидячи біля вогню, вони навчилися мовчати. Там він вперше побачив зорі. В Парижі сузір'я здаються завуальованими, або навіть трохи брудними від червонуватих хмар. Там, пірнаючи у нічну купіль, вони підпливали і їли з їхніх рук».

Однак абсолютну тишу знайшов Клеман не під небесним куполом, а під куполом храму, ту тишу, в якій до людини промовляє Бог, і Його можна почути. Він проникає світлом крізь вітражі (до речі, зображення фрагменту вітражу використано в оформленні палітурки книги, ніби підсилюючи її квінтесенцію), а молитвою - до серця. Варто тільки почати пошук...

Клеман Олів'є. Духовна автобіографія/переклад з французької І.Дух. - Львів: Свічадо, 2008.