Дуля з кишені
Мої друзі, вихідці із Західної України, а нині – кияни, купили в селі на Київщині хатинку. Хатинка практично етнографічна: не газифікована й без електрики. Світло там колись було, бо в хаті є проводка і розетки. Але потім електрику відрізали.
З відсутністю газу нові господарі змирилися. Тим більше, що в хаті є чудова піч, де можна і їсти зварити, і погрітися, а заодно ще й поспати. А світло таки вирішили провести, бо до каганця ноутбук не підключиш.
Але щось усе літо в них із тим світлом не складалося. То електрика на місці не було, то правильного електролічильника не знаходилось. Зрештою вони надовго поїхали кудись із Києва, то й у селі не з'являлися. Аж недавно телефонує їм приятель, який теж купив у тому селі хату, та й каже:
- Приїжджайте у Туники, бо у вас світло в хаті горить.
Думали він жартує. Аж ні. Приїжджають у село, а на хаті під дашком висить новенький модний лічильник, а в великій кімнаті горить світло. Тепер у приятелів інша проблема: знову розшукати того електрика і віддати йому гроші за роботу і за лічильник, який коштує кількасот гривень: сума для села значна. Надто для такого небагатого як Туники.
Приятелі запитують в сусідів, як же ж того майстра виловити та й заплатити? А сусіди кажуть, щоб не хвилювалися, бо електрику гроші ближче до зими потрібніші будуть. Приятелька дивується: «Він же нас зовсім не знає, а що якби ми не заплатили?» А туниківці сміються: «Як би то не заплатили? Ви ж тепер наші сусіди!»
Друзі кажуть, що в селах на Франківщині ніколи б не зробили роботи без завдатку. А що не ризикнули б для малознайомих чужинців купувати на власні гроші новенького лічильника, то вже напевно. Я чудово знаю людей по селах на Київщині. Вони можуть сваритися одне з одним, проклинати на чому світ стоїть і місяцями одне з одним не вітатися. Але коли бачать, що хтось робить важку роботу, посварені сусіди без запрошень негайно сходяться допомагати. Так само з копанням картоплі: хтось викопав раніше, йдуть допомагати тим, хто забарився. Тому випадок із лічильником зовсім мене не здивував. І я сказала друзям, що вони перебільшують меркантильність селян із Франківщини. Розповіла про це кумі, галичанці. А вона мені: «Та ні. Твої друзі мають рацію. Ніколи без твердих гарантій у нас би чогось такого не зробили».
Ото й спробуй осягни цю Україну! Коли я про це думала, згадався Майк Йогансен. А точніше те, з якою легкістю він опановував нові мови. Знайомі припускали, що він одразу вхоплює подібність між мовами. Та Йогансен заперечував, мовляв, щоб зорієнтуватись у новій мові, треба збагнути, в чому її відмінність від інших, уже відомих.
І мені забандьорилось познаходити щонайбільше відмінностей між Сходом і Заходом України. Бо вони, звісно, разом (хто б сумнівався!), але люблять часом погнути одне від одного кирпу.
Знаючи, що коли я опишу в щоденнику винятково власні спостереження, то буде мені не солодко: читачі в коментарях задзьобають. Тому вирішила позагрібати жар чужими руками та й звернулася по допомогу до користувачів Живого Журналу. Жеже-юзери радо відгукнулися і взялися витягувати з кишень свої «дулі». З величезним ентузіазмом процитую їхні порівняльні характеристики східних і західних українців. Добірка, як то кажуть, не репрезентативна, але вельми пізнавальна. Подаю зі збереженням жеже-правопису і стилістики, але зі скороченнями, бо висловитись зголосилось чимало людей.
моя бабуся-західнячка казала «аптИка».
моя бабуся-східнячка казала «оптЕка».
Це, звісно, і те й те мало означати аптеку :)).
(...) одна дивилася як на безумовний авторитет на Схід, а друга - на Захід. У цьому я тепер вбачаю не стільки їхню різницю, скільки однаковість. І це лютИть неймовірно в українцях досі. Замість того щоб дивитися одне на одного, бісові діти, вони все глядять урізнобіч!!!
Галіцмани злі, різкі й приземлені, а центряки такі добрі, плавні, незлобиві, філософські, і оця їхня шикарна мова, де «а» зливається з «о».
«центряку» важко переконати в чомусь «західника», бо перший для другого якийсь «недоукраїнець». ну і просто в «західника» десь в голові ідея про те, що має рацію завжди тільки він. Це так само, як переконати редактора з Західної України, що слово, яке йому не подобається, теж українське. Можна навіть у словник з правописом пальцями тикати - ні(...)я не доведеш.
Західняки - лицемірніші, східняки - чесніші. Прикладів не наводитиму. Але перевірено життям.
(Прошу сказати щось на користь західняків - Авт.)
Ну........на користь... Інколи більше хочеться лукавої брехні, ніж щирої правди:)
В усіх західняках, яких я зустрічала дотепер (здебільшого на своєму величезному гуманітарному факультеті), є якийсь стрижень, сила чи як його там обізвати. Тим-то вони пробивніші, амбітніші, жвавіші від нас. Там, де ми ледь ворушимо пальцем, пробуючи воду, західняк уже пірнає з головою. До нас, мешканців Центральної, ставляться з ледь приховуваним презирством.
Справжні українці в глибинному сенсі - саме східняки, українство як спосіб життя западенцям штучно накинуте. Таке в мене враження виникало, коли я бачив в Ужгороді псевдо-кобзарів з абсолютно неавтентичними співами або стилізації під тин з баняками.
Східняка чуєш не стільки по мові, скільки по мелодії мови. Вона зовсім інша, відмінна. Певно, це пов'язано з рельєфом місцевості. Східняків та західняків можна визначити навіть за способом викладення думок на папері. Я замітив це по сайту обком - автора-східняка можна безпомилково визначити за стилем, розлогим та дещо хаотичним. Западенці пишуть більш вузько та лаконічно.
Галичани практичніші. Спектр від поміркованої працелюбності до махрового рагулізму. З подвійним дном. Ніколи достеменно не знаєш, що вони про тебе думають, бо це не корелює з зовнішніми проявами.
Часто мають нічим не виправдану міщанську зверхність, навіть якшо по факту вони щойно з пегете. (посьолок городського тіпа. - Авт.)
І «шоб всьо та як у людей», йдеться насамперед про матеріальні прояви (машина, курова, то сьо).
Зовнішнішні прояви релігійності. Якщо йдеться про галичан, які їдуть до Києва, то, як це не дивно, галичани швидше асимілюються, ніж україномовні східняки (не всі, але тенденція помітна).
Наддніпрянці простіші. Спектр від щирості, до простуватого жлобства. Те що на думці те й на язиці. «Щоб усе як у людей», але тиск громадської думки переносять простіше.
Не так тримаються купи, як галичани. Більше разгільдяйства. «Козак - душа правдива»
Мені, киянину, імпонують подоляни. У них якось то все врівноважено. Менше галичанських і наддніпрянських крайнощів.
галичанин на останні гроші купить та виставить коньяк з марципанами
слобожанець - відро горілки і баняк вареної картоплі
Глобалізований космополітичний світ забирає культури і традиції, нації та народності, тому питання про схід і захід різний - це найточніше питання збереження минувщини. Відмінності ідентичностей мало б стати нашою гордістю. У нас така поліетнічна і багатонаціональна країна, а замість неї усі, чомусь на День Незалежності ходять у вишиванках. Кримський татарин чи караїм, чи єврей, чи поляк з вірменином мають свій національний одяг але невпевнений, що вони його прасують напередодні 24 серпня. Українці - це політична нація! Так б мало бути в ідеалі. Українці - етнічна нація, яка є найчисельнішою, але не виключною нацією в Україні. Короче - Схід і Південь, Захід-Схід - усі разом через відмінності. All deferent - all equal. Да і головне, прапор треба не забути перевернути, а то у нас все якось усім непереливки.
Слід зауважити, що дулі з кишень повиймало значно менше західняків, ніж східняків. Хоча, переглядаючи статистику, я бачила, що за цим обміном враженнями стежило чимало жеже-юзерів із західних областей. Мовляв, ви собі кажіт, а ми собі знаємо.
Ми використовуємо