Економічний та військовий союз США і Росії – чи це можливо?

Банальна істина – все у цьому світі змінюється так швидко, що не встигаєш і оком зморгнути. Друзі стають ворогами, вороги друзями, те, що вчора вважалося неможливим, сьогодні стає дійсністю. У зв’язку з явною неадекватністю нової американської адміністрації, малюєш собі в голові найчорніші сюрреалістичні картини, наприклад: Ялта-2.0, новий поділ світу, і у Закарпаття для його загарбання вдираються американо-угорські війська. Фантастика?

Утім, якщо згадати нещодавню історію, то угорські війська вже ж наближалися до нашого кордону напередодні і під час російського вторгнення трирічної давнини, то може це вже й не така фантастика?

І до того ж головний суперник Віктора Орбана Петер Мадяр шокує заявою, що не хоче бачити Угорщину «першою спільною російсько-американською колонією».

У той же час заокеанські друзі, ті, що обіцяли допомогу «as long, as it takes», припиняють цю допомогу і вимагають від України неможливих поступок для агресора.

Але ж чекайте, як казав класик: «Так це ж вже було». 1253 рік. Український князь Данило Романович, очікуючи військової допомоги від Європи в боротьбі проти татар, на вимогу Папи Інокентія IV приймає корону Найсвятішого Престолу і обіцяє церковні реформи. Але допомоги у боротьбі проти загарбників немає, а Ватикан з якогось дива насамперед вимагає негайних реформ. Данило, незважаючи на вкрай важку ситуацію своєї держави, не погоджується на необґрунтовані вимоги.

Саме в цей час на престол Святого Петра, замість Інокентія IV сідає новий Папа Олександр IV (так і напрошується – замість Байдена приходить Трамп), який набагато жорсткіше від свого попередника вимагає від Данила реформ, не даючи жодної реальної допомоги, та Данило рішуче відкидає ці вимоги, тоді Олександр IV закликає українського князя «опам’ятатися» (десь ми таке зовсім нещодавно чули), у протилежному випадку погрожуючи прокляттям, і що найцікавіше, готує війська декількох європейських монархів – ні, не для боротьби проти татар, а проти самого Данила та його держави…

Може зараз такого й не станеться, бо історичні паралелі часом хиблять, та напрошується, аж кричить, ще одна паралель 1991 року, десь за пару тижнів до проголошення Україною незалежності. Це сумновідомий «чікен спіч» Джорджа Буша старшого у Верховній Раді: «Американці не підтримають тих, хто виборює незалежність, щоб змінити далеку тиранію – на місцевий деспотизм. Вони не допомагатимуть тим, хто проголошує самовбивчий націоналізм, який базується на національній ненависті...

Українці мають схаменутись, повернутись у лоно демократії й стати не незалежною державою, а федеративним округом».

І таке ми вже проходили, добре, що хоч зараз Трамп, погрожуючи, що «не підтримають» і «не допомагатимуть тим», хто виступає за «місцевий деспотизм», тобто за «диктатора без виборів», закликаючи «схаменутись» і «повернутись у лоно демократії», не вимагає від України, як Буш старший, відмовитися від державної незалежності. Утім, хто його знає, може й згодом вимагатиме, бо якщо американська сторона у переговорах з Росією і Україною, наполягатиме на так званій «стамбульській угоді», а зараз вже з американського боку є заяви, що ця угода «може бути орієнтиром для завершення війни», то українська незалежність опиниться під великим питанням.

Звісно, це все лише припущення, а нам треба тверезо оцінити, якою мірою можливий ситуативний, але все ж таки реальний союз між трампістською Америкою і путінською Росією. Бо Трамп, здається, знайшов «споріднену душу», насамперед через те, що обидва лідери – і США, і РФ – кидають світові один і той самий меседж: «Я божевільний, в мене довідка з дурдому є, а ви всі собі, як хочете, бо в мене величезна сила і непереборне бажання всім вам слабким зробити щось дуже погане». Трамп, явно страждаючи на манію величі, чи те, що раніше називали культ особи, напевно щиро заздрить необмеженій владі Путіна і плекає надію створити зі своєї особи авторитарний культ. А Путін вже на всі заставки розхвалює Трампа. Утім союз двох божевільних особистостей для міцного союзу двох держав ще явно недостатній.

Як відомо, всі союзи у світі як економічні, так і військово-політичні, ґрунтуються на ідеологічних, ціннісних засадах. Таким чином, до речі, формувалися блоки НАТО і Варшавського договору. Якщо зараз Трамп і його оточення, незважаючи на рішення Конгресу про те, що будь-який президент США не може вивести цю країну з НАТО, все ж доволі серйозно натякають на те, що якщо дуже захочеться, то таки зможуть вийти з Північноатлантичного альянсу, це означає зміну трампістською Америкою ціннісної орієнтації у світі.

Щодо Росії, то за своїми ідеологічними засадами, будучи класичною східною деспотією, вона впродовж своєї історії все ж завше мала геніальне відчуття мімікрії, геніальний талант пристосуванства до нових епохальних змін у світі, аби не зникнути й вижити. Після поразок у Кримській та Японській війнах XIX-XX століть з абсолютної монархії вона стала конституційною монархією, внаслідок революції і перевороту 1917 року Росія, озброївшись ультралівацькою ідеологією, перетворилася на комуністичну деспотію, після розпаду СРСР 1991 року від остаточного розвалу цю імперію врятували ідеї правого консерватизму. Хитання від радикального комунізму до радикального консерватизму не виглядали чимось надзвичайним для країни боліт, бо східна деспотична соціальна вертикаль у цій країні лишалася непорушною: вгорі невеличка правляча верхівка, внизу – тупий і забитий рабський народ.

І таким чином колишній комуніст Путін раптом стає респектабельним правим консерватором, який просто зачаровує усіх праворадикальних політиків і їхніх послідовників у світі. Останні соцопитування шокують: виявляється у сусідній Словаччині Зеленському довіряє 23%, а Путіну 28%. Те, що республіканці США завжди були великими ворогами СРСР і навіть частково пострадянської псевдодемократичної Росії, закінчилося з остаточним оформленням Росії путінської як правоконсервативної, а насправді фальшиво правоконсервативної держави.

У чому ж збігається ідеологія трампістської Америки з путінською Росією? По-перше, це «скрєпи» - начебто непорушне дотримання так званих традиційних цінностей. Трамп підписує указ про те, що існують лише дві статі. Мер Санкт-Петербурга каже, що «біженець» з Донецька розповідав йому про те, начебто там при українській владі намагалися поставити туалет для третьої статі, і цей мер резюмує: «Тепер ми знаємо, за що воюємо». Виявляється, що до того не знали. Так що воюють за те, щоб ті, хто вважають себе третьою статтю, ходили не до своєї вбиральні, а до вбиралень двох правильних статей. Феноменальний стимул для того, аби вбивати сотні тисяч людей різних статей.

По-друге, це банальна праворадикальна ксенофобія і ненависть до лібералізму. Якщо причиною зародження фашизму-нацизму у 1920-1930-х роках була реакція на «привид комунізму», який, не говорячи вже про Росію, у 1918-1919 роках пройшовся кривавою ходою значною частиною Європи, і намагання переможеної у Першій світовій війні постверсальської Німеччини зробити Deutschland «great again», то значне посилення праворадикальних політичних сил сьогодення, яке межує з тим самим фашизмом – це наслідок засилля емігрантів, які в США у Спрінґфілді «їдять котів і собак», а в Європі вже серйозно в’їжджають на вантажівках у натовпи, вбиваючи людей.

Для ультрарадикальних навіжених трампістів цінності ліберальної демократії є більшим ворогом, аніж людоїдська путінська Росія, таким чином і для нинішньої американської влади, і для влади рашистів – спільним ворогом стає ліберальна демократична Європа, за винятком куплених на кремлівські гроші орбанів, фіцо, джорджеску, «альтернатив» і «конфедерацій». Як же можна терпіти цю Європу, яка створена для того, аби грабувати Америку?

Тут варто зазначити, що посилення праворадикалів у США і в Європі насувалося і без російсько-української війни, яка вже триває вісімсот років незалежно від усього на світі, але зараз це посилення грає на руку Росії і на шкоду Україні.

І по-третє те, що зближує трампістську Америку з путінською Росією - це брехня, несусвітня брехня, якої світ не бачив, причому, що Трамп у майстерності брехати набагато перевершує Путіна. Американські журналісти підрахували, що ще під час своєї першої каденції Трамп збрехав близько двадцяти тисяч разів, брешучи в середньому впродовж кожного дня по 14, 8 разів. Зараз, здається, він перевершує усі свої колишні рекорди.

Так що сюрреалістична картина зближення «лапотних» боліт з цитаделлю світової демократії має явні ознаки перетворення на реальність. Пітерські «казачькі» надали «Трампушкє» звання осавула, а батьки з Новосибірська назвали сина Трамп, тепер черга за ковбоями Техасу і Арізони.

Явище Трампа і трампізму, як нового світового непорозуміння, має як реальні підстави, так і елементи випадковості через популізм і недостатнє виховання та освіту значної частини населення США, ковбоїв-реднеків пустель і прерій, для яких ціна на галон бензину має більше значення, аніж цінності демократії. Радянська пропаганда, проголошуючи про цінність «грошового мішка», як головну цінність вільного світу, таки мала деяку рацію, бо прихід до влади в США бариги, який, окрім грошової вигоди, нічого іншого не бачить, стало реальністю.

Головне – це гроші, копалини, ресурси, а людські цінності можна викинути на смітник історії. Лише продавати і купувати, продавати Біблії, золоті кросівки, а тепер золоті карти для кремлівських шпигунів, які хочуть стати громадянами США. І вже на цю тему почали дзявкати трампістсько-кремлівські мавпочки, які теж хочуть від України, яка стікає кров’ю, назад грошей, наданих їй їхніми державами: словацький націоналіст Андрей Данко і євродепутатка від польської промосковської «Конфедерації» Анна Брилка.

Знудитися від останніх подій у світі явно не доводиться, утім найцікавіше, вочевидь, іще попереду. «Коронування» Трампа, намагання змінити Конституцію, додавши для нього третій термін, а може й «обнулення» як для Путіна, адже він обіцяв своїм виборцям, що їм більше ніколи не доведеться голосувати, може призвести до таких збурень в Америці, що так званий бунт Джорджа Флойда може здатися дитячою забавкою.

Останні соцопитування в США, проведені компанією The Economist/YouGov Poll, показують, що справи у Трампа йдуть не дуже добре. Рейтинг підтримки Зеленського серед американців – 47%, не підтримки – 28%, натомість у Трампа рейтинг підтримки – 47%, а не підтримки – 49%. 35% американців вважають, що Трамп у російсько-українській війні симпатизує Росії, 14% – Україні. Також на думку 47% опитаних США рухаються у неправильному напрямку і лише 39% – у правильному.

Таким чином, кількість тих американців, які не підтримують Трампа, майже удвічі більша, аніж тих, хто не підтримує Зеленського. Як же відімститися за це знавіснілому «коміку-диктатору»? Правильно, запросити до Білого Дому і всіляко принизити політика, в якого все йде геть погано, і який навіть собі не може придбати пристойного костюма, а потім голодного з тріском вигнати геть, навіть не нагодувавши обідом. Це дуже гідний вчинок Великого Лідера Великої Нації, якому має аплодувати весь світ. В цьому виявляється велич Америки. Єдине, що недопрацювали, треба було викликати охорону і копняками в дупу викинути зі святая святих демократії Орального (перепрошую, Овального) кабінету українського президента, який наважився ображати воєнного злочинця Путіна.

Зважаючи на те, як стрімко і в якому напрямку розвиваються події у США, є всі підстави припускати, що Трамп не дотягне до кінця свого другого чотирирічного президентського терміну, можливо через психічний стан свого здоров’я, але насамперед через незгоду здорової частини американського суспільства з явно неадекватною поведінко і політикою чинного президента, ніколи до цього небаченою в історії Америки, а також і через невдоволення його прихильників тим, що замість обіцяного «золотого віку», настануть серйозні економічні негаразди, викликані провальною міжнародною тарифною політикою.

У якій формі це відбудеться, шляхом імпічменту, майдану, або якимсь іншим, згодом побачимо, а наразі Україні треба переорієнтовуватись на Європу, Канаду, Японію, Південну Корею і Австралію, утім одночасно не нехтуючи стосунками з США, які треба перезавантажити і надалі щосили вигризати для себе від «цитаделі демократії» військову та економічну допомогу.