Епоха під знаком Корчака

Син двірника вирішив, що канарок був євреєм. Я також єврей, а він поляк, католик. Він у раю, а я натомість, якщо не говоритиму бридких слів і буду слухняно приносити йому вкрадений дома цукор, – після смерті потраплю не в пекло...

За рік до 130-річчя від дня народження видатного польського гуманіста Януша Корчака видавництво «Дух і літера» зробило чудовий подарунок шанувальникам його творчості. Вибрані твори педагога, лікаря та письменника вперше вийшли українською мовою завдяки перекладам Костянтина Москальця, Володимира Каденка та Олександра Ірванця.

Книга вибраного «Дитя людське» містить повісті «Як любити дитину». «Діти Біблії. Мойсей», «На самоті з богом. Молитви тих, котрі не моляться», драму «Сенат шаленців» та «Щоденник» Януша Корчака, писаний в лихоліття Другої світової війни. І фактично в кожному з цих творів Корчак ставить і намагається вирішити (ні, не вирішує, а намагається, шукає, як він сам завжди підкреслював) відповідь на питання, як виховати повноцінну людину. Завжди оточений дітьми - добрими і не дуже, правдивими і брехливими, добрими і капосними, роботящими і ледачими, сиротами, малозабезпеченими, не раз хворими, хирлявими чи брудними - він, очевидно, часто проявляв любов, на яку часом не здатні навіть кровні батьки. Любов не тому, що діти гарні, милі і розумні, а тому, що в кожній дитині вмів побачити особистість. Любов, яка привела його, рука в руку, з його двомастами вихованцями в газову камеру Треблінки. Розділений  з ними страх і смерть стали квінтесенцією його життя і вчення. За свідченням Ігоря Нєвєрлі, колишнього секретаря та співробітника Корчака, він міг врятуватися і вийти з гетто в будь-яку хвилину. Для нього зняли кімнату, приготували документи. «Проте коли я зайшов до нього, - згадує Нєвєрлі, - з перепусткою на дві особи - техніка та слюсаря водопровідно-каналізаційної мережі, він глянув на мене так, що я зіщулився. Було зрозуміло, що він не чекав від мене такої пропозиції... Зміст відповіді лікаря був такий... не кинеш же своїх дітей у нещасті, хворобі, небезпеці. А тут двісті дітей. Як залишити їх одних у запломбованому вагоні та газовій камері?»

Свого часу книжечка «Як любити дитину», щоправда, в російському перекладі, справила на мне приголомшуюче враження. Адже будучи не тільки  лікарем і педагогом, а й проникливим філософом, Корчак пропонує батькам, серед визнання багатьох прав дитини визнати її право... на смерть: «Боячись, щоб смерть не забрала в нас дитини, ми забираємо дитину в життя; не бажаючи, щоб вона померла, ми не даємо їй жити. Самі виховані в принизливому безвільному очікуванні того, що буде, ми постійно поспішаємо в сповнене чарів майбуття... А коли вже настає завтра, ми  чекаємо на нове завтра. Тому що найпоширеніша думка така: дитина не є, а буде, не знає, а знатиме, що вона не може, а тільки потім зможе - змушує постійно чекати». Дитина не буде, а є - такий визначальний життєвий принцип Корчака, висловлений вже понад сто років тому, стрижень його філософії дитиноцентризму, продовження якого бачимо в працях сучасних психологів, хоча батьки не раз і досі схильні дотримуватися хибного принципу, який згадує Корчак, що «діти і риби не мають голосу». Організовуючи в Домі сиріт та літніх таборах міні-держави з дитячими парламентами, товариськими судами і газетами, він на практиці довів, що цей образливий принцип принижує гідність маленької людини, єдиним «недоліком» якої є брак досвіду, що дорослий трактує як повне право розпоряджатися діями і вчинками дитини.

І сьогодні часто в дитячій іграшковій індустрії можна зауважити підміну понять про потреби дітей. Розробивши купу іграшок, завдяки яким дитина «як доросла» може «готувати», «прибирати» чи «прати», її, по-суті, й далі відсторонюють в іграшковий (або й гірше - віртуальний) світ «для святого спокою», тим часом як вона для відчуття своєї важливості потребує залучення до справжньої праці і розмови. Адже тільки тоді дитина бачитиме, що її трактують як дорослу людину. Не раз і сучасні діти, як і ті, про яких писав Корчак, хочуть чимшвидше вирости, щоб вирватися з принизливого стану: «Я - ніщо. Чимось бувають тільки дорослі. Я вже трошки старше за ніщо. Скільки років ще чекати? Ну, нічого, ось я виросту...»

Характерно, що лікар і психолог не ідеалізує дитячого віку,  в його «кодексі» немає презумпції невинності, навпаки, не раз дає він своїм вихованцям жорсткі характеристики, а завданням вихователя ставить по максимуму запровадити всі риси в потрібне русло, давати і врегульовувати свободу в межах людської моралі.

«Для чого ви молитеся?» - запитує Корчак у дітей в притулку, щоб отримати і записати найрізноманітніші відповіді («На самоті з богом»), серед яких найзворушливіша: «Молитва - це так, неначе я повертаюся до своєї родини» та «Коли ти не маєш батька, приємно думати, що Бог є батьком для всіх, і для тебе також».

Януш Корчак - автор поетичних і філософських розмов з Богом - молитв тих, хто не молиться. Він говорить і від імені матері, і легковажної жінки, молиться вустами немовлятка і митця, тут є молитва задуми, бунту і скарги, молитва смутку і радості. До слова, у цих молитвах стільки драматизму, що вони могли би втілитися у виставу монотеатру. Чого б вартувало одночасно зіграти легковажну жінку, яка кокетує навіть з Богом, чи хлопчика, якому пообіцяли і забули подарувати годинник, матір, схилену над малятком, чи вихователя, який «вже не просить, а вимагає, бо не для себе, а для дітей: «Не провадь їх шляхами найлегшими, але найпрекраснішими проведи».

Цікавим, але не завершеним був задум Януша Корчака написати цикл «Діти  Біблії», з якого зреалізувалася тільки розповідь про маленького Мойсея. Письменник звертається, насамперед, до дітей, намагаючись привернути їх до усвідомлення і співпереживання понад тритисячолітньої історії. На основі лаконічних біблійних рядків, підключивши уяву і досвід, Корчак «дотворює» не доказане в Книзі книг, співпереживаючи з батьками Мойсея в єгипетській неволі, які чекають на появу дитини з острахом, адже є наказ вбивати всіх хлопчиків, простежує, як врятований Мойсей став рятівником свого народу.

«Щоденник» Корчака є не тільки щоденними нотатками в періоді 1940-42 років, а й водночас своєрідними мемуарами. Він звертається в спогадах у часи власного дитинства, коли бабуся назвала його у п'ятирічному віці філософом. Хочеться навести тут трохи більший, дуже характерний уривок зі «Щоденника», який дає ключ до розуміння Корчака, розуміння того, чому він, як лікар, не обрав вигідних і багатих клієнтів, а обрав сиріт і знедолених дітей: «Схоже, тоді звірив бабуні в інтимній розмові мій смілий план перебудови світу. Не більше, не менше, як тільки викинути всі гроші... питання стояло приголомшливо складне: що робити, аби не було брудних, обдертих і голодних дітей, з якими мені не можна бавитися на подвір'ї, де під каштаном, у напханій ватою бляшаній коробці з-під льодяників був похований мій перший близький і коханий померлий, наразі тільки канарок. Його смерть висунула таємниче питання віросповідання. На його могилі я хотів поставити хрест. Служниця сказала, що ні, бо він птах, щось набагато нижче за людину. Навіть плакати гріх... Але гірше, що син двірника дому вирішив, що канарок був євреєм. І я. Я також єврей, а він поляк, католик. Він у раю, а я натомість, якщо не говоритиму бридких слів і буду слухняно приносити йому вкрадений дома цукор - після смерті потраплю до чогось, що правда, не пекло, але там темно. А я боявся темної кімнати. Смерть. Єврей. Пекло, Чорний, єврейський рай. Було над чим міркувати».

Чимало цих дитячих і дорослих планів зміни світу видатного мислителя втілилися  і в його філософській казці-дилогії про маленького короля Матіуша, яка принесла автору світове визнання.

І насамкінець, наголошу, що книга «Дитя людське» призначена не для одноразового прочитання, до неї виникає потреба повертатися знову і знову, і не тільки батькам, наставникам чи лікарям (хоча для них бачу її як обов'язкову), а для всіх, хто подивляє велич людського духу, мужність у випробуваннях і правдиву любов до Бога і людей, які виявляв Януш Корчак.

Nota bene: 22 липня виповнилося 130 років від дня народження Януша Корчака (Генріка Гольдшмідта).