Гра паспортних столів
IQ

Гра паспортних столів

Втратити «синю книжечку» і вижити у Львові

Олег Резанов, 4 грудня30263

Так сталося, що одного серпневого вечора я знехтував принадами львівського транспорту і пішов додому, до Винників, пішки. Власне, це не такий вже «початок» цієї історії, але саме тоді біля зупинки-«автостанції» на Личаківській до мене звернулося двійко добродіїв напідпитку. Згодом мене кілька разів стусонули і затулили рота долонею, що тхнула рибою. Я не надто опирався, навіть, коли це було можливо, пропонував добродіям взяти готівку. Однак вони забрали мого наплічника, намагалися обмацувати кишені і навдивовижу проґавили телефон, тож я одразу викликав поліцію. Документи, гаманець, де було лише 60 гривень, книжка, нотатники і ще кілька довірених мені не моїх речей, через які невимовно соромно, – все лишилися в наплічнику.

Та зустріч 18 серпня на Личаківській сталася близько десятої вечора, а вже о другій ночі я вийшов з поліційного відділку поблизу площі Петрушевича. Там кілька разів з’ясовували обставини, вартість речей і те, що грабіжники спілкувалися українською. Я отримав корисну пораду: треба було репетувати і опиратися. Протокол прикрашало зворушливе диво декомунізації: «національність – українець». Згадалося, що в свідоцтві про народження часів УРСР я таки «русский». Останнє, що мені порадили в поліційному відділку, було: «Приходьте завтра після другої в ** кабінет».

Так сталося, що від семи років я суттєво недочуваю і послуговуюсь слуховим апаратом, який живиться батарейками. Згідно зі законами Всесвіту, саме тоді, крокуючи від площі Петрушевича, я почув, що чергова батарейка згасла. Інші лишилися в наплічнику. З чудовим зоряним небом, «без вуха», грошей, документів, транспорту до Винників – за таких романтичних обставин я ще ніколи не шпацерував чарівним нічним Львовом.

А вже «завтра після другої», замість довідника «100 кроків на шляху до нового пашпорту і не менш нового життя», мене перебили, коли я вкотре переповідав пригоду. Пані у ** кабінеті сказала: «Я все знаю. Що вам треба?»

Я замислився, чого ж мені треба.

«Довідку на відновлення документів? Приходьте [за п’ять днів] після одинадцятої», – жодних підписів чи заяв відвідини «завтра після другої» не передбачали. А вже за п’ять днів я мав поліційну довідку про крадіжку і відкриття кримінального провадження. Де її подіти, мені не пояснювали. Оскільки ж відсутність грошей була відчутною, я одразу вирушив до «ощадбанку», де, на жаль, змушений мати пенсійну картку.

Однак в банку повідомили, що для поновлення картки і отримання грошей потрібна інша, геть інша довідка з фотографією. Де її отримати, ніхто відповісти не спромігся, але припустили, що то також є справою поліції.

Я повернувся до відділку поблизу площі Петрушевича. Мені там повідомили, що «вже такі довідки не робимо», а в будівлі на площі Григоренка (обласне головне поліційне управління) не знали, чим зарадити. На «гарячій лінії» нацполіції, якою мені вкрай незручно користуватись через мій слух, я почув дві відповіді:

1) (перша дівчина) «То вам треба у поліції взяти тимчасову довідку замість паспорта. Вони мусять вам її дати»;
2) (друга дівчина, дзвінок за п'ять хвилин, на таке саме запитання) «Її дають у міграційній службі».

* * *

Так сталося, що я переїхав до Львова навесні 2014 року. Я не почуваюся переселенцем і не маю цього статусу. Однак лише те, що я «пов’язаний» з Донецьком і Кримом, спричинилося до багатьох пригод. Переповідати їх було б надто обтяжливо для цієї історії.

Оскільки в нашій країні не існує прозорих і дієвих механізмів оренди житла і реєстрації «місця проживання», я мав неабиякий клопіт. Так сталося, що тоді набуло особливої ваги питання: де може здобути «прописку» людина, яка не має власної нерухомості? Звісно, усе вдасться залагодити домовленостями і хабарями, але я шукав простий і дешевий спосіб. І врешті-решт знайшов. В моїй вкраденій нині синій книжечці з’явилося загадкове скорочення «ц/б». Майже всім можна зареєструватися у центрі обліку і нічного перебування бездомних громадян. Він у Львові один. За Янівським цвинтарем.

Така «прописка» дещо обмежує: я пов’язаний з Шевченківським районом міста Львова, я мушу щопівроку з’являтися в установі й мені суворо заборонено позичати гроші в банках чи купувати будь-що на виплат. Але в цій оповіді важить інша річ: з пропискою у центрі безхатченків за Янівським цвинтарем я також здобув аж три «паспортних столи». «Навпростець», безпосередньо в установах для якнайширшого загалу я маю змогу залагодити не все. Деякі речі конче треба провадити за допомогою центру бездомних. На «гарячій лінії» нацполіції про це не знали, а з шевченківської міграційної служби на вулиці Донецькій (Підзамче) мене скерували саме за Янівський цвинтар.

У центрі бездомних з’ясувалося, що пані юристка, яка єдина знається на аж таких складних речах, у відпустці до 5 вересня.

* * *

Так сталося, що у стосунках центру бездомних і шевченківської міграційної служби на вулиці Донецькій віддавна відчувалося чи то певна зачаєна напруга, чи то затамований розбрат. Врешті-решт, хтось має возити документи між установою за Янівським цвинтарем і установою на Підзамчі. Ця обставина ще позначиться на долі мого паспорту.

А затамований розбрат я спостерігав, приміром, 2014 року, коли «вклеював» чергову фотокартку. Тоді пані юристка центру бездомних скерувала мене отримувати оновлений документ на Донецьку. Працівників «міграційки» на Донецькій це неабияк обурило, і вони повідомили, що насправді все навпаки, але мого документа вони ще не доробили і не надіслали. Я наївно спитав, чому ж пані юристка скерувала мене сюди. Дуже роздратований пан-посадовець зненацька вигукнув: «Тому що вона дурепа!».

* * *

До 5 вересня я не облишав надій, буцімто ту, другу довідку з фотографією, яку схвалять у банку, вдасться здобути якось «навпростець», попри відпустку пані юристки у центрі бездомних. Під час поневірянь в «міграційці» на Донецькій мені випадково трапився начальник. То був поважний напівсивий пан у костюмі, котрий одного разу почув, як я намагаюся щось з’ясувати.

Так сталося, що в уяві чиновництва я мав би скрізь бути з перекладачкою жестової мови. Але мої батьки ще двадцять років тому передчували «інклюзивність», тож жестової мови я майже не знаю. Проте існує дуже проста річ, яка стане в пригоді не лише мені, а й багатьом людям, котрі недочувають: не ховати обличчя і роботу губ. Це, вочевидь, надто складно.

Тодішній начальник шевченківської «міграційки» – пан Карпин Іван Миколайович – нахилившись до паперів щось коментував з мого приводу. Я геть нічого не зрозумів, тому додав, що недочуваю і попрохав повторити:

- Якщо ви вже недочуваєте, то вам треба до лікаря полікуватись. І слуховий апарат вдягнути. «Тимчасова довідка замість паспорта» – ото вже вигадали дурниці!

В кабінеті запала галицька туга, і мені примарилось, ніби затріпотів радянський прапор. Власне, я навіть сказав про це вголос, проте пан Карпин Іван Миколайович одповів, що вони мають свого прапора, а він діє цілком в межах законодавства. Він, імовірно, почувався цілком вільним, адже незабаром облишив цю посаду. Втім, це лише припущення, бо подробиць цього звільнення я не з’ясовував.

* * *

5 вересня. Центр бездомних. Пані юристка повернулась. «То вам треба» спершу перевірити бюро знахідок на Бандери, а по тому нести копії документів і фотографії за Янівський цвинтар. Потім о восьмій ранку потрапити до міграційної служби, аби здобути талона на наступний місяць. До призначеного талоном числа всі документи вже будуть у «міграційці».

Маленьке зауваження: пані юристка, здається, досі не знає, що в «міграційці» впроваджено «електронну чергу», тож їхати туди о восьмій ранку не надто доречно. Та й взагалі «міграційка» працює від дев’ятої-десятої години.

Але відвідати могилу поета Антонича ніколи не зайве, тож я привіз за Янівський цвинтар всі перелічені копії і фотографії. Та майже за місяць з «електронним талоном» у міграційній службі я почув:

- Ваших документів ще немає.

Того ж таки дня у центрі бездомних я з’ясував, чому ж у «міграційці» на Донецькій впродовж цієї історії таємничо зник той пан, який посідав кабінет за дверима «Втрата документів». Пані юристка розповідала про це дуже емоційно: «Ну то звісно, що ваших документів там немає! Там людину заарештували! Ось ваші документи, тільки вам ще треба довідку у ЦНАПі на Хвильового зробити».

У гарному ЦНАПі на Хвильового, де я вже бував під час попередніх поневірянь і спроб зробити все «навпростець», мені повідомили, що я потребую довідки про реєстрацію, яку виготовляють у районній адміністрації, але безпосередньо туди звернутись невільно. Бо ж, вочевидь, протидія корупції.

Про всяк випадок у ЦНАПі було пояснено, що якби я мав І групу інвалідності, довідку зробили б майже негайно, але в мене лише ІІІ група, тож зазвичай цю довідку роблять до місяця часу, одначе у взірцевому ЦНАПі на Хвильового все дуже швидко – лишень кілька днів:

- Коли буде готова довідка, ви отримаєте СМС-повідомлення. Тоді приходьте з документом, що посвідчує особу.
- В мене його немає.
- Як?!
- Мені його вкрали. Я намагаюся його відновити.
- І... Зовсім немає документів?
- Ну хіба старе пенсійне посвідчення...
- Приходьте з ним!
- Але я вам його не дам. Мені цікаво, що ж ви робитимете.
- Пане!!! Ви в державній установі!!!

В державній установі схема однакова для всіх: «загублено» чи «вкрали» – не суттєво. В державної установи нова назва, в ній виготовляють ID-картки, впроваджують електронні черги, друкують біометричні паспорти та надсилають СМС-повідомлення. Натомість всі ці контори залишаються добрими і традиційними «паспортними столами».

Неабияк цікавило мене екзистенційне питання держмита і адмінзбору. Це близько 330 гривень, що їх сплачують за виготовлення нового документу. Але як це зробити, якщо мої банківські картки заблоковано і я не можу отримати з них гроші?

Через це запитання до моєї збірки дотепних відповідей додалося дві перлини:

1) (у ЦНАПі на Хвильового) «Вибачте, що все так недосконало...»
2) (у шевченківській «міграційці») «Ну позичте в когось!»

Друга допомогла найбільше. Оскільки «людину заарештували», теку з документами між трьома паспортними столами – центром бездомних, ЦНАПом і міграційною службою – було довірено возити мені. Здобувши за кілька днів довідку у ЦНАПі, позичивши гроші на держмито і адмінзбір, на початку жовтня я вже сподівався, що нарешті отримаю той «замінник» синьої книжечки, аби «ощадбанк» дав мені дві мої пенсії.

Але це ще не кінець. Я привіз теку з усіма набутими паперами до «міграційки» на Донецькій. Арешти суттєво гальмують діловодство, тому за дверима «Втрата документів» лише подеколи непередбачувано з’являлася чудова пані. З нею я мав з’ясувати ще декілька важливих подробиць. Це була довга розмова, коли чудова пані до когось телефонувала, аби розв’язати мій складний випадок:

- А ви переселенець?
- Ні.
- Зареєстровані у Львові?
- Так.
- Але ж в вас паспорт з окупованих територій... То вам треба отримати довідку з реєстру виборців у районній адміністрації. Але в них сьогодні Інтернету нема. Якщо сьогодні не з'явиться, мене тут завтра і післязавтра не буде. То приходьте вже наступного тижня...

Примчавши до районної адміністрації біля кільця Чорновола-Липинського, я з’ясував, що «база» справді «не робе». Працівники дуже вибачалися і казали, що зазвичай вони одразу надають цю довідку, але цього разу…

І була це чергова хвиля розпачу. Я думав, що геть ганебне «то-вам-треба» насправді потрібно не мені, а їхній дурній антисистемі, що на неї вони самі подеколи нарікають. Думав, чому податки витрачаються на тонни паперу, коли той паспортний стіл зберігає мої біометричні відбитки пальців. Думав, що за певних умов праці треба, вочевидь, влаштовувати відпустку, аби здобути новий пашпорт. Думав, навіщо мені тут жити. Минуло лише кілька хвилин, коли я зненацька почув радісний вигук: «база» таки з’явилась! Мені надзвичайно пощастило.

Того ж таки дня на початку жовтня я подав всі (!) документи на новий пашпорт. Це була та мить, коли мені до рук нарешті потрапила… та тимчасова довідка з фотографією, що вона тимчасово посвідчує мою тимчасову особу, яка пов’язана з тимчасово окупованими територіями.

З нею в «Ощадбанку» ще кілька днів розблоковували мій рахунок. Мені пояснювали, що тої серпневої ночі, коли я блокував стару картку, телефонічна операторка мала б запропонувати виготовлення нової, але чомусь не зробила цього. Спеціалісти, здається, тричі скопіювали мій химерний документ. Подібних до нього дехто в «ощадбанку» ніколи не бачив.

У довідці позначався «термін придатності»: до 3 листопада я мав би вже отримати новий пашпорт. Однак на цю поважну процедуру також слід здобувати талона в електронній черзі. Цього разу мені не щастило – офіційний ресурс у «Всемережжі» щораз коверзував, тож талон зрештою випав аж на 25 листопада. Тоді я почув скоромовку: «Вашідокументидопобачення».

* * *

18 серпня – 25 листопада. Це 100 (сто) днів. Сливе половину з них я був певен, що всі гроші треба зберігати під матрацом. Я здобув багатий досвід і низку вкрай корисних порад: опиратися, репетувати, полікуватись, вдягнути слухового апарата, не носити пашпорт і батарейки в наплічнику… Подеколи я почувався тим, хто ніби першим за часів Незалежності втратив документи. Мене наразі навіть не обурює поведінка двох добродіїв напідпитку, що їх я зустрів тоді на Личаківській. Сила мудроосвічених осіб, котрі обіймають посади, справляє набагато гірше враження.

Подеколи я почувався винним, що живу в цьому суцільно впорядкованому світі, де всі люди розумні, крім мене. Але найбільше мене здивувала порада пані юристки в центрі безпритульних: «Ото отримаєте новий паспорт – заховайте і ніде не носіть з собою. Бо я вам знову ці всі документи не буду робити».

Розмова відбувалася ще до громадського заходу у Кривій Липі. Я висловив думку, що поліції вільно перевіряти документи будь-де, одначе пані юристка заперечила: автор цих рядків, мовляв, не схожий на злочинця (дякую) і… в неї особисто ніколи не перевіряли документів. Я ж нахабно зауважив, що вона жінка, хоча й не уточнював поважність її віку.

Власне, це не такий вже «кінець» цієї історії, адже «прозорість», «льоґічність», «сприяння» – вони скрізь залишились. Ми й надалі живемо серед них. І було б великим перебільшенням сказати, ніби ця історія є суто львівською.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук