Гримаси «кумівської демократії»
IQ

Гримаси «кумівської демократії»

Хто здатен перемогти корупцію в Україні

Олександр Косвінцев, 17 червня 201527442

Якщо судити з відгуків світових політиків щодо боротьби з корупцією в Україні, то можна подумати, що ця суто внутрішня проблема країни стала «скалкою» всього людства. Останнім часом з даної теми регулярно висловлюються в Держдепі США й структурах ЄС, їй приділяють велику увагу на різних міжнародних форумах і зустрічах у верхах. Це можна зрозуміти тільки так: навіть з урахуванням путінської агресії, яка загрожує безпеці Європи, західний світ не бажає підкидати грошей країні, в якій їх, в принципі, може очікувати доля «безвісти зниклих».

Слабкий хід реформ, судячи з усього, наводить зарубіжних друзів України на серйозні роздуми. Не випадково останнім часом про корупцію в Україні західні політики стали говорити на межі відвертості, що називається, без натяків. Так, посол США в Україні Джеффрі Пайєт, виступаючи 13 червня в польському Вроцлаві на організованому Атлантичною радою США глобальному форумі, рішуче заявив, що корупція на найвищому рівні є для України більшою небезпекою, ніж російські танки. «Для України набагато більшу загрозу становить колосальних розмірів корупція, що поширена на рівні державних органів влади», - підкреслив дипломат.

За наявною інформацією, пан Пайєт найближчим часом не має наміру залишати своєї посади в Києві. Тим часом в дипломатичній практиці не так вже й часто зустрічається, щоб іноземний посол, котрий працює в країні, критикував її керівництво в такому жорсткому ключі. Висловлюючи цю думку, американський дипломат явно ризикував накликати на себе невдоволення з боку тих самих «найвищих чинів». Але, мабуть, проблема сановної корупції в Україні не на жарт турбує політиків за океаном. США тиснуть на ЄС, щоб санкції проти Росії як країни-агресора були подовжені й посилені – заради допомоги Україні, де триває війна. Тим часом у самій Україні влада, як то кажуть, не дуже й чухається, щоб усувати перешкоди для досягнення бажаної перемоги. Західні партнери країни починають втрачати терпець...

Але як відбити у владної верхівки України бажання простягати руки для отримання хабарів і казнокрадства? Постійний представник США в ООН Саманта Пауер, побувавши 10-12 червня з візитом у Києві, заявила, що Сполучені Штати підтримують український народ «за двома напрямками: у протидії російській агресії і в створенні відкритого уряду, що чутливо реагує на потреби населення». З першим фронтом начебто все ясно: так-сяк, але Захід допомагає Україні стримувати путінську воєнщину. З другим з названих фронтів – не все так однозначно.

У західних країнах прозорість дій уряду (під цим словом там зазвичай розуміють все, що пов'язано з владою) вважають основним засобом боротьби з підкупами посадових осіб. Звичайно, стовідсотково зжити корупцію серед можновладців не вдається ніде – хоч рідко, але навіть у США спалахують скандали такого штибу. Проте чітко вибудуваний державний механізм і широкі можливості для контролю за чиновниками з боку суспільства у провідних країнах світу не дозволяють корупції суттєво впливати на життя суспільства. Збоку здається, що такий перевірений часом західний рецепт підійшов би й молодій державі на берегах Дніпра. Але от чи достатній він для України? Однозначної відповіді на це, здавалося б, просте питання немає і бути не може.

Україна – не зовсім звичайна країна. Слабкість державних інститутів в ній зумовлена ​​не так поганими законами і заплутаними регуляторними процедурами, скільки цілеспрямованою діяльністю вітчизняного чиновництва. Недієві закони і засилля державного «контролю» в сфері економіки та бізнесу в Україні є метою і сенсом існування можновладців. І тут важливо зрозуміти, що мастильним матеріалом в цьому налагодженому механізмі з витискання особистої вигоди з державних посад слугує кумівство.

У вузькому сенсі кумівство (український синонім непотизму) означає зв'язки між людьми, близькі до родинних. Формально все починається з хрещення дітей. На практиці діти в цій системі координат мають лише другорядне значення. Обзавівшись впливовим «родичем» – кумом, багато людей використовують контакти з ним для вирішення якихось особистих проблем. Наприклад, одну сторону може цікавити просування своєї службової кар'єри, влаштування дітей і друзів на «хлібне» місце в держапараті, отримання привілейованих держзамовлень для сімейних фірм, «відмазка» нащадків від покарання за вчинені правопорушення... Для іншої сторони може бути більш важливою політична складова. Наприклад, участь кума у ​​створенні блоків у парламенті та місцевих радах, голосування за певні законопроекти і рішення... Вичерпний перелік причин і цілей використання кумівських зв'язків скласти просто неможливо: фантазії сановних корупціонерів немає межі. Головне в тому, що використовують такого штибу зв'язки, як правило, на шкоду інтересам держави і суспільства.

Кумівство як вид фаворитизму, що надається родичам або друзям, незалежно від їхніх професійних рис (Вікіпедія), не є винаходом українців. Однак якщо його і можна виявити, наприклад, в сучасній Англії, то там його старанно маскують навіть в аристократичному середовищі. Звичайно, вихідці із знатних родів в деяких європейських країнах (не у всіх!) можуть відкрито купатися в надмірній розкоші, відчайдушно гуляти і навіть у чомусь порушувати норми суспільної моралі. Але більша ділова і політична кар'єра таким людям не світить. У кращому випадку вони будуть змушені пробувати себе в приналежних батькам приватних компаніях. Винятки, напевно, бувають, але тут маються на увазі правила і, насамперед, неписані, за якими живуть західні суспільства. Лакмусовим папірцем у цьому питанні служать західні ЗМІ. Дуже чуйні до таких питань, вони вкрай рідко публікують інформацію про те, що, наприклад, якийсь глава західної держави призначив свого найближчого родича на високу державну посаду, або про щасливе перетворення нікому невідомих молодиків у членів національних парламентів незабаром після отримання влади їхніми батьками. Подібні події в розвинених країнах украй рідкісні, адже тамтешнє суспільство реагує на них дуже жорстко.

У сучасній Україні таких фактів хоч відбавляй, вони постійно на слуху і майже не сходять зі сторінок друкованих та онлайнових ЗМІ. В Україні куди не кинь оком – всюди можна наштовхнутися на чийогось кума. Населення це вже майже не обурює: громадяни втомлено вважають, що це невикорінно. А фінансово-політична еліта відкрито і навіть дещо зухвало використовує кумівські зв'язки для роздачі/отримання «хлібних» місць і преференцій для сімейних бізнесів. При цьому український різновид кумівства давно переріс межі «родинних» відносин по лінії хрещених дітей. У коло таких зв’язків, окрім офіційних членів сімей, включені партнери з бізнесу, друзі з навчання або армійської служби, послужливі підлеглі, помічники на виборах, водії, охоронці... З плином часу багато сімейно-кумівських ліній в країні так переплелися, що якщо і можна говорити про демократію в Україні, то тільки – про «кумівської демократії».

Росію можна вважати батьківщиною «керованої демократії», Україну – кумівської. Зовні здається, що остання все ж краще. Чи так це?

Кажуть, своєрідним рекордсменом з кумівства в незалежній Україні є Віктор Ющенко – донедавна, за даними ЗМІ, у нього налічувалося 17 кумів (екс-спікер ВР Іван Плющ помер минулого літа). Можливо, ця обставина перетворила період президентства Віктора Андрійовича в в'язке і малопривабливе безчасся, коли влада вирікала багато правильних слів, але практично нічого не робила для реформування країни.

Колишній вуличний бандит і ватажок Партії регіонів Янукович, якому Ющенко, плюнувши на заповіти Майдану-2004, допоміг прийти до влади, довів цю ганебну систему до досконалості. У період правління Януковича слово «сім'я», відображало мафіозно-кумівську структуру влади, стало мало не офіційним. Його вживало чимало українських і закордонних ЗМІ для характеристики режиму Януковича. Члени угруповання «регіоналів» проти цього визначення не протестували – порівняння з мафією наділяло їх ореолом мужності й неприступності.

Банда Януковича довела «кумівську демократію» до такої міри, що країною фактично керував не президент, а його старший син Олександр. Молодий чоловік до сходження батька на владний Олімп працював простим стоматологом. За влади батька він став головним відповідальним у державі за роздачу високих посад. Про це днями повідав колишній соратник Януковича – Василь Хара, інтерв'ю якого гуляє інтернетом.

За його словами, Янукович більш-менш нормально працював лише в перший рік свого президентства. «А потім він відійшов від справ і, по суті, справами країни керував Саша Янукович – він призначав губернаторів, пропонував їх кандидатури татові. Всі кадри 100% по Донецькій області призначали Рінат Ахметов і Саша Янукович – аж до начальників райвідділу міліції, - повідав екс-регіонал.

Як відомо, всього за чотири роки такого нестримного розгулу «кумівської демократії» в Україні повністю втратили самостійність Кабмін, Верховна Рада, ГПУ, СБУ, НБУ, Верховний і Конституційний суди... В державі щосили господарювали сусідські спецслужби. Її методично готували до здачі кремлівській «сім'ї». Дві майже ідентичні системи вартували одна одної, не могли обходитися одна без одної, і лише повсталий український народ запобіг перетворення своєї країни в колонію відроджуваної Путіним імперії зла.

Ціна, яку український народ заплатив за можливість будувати своє життя за своїм, а не за путінським розумінням, виявилася настільки великою, що спочатку здавалося: повернення до минулого бути не може. За жодних обставин! Мрії, мрії... Хід подій засвідчує, що життя в благополучній і вільній країні може ще довгий час залишатися для українців лише нездійсненною мрією. Адже, якщо чесно та неупереджено проаналізувати багато дій людей, котрі прийшли в Україні до влади після Революції Гідності, то неминуче прийдеш до висновку: система практично не змінилася. Вона викручується і мімікрує, зображуючи реформи. Але реальні зміни полягають головним чином лише в тому, що на перший план виходять інші сімейно-кумівські спільноти.

Ось кілька прикладів тільки в прокурорському відомстві. Сім місяців тому в Одесі різко пішла в гору донька Віктора Шокіна (на той момент він ще був заступником генпрокурора Яреми) – Тетяна Горностаєва. З начальника відділу з захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин в суді 36-річна жінка несподівано для багатьох стала заступником прокурора Одеської області. Колишні її колеги вважають, що вона ще не доросла до цієї посади. Дане призначення, як докопалася журналістка Дарина Єгорова, відбулося напередодні дня народження молодої юристки – батьківський подарунок, можна сказати...

Не дрімав, як відомо, і сам Ярема: його 26-річний синок швидко став главою департаменту в Державній реєстраційній службі. А ще в одного заступника Яреми – Олексія Баганця, який відав в ГПУ слідством, відразу два сини пішли на підвищення. Молодший Віталій «виріс» із заступника начальника відділу загального нагляду до голови управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Києва. Так би мовити, з лейтенанта в одну мить перетворився на підполковника. Приблизно така ж метаморфоза відбулася і зі старшим сином Баганця Олександром – його, котрий ще недавно працював заступником начальника слідчого відділу міськпрокуратури, піднесли до прокурора Оболонського району столиці.

«У системі, як і раніше, відбувається круговорот родичів, сватів, кумів. Все зцементовано, залізобетонно, на століття», - зробила висновок автор розслідування.

За такої кумівської вольниці чи варто дивуватися тому, що під час судового засідання деякі прокурори за допомогою СМСок спілкуються між собою на бандитському жаргоні, обговорюють, як побити журналіста і відібрати в нього телефон («отразбоіть» на їхній мові) тільки тому, що він їм не сподобався? Такий дикий випадок в ці дні став надбанням української громадськості.

При такому розгулі «кумівської демократії» чи варто дивуватися тому, що ГПУ спільно з МВС фактично дозволили екс-регіоналу, нардепу Сергію Клюєву, з якого Рада зняла судову недоторканність, втекти закордон? Про це нардеп, заступник голови антикорупційного комітету Борислав Береза ​​заявив в ефірі програми «Подробиці тижня». На його думку, втеча Клюєва та інших екс-нардепів – це відпрацьована схема збагачення.

До речі, про МВС. Як повідомляє «Дорожній контроль», відсторонений від служби скандально відомий заступник Арсена Авакова – Сергій Чеботар «продовжує сидіти в тому ж самому кабінеті й вирішувати питання». А вирішувати питання ця людина, причетна, за даними радника президента Миколи Томенка, до корупційних діянь, призвичаївся дуже навіть непогано. Наприклад, за даними «ДК», прикордонників, які в кінці травня вручили йому повістку в ГПУ під час посадки в літак, нібито відсторонили від служби. Якщо це так, то помстилися, виходить.

А чого ви хочете? Чеботар, за даними різних джерел, є кумом секретаря РНБО Олександра Турчинова, соратника Авакова по «Народному фронту». І нехай тепер кажуть, що кумівство в даному випадку не грає жодної ролі. Можливо, що й так, але...

В цілому сановне кумівство, сімейність, фінансово-політична клановість не тільки відіграють величезну роль у житті України, але й фактично стали «духовними скріпами» нинішньої системи влади. Про те, хто є ідейним натхненником цієї нової версії «кумівської демократії», написано і сказано вже так багато, що повторюватися немає великого сенсу. Адже, судячи з усього, президент Порошенко не чує громадської критики. Він живе в якомусь своєму світі, вигаданому і відірваному від дійсності. Йому в цьому його маленькому світі добре і затишно. Його дохід всього за рік війни зріс в 6,5 раз! Парламент перебуває під «ручним управлінням». До силових відомств приставлені люди зі свого кола. Синок влаштований депутатом Верховної Ради. Світові лідери зустрічають, як рівного партнера. Що ще потрібно людині?

Стовпам «кумівської демократії», можливо, більше нічого й не потрібно. Ось тільки народу чекати від такої влади чогось дуже хорошого поки що не доводиться. Адже не випадково Саманта Пауер в ході візиту до Києва зауважила: «Багато реформ (в Україні, - авт.) поки що тільки на папері. На практиці такі проблеми, як монополія олігархів, відсутність відкритості, не розглядаються серйозно. Хтось іде у відставку, але його не судять». Для мене це звучить приблизно так: українці, не давайте владі себе обманювати.

Ще більш виразно висловився американський посол Пайєт. Говорячи на форумі в Польщі про небезпеку корупції для долі України, дипломат підкреслив: «І покласти край цьому беззаконню можуть тільки самі українці». Як кажуть, не в брову, а в око: адже тільки зусиллями всього суспільства можна зжити «кумівську демократію» – головну перешкоду для ефективної боротьби з корупцією в Україні.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Дискусія 2

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • patria7 20 червня 2015, 11:04

    Корупцію подолати дуже легко дається місяць чи два на проведення тотального контролю і після цього висуваються претензії до кожного хто брав гроші він автоматично позбавляється свого місця влада повинна бути сильною в Україні вона слабка не в останню чергу тому що чиновники в масі заробляючи мізерну платню прагнуть шику свого життя як це буває у підприємців а тому добування коштів нечесним шляхом єдиний шлях їхнього дотягування до подібності на нуворишів різного штибу держава міцна своїми чиновниками але не тими що роз"їдені іржею корупції чесні чиновники в Україні як білі ворони...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Николай Сарган 18 червня 2015, 08:29

    Гарна статья... дайош правду в массы...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук