Громадянське суспільство: потрібні IT-інструменти

Розвиток інтернету так чи інакше залежить від тяги людей до комунікації. Проте серед існуючих сайтів досі немає жодного з повноцінним набором інструментів для роботи спільнот, клубів, об’єднань. Зазвичай, функціонал обмежений знайомствами, спілкуванням, споживанням медіа-контенту або ще якимись вузькими діями. Очевидно, що ось-ось відбудеться стрибок, і він має прямий зв’язок до проблематики громадянського суспільства.

Говорячи про громадянське суспільство в Росії, мало не серйозно нарікають на відсутність громадян. Все б добре, лише громадян мало. Передбачають, що людський ресурс володіє якимись вродженими характеристиками громадян і або вони розвинені - тоді виходить громадянське суспільство, або ні - і тоді його немає. Радянський устрій призвів до того, що в нас в країні другий сценарій мало не запрограмований: сама лише думка про колективні дії викликає у людей стійку неприязнь. Отже, потрібно якимось чином роздобути відповідних громадян, здатних побудувати громадянське суспільство!

Я дотримуюся іншої точки зору: необхідно впливати через правила, інституції, інструменти, а люди зміняться вслід за ними. При цьому особливу увагу слід приділити підтримці неформальних інституцій – тобто неписаних установок і правил, якими всі ми керуємося у повсякденному житті. Люди за своєю природою реактивні - вони такі, в які умови поставлені. Зокрема, їхня готовність поводитися так чи інакше (в тому числі схильність до індивідуалізму або колективізму) залежить від їх оцінки шансів на успіх тої чи іншої ініціативи. У співвітчизників ця оцінка вкрай низька - це спадщина радянських часів, коли громадськість обслуговувала які завгодно цілі (від кругової поруки до уподібнення спільноти стаду), тільки не цілі індивіда. Підсумок - гострий дефіцит договороздатності та схильності до співпраці.

Моя головна теза: за нинішнього настрою думок самоорганізація - це в першу чергу справа зручних інструментів і лише в другу - того, що це за люди, які в них поточні уявлення, настрої, виховання і т.д. І перш ніж підбиратися до вищих форм політичної активності, слід ретельно потренуватися на чомусь простому й зрозумілому. Наприклад, повирішувати завдання у своєму товаристві співвласників житла: домовитися про будівництво спортмайданчика у дворі, організувати догляд за дітьми. Лише після того, як люди тисячу разів пересваряться та помиряться через такі відносно прості речі, з’явиться культура взаєморозуміння та досвід, без яких не має сенсу братися за складніші питання.

Зупинимося докладніше на інструментах, які дадуть людям змогу організовуватися з меншими витратами і кращим результатом. Йдеться про прикладні програмні продуктах, які розробляють нині.

У житті спільнот можна виокремити три етапи. На кожному з них потрібні свої прийоми і інструменти. Перший етап - потрібно виявити однодумців. Чи є в принципі люди, з якими варто об’єднуватися в клуб? Їх треба «вирахувати», знайти. Наступний крок - це стикування, «зшивання» потенційних учасників. Третій - організація діяльності в рамках створеного клубу.

Перше завдання - вирахування однодумців - інтернет якось розв’язує. Механізми утворення ближніх і дальніх кіл: френди в блогосфері, «лайки» на Facebook, рекомендації на вебтринольних сайтах. Відомі три логіки і, відповідно, розроблені три програмні продукти, що дозволяють вираховувати потенційно цікавих людей за трьома категоріями ознак. Перша - за соціально-демографічними. Друга - за інтересами: їх людина сама вказує на сайті (від астрології до спорту...). І третя - за смаками та вподобаннями. Користувачі оцінюють різні товари і послуги, комп’ютерна програма будує їх профілі вподобань, порівнює ці профілі і видає кола однодумців.

Наступний крок - вступ до клубу. Після того як спільнота експлікована, треба дати людям можливість «офіційно» вступити до клубу, прийняти статут та інші установчі документи. Головний аспект - кількість членів у клубі. Якщо людей недостатньо, колективне благо буде занадто дорогим в перерахунку на одну людину, якщо вони в надлишку - знижується якість блага.

Ну і нарешті, на третьому етапі необхідно налагодити колективне ведення справ. Тут стануть в нагоді напрацювання теорій колективної дії та суспільного вибору. Їх тільки потрібно приземлити - перетворити на інструменти щоденного використання, зробити максимально приязними. Інакше теорія так і залишиться теорією.

Розглянемо перераховані три етапи докладніше.

Перший бар’єр, який потрібно подолати при формуванні клубу, - необізнаність людини щодо кількості потенційних учасників. Багато добрих справ не роблять тільки тому, що люди не розуміють, чи буде набрана критична маса однодумців, чи ні. Другий бар’єр - реальна, а не декларована готовність людей зробити свій внесок. Людина абстрактно «за» (особливо коли не знає ціну участі), а від роблення справи ухиляється. Звідси потреба в інструментах безвідкличних зобов’язань. Подібні інструменти застави та передплати використовуються, наприклад, в інтернет-сервісах колективних закупівель. В їхній підставі лежать сайти, які агрегують попит, збираючи заявки від покупців. Традиційно роздріб отримує в гуртовика знижку за своє знання попиту і вміння замикати його на собі. Новий тип агента робить те саме, але з набагато меншими витратами.

Описана економічна логіка лежить в основі будь-якого клубу - не тільки покупців. Адже «вистрілить» клуб чи ні, залежить від того, як люди оцінюють ймовірність збору достатньої кількості членів. Соціальні мережі спрацювали як каталізатор революцій на Близькому і Середньому Сході тому, що опоненти режиму усвідомили, скільки ще таких самих, як вони. І найголовніше - кожен знав про те, що всі знають один про одного, про загальну чисельність активістів і готовність діяти.

З інструментами передплати напрацьовані дуже тонкі рішення. Одне з них таке: спочатку з людини беруть внесок у розмірі, наприклад, 10% вартості послуги (він не повертається у разі відмови), зате в момент купівлі дають знижку в 30%. Таким чином, людина оплачує право скористатися дисконтом, але, якщо передумає, це ні по кому і ні по чому не вдарить.

Черговий інструмент сприяє консолідації голосів на користь того чи іншого пункту голосування, тієї чи іншої партії, кандидата... З його допомогою можна розв’язати відомий парадокс: найсильніший з двох конкурентів може програти за наявності третього, апріорі непрохідного. Останній відтягує на себе голоси лідера, і в результаті другий стає першим. Не знявши цю проблему, важко протистояти тіньовим силам, махінаторам і спойлерам.

Інструментальне рішення полягає в тому, щоб візуалізувати динаміку набору голосів. Якщо людина відзначила кілька опцій, в яких вона потенційно зацікавлена, то повинна бачити зміни розкладу сил і мати право перекинути свій голос туди, де збирається необхідний пул людей. Тоді голоси прихильників близьких за духом партій не будуть розмиватися і в підсумку хоча б одна подолає прохідний поріг.

Після того як клуб виявлено і зібрано, усунено перешкоди в голосуванні, необхідно налагодити механізми розподілу ролей, координації дій учасників і т.д. Серед них особливо підкреслю механізм підрахунку репутації. Існують спеціальні алгоритми, що дають змогу обчислювати репутацію тієї чи іншої людини, орієнтуючись виключно на ставлення до неї інших людей, на її корисність для спільноти. Складові репутації - це, зокрема, добропорядність, благонадійність, goodwill: судячи з них, можна зрозуміти, що за люди є в клубі і чи варто до них приєднуватися. Повторю, що згода або незгода людей брати участь в чому-небудь прямо залежить від оцінки перспектив, а ті, у свою чергу, визначаються не тільки чисельністю, але й тим, наскільки були успішні потенційні попутники у минулому.

Ще один тип інструментів призначений для мотивації творців клубу. Ті, хто зазнав витрат на старті, має право претендувати на бонуси - як матеріальні, так і нематеріальні. Подібні ідеї та бізнес-моделі зараз активно тестуються в контент-індустріях. Наприклад, людина, яка першою заплатила за твір, що став в результаті гіперпопулярним, отримує певний відсоток від доходу.

Все, про що йшлося, може бути поставлено на службу громадянському суспільству. Потрібні порівняно невеликі і дуже прикладні розробки, щоб перетворити те, що витає в повітрі, в широку соціальну практику.

Алєксандр Долґін - професор Національного дослідницького університету "Вища школа економіки" (Москва), керуючий рекомендаційного сайту «Имхонет»

Автор: Алєксандр Долґін [Александр Долгин] Назва оригіналу: Гражданское общество: Нужны IT-инструменты Джерело: Ведомости, 15.04.2011 Зреферував Омелян Радимський