Грядочка на помідорчики
IQ

Грядочка на помідорчики

Чому Порошенко аж ніяк не надається на лідера патріотичної опозиції

Василь Расевич, 10 липня 7
фото i.Labiak

«Коли вже вони наїдяться» – можна часто почути від звичайних людей, коли мова заходить про масові розкрадання та темні оборудки сильних світу цього. З погляду маленької людини, одного мільйона доларів достатньо, щоб жити тихо й непомітно у своє задоволення. Але апетит приходить під час їжі. І гонитва за надприбутками часто стає сутністю людини. Є багато прикладів, коли люди з бульдожою хваткою дороблялися до мільярдних статків, а життя закінчували диваками-філантропами. Але більшість прикладів, на жаль, не із цієї категорії.

Треба розуміти, що, ставши на шлях акумулювання великих капіталів, життя одразу накидає нові рамкові і поведінкові умови. Спочатку добування капіталів відбувається усіма можливими і неможливими шляхами, а потім їхній захист від собі подібних акул вимагає неймовірного ресурсу. Тобто шансів зупинитися майже нема.

Оскільки в пострадянській Україні іншого шляху збагатитися, окрім несправедливої приватизації донедавна спільного майна, не було, то першими багатіями стали особи, які не проливали сліз над долею тисяч покривджених ними невдах. Існувало ще кілька шляхів до збагачення, але й вони були, так би мовити, не для всіх. Перший, здатний за місяць зробити доларовим мільйонером, ґрунтувався на доступі до продажу енергоресурсів за кордон. І тут для українців священним було слово «транзит». Згодом, коли українці трохи «нагуляли» підшкірного жиру, з’явилася можливість заробляти на тарифах всередині країни.

Ще одним шляхом «прямого» заробітку був рекет і бандитський перерозподіл накраденого і заробленого іншими. Конкуренція між кримінальними угрупованнями, з їхніми тісними пов’язаннями з правоохоронними органами, здійснювала своєрідний соціальний відбір. Тому до нашого дня дожили тільки ті, що були найбільш вправними у цинізмі та жорстокості, і ті, хто мав «дах» у правоохоронних органах. Зрозуміло, що компромат на них донині зберігається у спеціальних папках у Києві, а ще більше – у Москві.

Ті, хто став мільйонером на транзиті нафти і газу, контролювали енергетичну сферу, перестріляли своїх конкурентів і подільників, стали розпорядниками капіталів в Україні тих, хто не мав права тут світитися. Усі вони становлять сучасну економічну та політичну еліту. Специфіка пострадянського простору полягає в тому, що основний прибуток можна викачувати з політики. І захищати його від конкурентів та правосуддя можна також, впливаючи на політику.

Коли українці обирали своїм президентом в першому турі Петра Порошенка у пекельному 2014 році, то вони сподівалися, що він, завдяки своєму дипломатичному та бізнесовому таланту, зможе вирвати країну зі страшної війни, провести реформи й організувати гідне життя. Тоді в Порошенка дійсно майже не було конкурентів, а сподівання на нього були величезними.

Проте кілька сигналів вартувало зауважити вже тоді. По-перше, треба було обов’язково врахувати його деструктивну і розкольницьку роль за часів президентства Ющенка. Колотнечу, інтриги і вигризання для себе важливих посад. По-друге, професійну нечистоплотність, а саме роботу в урядах Януковича й Азарова. А також те, що він був серед отців-засновників найпаскуднішої Партії регіонів. Тобто – одним зі знакових стовпів кланово-олігархічної системи. І по-третє, те, що інтереси власного бізнесу для нього були понад усе. При цьому вартувало уважніше придивитися до того, як Порошенко нарощував потужності свого бізнесу. Не будучи бізнесменом, перебуваючи то на посаді міністра, то народного депутата, йому вдалося дивним чином приватизувати найбільш привабливі підприємства та об’єкти. Про конфлікт інтересів при вибудовуванні бізнес-імперії Порошенка тепер краще промовчати. Бо бачили очі, що купували – тепер їжте хоч повилазьте.

І найголовніше: про примат бізнесу над рештою царин у житті Петра Олексійовича. Виявилося, що в будь-якій справі, навіть державної або політичної ваги, у Порошенка завжди мусить бути своя «грядочка на помідорчики». Отакий це чоловік. Тому, ведучи переговори з Путіним у найбільш загрозливий для України час, він ніколи не забував про свій особистий інтерес: у Липецьку, Криму тощо. Знаючи про цю особливу вразливість Порошенка, Путін легко міг прогнозувати його дії і вчинки та скеровувати у потрібному собі напрямку. І це ще без розслідування ситуації про те, чи існували таємні домовленості між Порошенком і Путіним. Думаю, коли володарю Кремля стане вигідною чергова руйнація іміджу України, то світ дізнається ще більше цікавого і шокуючого.

Тепер про те, чому медійний простір навіть зараз переповнений Порошенком, хоча той уже понад рік є звичайним народним депутатом. Відповідь лежить на поверхні. Тому що Петро Порошенко, щоб уникнути можливої кримінальної відповідальності, обрав політичне розхитування ситуації в країні своїм захистом. Він намагається всі кримінальні провадження проти нього представити як політичну травлю і переслідування з боку теперішньої владної команди. Диво дивне, але чомусь йому знадобився тиск вулиці на реформовані ним же правоохоронні органи і суд. Не зрозуміло, якщо Порошенко є таким чистим поборником права, законності і справедливості, то чому намагається чинити тиск на суд і правоохоронців? Якщо провадження проти нього такі нікчемні й надумані, то достатньо було б найняти кваліфікованих адвокатів, що він і зробив, залучивши росіянина Іллю Новікова до захисту, і розгромно виграти суди.

Але Петру Олексійовичу потрібний розголос і хаос. І це йому вдається. От вже й, здавалося б, притомний правник пише, що «злив московських шісток в інтересах знищення рейтингу Порошенка, який підріс через політичні переслідування з боку ЗеКоманди». Ключові слова тут «ріст рейтингу Порошенка». Дивно, як можна так звужено мислити. По-перше, до чого тут політичні переслідування? По-друге, звідки відомо, що саме зараз Кремлю вкрай потрібно знищити політичний рейтинг Петра Олексійовича? І чому саме зараз? А хіба не логічніше було б Кремлю під час виборчого двобою із Зеленським «злити» цей же компромат на Порошенка і розчавити його? Якщо Порошенко був аж таким ворогом Кремля, то вартувало його ще під час президентських виборів «мочити», а не тепер, коли він є політичним маргіналом.

Хіба не тому, що Петро Порошенко був завжди вигідний Кремлю. Ніяких реформ, корупція, а через це породження «втоми від України» на Заході. Та й через «грядочку на помідорчики» Путіну добре вдавалося тримати Порошенка. Усе це разом давало можливість Путіну та його пропаганді показувати Україну як поганий приклад. І тепер вони знову хочуть, щоб Україні нічого не вдалося. Заскочені зненацька результатами волевиявлення українців, представники кланово-олігархічної системи та кремлівські стратеги заходилися атакувати нову владу.

Технологія проста та невибаглива. Досвідчений юрист Андрій Портнов намацав найбільш вразливе місце у президента Зеленського. Він постійно атакує його за неспроможність посадити Порошенка. З одного боку, він нагнітає навколо «найбільшого державного злочинця», чим насправді робить тому послугу, бо підтверджує, що це не суд, а судилище. Що це чистої води політичні переслідування. А з іншого – бомбардує виборців Зеленського прикладами «недієздатності» чинного президента. Відповідно, Портнов політизує всі справи Порошенка і водночас демонструє, що Зеленський нібито обманув своїх виборців.

До цього треба додати «вуличну» активність Петра Олексійовича і спроби мобілізувати на свій захист національно-патріотичний сегмент. І тут неважко здогадатися, хто із цього неодмінно скористається. Незначний ріст рейтингів Порошенка відбувається не за рахунок виборців Зеленського, Шарія чи ОПЗЖ. А за рахунок молодої і колись перспективної партії «Голос» і ще частково «Батьківщини». Тобто ті виборці, що піддалися на яскраві пропагандистські акції Порошенка, просто знищують свої голоси. Бо з шаленим антирейтингом Порошенка це те саме, що взяти і спалити свої бюлетені перед виборчою урною. Що означає – поставити націонал-патріотів поза політичним процесом.

Утім підступні маніпуляції Портнова також уже дають свої результати. Рейтинг президента Зеленського та його партії падає. І кому, ви думаєте, перепадають ті відсотки? Правильно, Шарію і ОПЗЖ, які настільки єдині, як колись комсомол і комуністична партія. Якщо поглянути на розкладку виборчих преференцій на минулих парламентських виборах, то можна легко зауважити, що якби не з’явилася партія «Слуга народу», то перемогу святкувала б пропутінська ОПЗЖ. То на що тепер сподіваються патріоти, розхитуючи човен української держави? Якого результату хочуть досягти на наступних виборах?

Якась дивна зашореність заважає націонал-патріотам зрозуміти, що Петро Порошенко аж ніяк не надається на лідера патріотичної опозиції. Його антирейтинг зведе нанівець будь-яке добре починання. Що вся ця бутафорна діяльність потрібна йому тільки для прикриття. Не тільки для того, щоб уникнути кримінальної відповідальності, але й для того, щоб зберегти в цілісності «грядочку на помідорчики».

P.S. «Грядочка на помідорчики» – це анекдотична історія, коли представникам трьох народів Всевишній дозволив отримати у власність стільки землі, скільки ті об’їдуть за день конем. Так-от, нібито українець спочатку летів конем, потім, коли його загнав, зіскочив і побіг. Потім ішов, потім повз, а коли видихнувся, то зірвав шапку і кинув її вперед зі словами: «А це ще грядочка на помідорчики».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук