Брехня, емпатія, вендета
IQ

Брехня, емпатія, вендета

Чому Порошенко намагається всі кримінальні провадження перевести в політичну площину

Василь Расевич, 19 червня 10646 12
фото Радіо Свобода

В Ізраїлі помер батько мого хорошого друга. Ми були знайомі з покійним, а тому бажання висловити співчуття не було спонтанним або даниною ритуальному жанру. Щиро захотілося втішити людину у важку хвилину. Висловити співчуття і пригадати, якою цікавою і хорошою людиною був покійний. По семи днях жалоби син написав такий проникливий текст прощання з батьком, що самому довелося зануритися у спогади про прощання зі своїми найріднішими. Пригадати, що відчував у ті години, коли от-от навіки має перерватися з ними зв’язок.

Цілком інакше поточилася інформаційна кампанія навколо смерті батька п’ятого президента України Петра Порошенка. І не з вини його противників. Напередодні судового засідання про застосування запобіжного заходу Порошенку в одному з кримінальних проваджень на підвладних йому каналах було розбурхано справжню істерію. Різні «ручні» експерти з усіх сил намагалися підвести до того, що цинічна і нелюдська українська влада оголосила Петрові Порошенку справжню вендету. І не тому, що він порушував законодавство, підозрюється в масштабній корупції і фінансових зловживаннях, а тому, що він лідер справжньої опозиції, бо тільки він порятує Україну.

Ще далі пішли політики епохи Порошенка та обслуговуючи його лідери громадської думки. Колишній голова Верховної Ради України Андрій Парубій був лаконічним. Він звинуватив у смерті 84-річного Олексія Порошенка президента Володимира Зеленського. І закликав усіх небайдужих вийти на Майдан. «Штатний» Юрій Бірюков пішов ще далі. Дозволю собі процитувати його пост у соціальних мережах мовою оригіналу. Вибачте, що не державною. Бірюков пише: «Его отец умер сегодня ночью, добитый постоянным прессингом из-за судов и повесток сыну. Его мама умерла в 2004, когда Кучма пытался отжать Рошен. Тут нечего еще добавлять. Искренние соболезнования».

Далі почалося нагнітання навколо дати судового засідання і часу поховання батька. Не буду звинувачувати Петра Олексійовича в цинічній інструменталізації цієї сумної для кожної людини події, але його заяви з цього приводу та позиція адвокатів дуже недобре пахнуть. Порошенко та адвокати, знаючи, що Генеральний прокурор України Ірина Венедиктова виступила з клопотанням про перенесення дати суду з поважних причин, вперто трималися своєї лінії. Мовляв, Порошенко і сім’я вирішили випити гірку чашу до дна, а тому не просили про зміну дати засідання суду.

Таке дійсно важко вкладається в голову. Бо адвокати, якщо не сам Петро Порошенко, чудово розуміли, який резонанс викличе суд над людиною, якій не дозволили похоронити батька. Нагадаю, що судове засідання мало відбутися з приводу обрання запобіжного заходу – внесення застави чи тримання під вартою. Чи може хтось собі уявити українського суддю, який ухвалив би рішення взяти під варту сина, у якого на покуті лежить непохований батько? Звичайно, що ні.

Тому й не став на заваді ретельно підготовленому сценарію лист пані Венедиктової. Відомий російський адвокат Ілля Новіков, який захищає Порошенка, заявив, що родина не просила перенести дату суду. Що Петро Олексійович обов’язково прийде в суд, бо це для нього справа честі. Овва! Місяцями п’ятий президент уникав приходити в правоохоронні органи, відмовлявся отримувати повідомлення про кримінальні провадження, а в найбільш драматичний момент для себе і родини спалахнув бажанням прийти в суд. І ще одне, а чому йому було самому не поклопотатися про перенесення судового засідання? Мав усі підстави: і людські, і правові.

Чи не тому, що перед Печерським судом у Києві вже був призначений велелюдний мітинг? Судячи з виступу Порошенка перед своїми адептами, сценарій був важливішим, ніж сотні інших справ. І навіть тут він грав роль. Спочатку роль подвійної жертви теперішньої «антиукраїнської» влади: і батька втратив, і політичні переслідування тривають. А потім просто набивав собі політичну ціну. Мовляв, мене переслідують, бо тільки я можу зупинити проросійський реванш. Бо тільки я можу захистити Україну на міжнародній арені.

Безумовно, слова Порошенка на цьому мітингу одразу влучали в серця присутніх, бо там були тільки його прихильники. Вони ні на мить не задумувалися, що російський реванш і захоплення Медведчуком українських телеканалів зацвіли буйним цвітом саме за каденції п’ятого президента. Що Петро Олексійович підписав такі пункти Мінських угод, що тепер увесь світ не знає, як з них вибратися. Зрозуміло, що часи були важкі, але тоді не треба говорити, що теперішня влада щось здає Путіну. Найбільше здала Україна саме за президента Порошенка.

Порошенко не забув нагадати про те, що він увесь час, уже не будучи президентом, їздив по світу і вибудовував систему захисту України. Так, їздив, але організовував систему захисту собі. От вже і європейська Народна партія, до якої входять такі різні політики, як Дональд Туск і президент Угорщини Віктор Орбан, заявила, що кримінальне переслідування Порошенка має «політичний характер і є прикладом вибіркового правосуддя». Важко сказати, чого в цій заяві більше: поставити п’ятого президента України понад законом чи не допустити ланцюгової реакції в Україні і світі.

І тепер до суті справи. Чому ж Петрові Порошенку, щоб уникнути кримінального переслідування, доводиться вдаватися до подібних трюків? Справа не тільки в тому, що йому вдалося «зачистити» сліди за багатьма фінансовими оборудками, а справи про державну зраду є майже недоказовими. Порошенкові, щоб уникнути безпристрасного слідства, треба заручитися підтримкою вуличних мітингувальників. Щоб будь-яку справу проти нього переводити в політичну площину. Тим само він зберігає за собою лідерські позиції і захищається фактом політичних переслідувань.

З іншого боку, проблема полягає у бракові кваліфікованих юридичних кадрів у теперішніх правоохоронних органах та не реформованій і корумпованій системі правосуддя. За такої некомпетентності правоохоронних кадрів різні шоу завжди рятуватимуть. Бо мало хто захоче опинитися в центрі скандалу і розписатися у своїй некомпетентності.

Навіть не юристам відомо, що кримінальна справа щодо незаконного призначення Семочка не є найбільш перспективною. Як і блокована попереднім генпрокурором Русланом Рябошапкою недбало підготовлена ДБР кримінальна підозра. Юридична недбалість у підозрах від ДБР – це пряма дорога до уникнення кримінальної відповідальності фігурантом. Звідси й походить гра в «котики мишки» між Порошенком та ДБР щодо, наприклад, ввезення картин російських художників під прикриттям почесного консульства Сейшельських островів. Порошенку нічого не вартує організувати за два дні «виставку» в Музеї Івана Гончара. Скликати своїх вболівальників та підлеглих журналістів, щоб показати, яким важливим є мистецтво і якими некультурними та брутальними є працівники ДБР.

Це ніяка не вендета, і не треба обіцянки «посадок» розглядати як примху, самодурство, а тим паче бажання помсти з боку чинної влади. Бажання «саджати» випливає із суспільного запиту на справедливість. Бажання неодмінно покарати казнокрадів, злодіїв, корупціонерів. Бажання отримати нарешті в країні справедливий суд. І ті, хто намагається якось заперечити це бажання, захиститися шляхом різноманітних маніпуляцій, приречені на політичну маргіналізацію. Вони обрали собі національним провідником людину з найбільшим антирейтингом. Людину, яка, щоб захистити себе, ладна пожертвувати всіма можливими нематеріальними цінностями. Людину, яка заради особистого захисту готова до знецінення ідеалів Майдану. Яка йде ва-банк, усвідомлюючи, що знецінення відбувається з обох боків. Коли прихильники п’ятого президента намагаються маркувати Порошенком усі досягнення Майдану і Революції гідності, чим викликають несприйняття, а то й відразу в багатьох громадян країни. Прикро, але так є. А чинна влада, на жаль, не відмежовується від атак україножерів. І всі разом сприяють девальвації ідей Майдану. Одні, закликаючи на новий Майдан, щоб прикрити свої «підсмажені» тили, інші – пасивно «солідаризуючись» із відвертими противниками Революції гідності.

Замість висновків. Це не переслідування лідера загальнонаціональної опозиції. Бо Порошенко таким не є. Це боротьба людини за те, щоб під політичним прикриттям уникнути покарання за дії, пов’язані з використанням найвищої державної посади для розбудови широкої корупційної системи в країні та набуттям власної матеріальної вигоди. Такими діями і перформенсами Порошенко захищає себе і свій бізнес. І навіть неозброєним оком видно, що йому не йдеться про національну єдність. І теза, що про нього не треба більше критично згадувати, бо він не президент, є звичайною примітивною маніпуляцією, спрямованою на затикання рота.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук