«Художня атмосфера у Львові є надто провінційною»

Приводом для розмови із директором Львівської галереї мистецтв ім. Бориса Возницького Тарасом Возняком став скандал довкола виставки львівського художника Мирослава Ягоди. Нагадаємо, сестра художника Мирослава Ягоди Марія Дика від 31 травня пікетує музей. У такий спосіб жінка вимагає в директора установи Тараса Возняка відповісти на запит матері Мирослава Ягоди стосовно організації ретроспективної виставки художника, яка відкрилась 21 березня, а 3 червня була закрита на кілька днів раніше від запланованого терміну.

Мирослав Ягода помер 12 березня 2018 році і виставка у Львівській національній галереї мистецтв є першою великою ретроспективною виставкою художника. Ми попросили Тараса Возняка насамперед відповісти на ті запитання, які спричинили скандал. А також ми поговорили і про виявлену майже два роки тому крадіжку стародруків, і про нові проекти тощо.

Тарас Возняк

Пікет під музеєм – це дуже незвичайна ситуація. Чому пані Марія Дика вдалася до таких радикальних засобів протесту?

Я думаю, що такі протести є прекрасною розкруткою Мирослава Ягоди. Хоча, якщо без жартів, то мені трохи прикро. Бо і галерея, і я особисто, і вже багато людей доклали неймовірні зусилля, щоб зробити цю безпрецедентну посмертну виставку Мирослава Ягоди. Ще ніхто ніколи не знімав постійну експозицію у палаці Лозинських, у старій галереї, щоб виставити сучасне мистецтво. Ще й в такій кількості, в такому об’ємі із залученням такої кількості новітніх технологій. Це був величезний експеримент для нас. Ніхто ніколи не видавав відразу два каталоги до виставки, окремо графіки та живопису.

Попередньо провелася велика робота не тільки нашою галереєю. Відразу після смерті Ягоди Влодко Кауфман зробив виставку у галереї «Дзиґа», першу, одразу ж. Вийшов журнал «Ї», повністю присвячений Ягоді. Тобто був цілий комплекс подій, який мав вшанувати, а також «розкрутити» Ягоду як художника. Адже не секрет, що промоція, медіальна складова, для сучасного художника є максимально важливою. І ми в цьому зробили все, що могли. Прикро, що зараз відбувається друге вбивство Ягоди. Бо після цього провінційного та нікому не зрозумілого скандальчику може статися так, що ніхто не захоче займатися Ягодою.

Які проблеми виникли з його роботами?

Ми всі добре знаємо, як жив Ягода. Такого богемного та ризикованого життя майже ніхто у Львові не провадив. Деякі знані люди у Львові намагалися йому допомагати. Я з ним знайомий десь років 35, мабуть. Спочатку давав йому гроші. Потім просто йшов у магазин навпроти, щоб купити якісь продукти. Знаю, що нині вже покійний Маркіян Іващишин на «Дзизі» його також годував. Дехто намагався купити картини, щоб його підтримати. Розумієте, картини Ягоди специфічні, їх у наших міщанських квартирах не повісиш.

Виставка Мирослава Ягоди відкрилась у Галереї мистецтв 21 березня

Ягода усе своє львівське життя жив у підвалі на вулиці Тершаківців. Часом туди було неможливо зайти не розкопавши щурів. Часом його мама білила той підвал, часом він його трохи ремонтував. Але картини зберігалися у жахливих умовах, при високій вологості, вони були звиті у рулони й, думаю, більшість із них просто згнила.

Живопис не витримує таких умов, крім того, Ягода не ґрунтував полотна, а просто використовував будь-яку тканину, будь-які фарби. Я пам’ятаю, що коли я ще служив у війську, то привіз йому оформительські фарби у великих банках, він багато робіт ними писав. Мені здається, що коли він писав картину, то її подальша доля його вже не цікавила. Він звивав картини у рулони і вони десятиліттями лежали у його майстерні.

Можу згадати його останні дні, про які мало хто знає. Десь наприкінці лютого, приблизно 20-го числа 2018 року, були сильні морози. Мені подзвонив заступник міністра освіти Павло Хобзей і сказав, що був у Ягоди, і що він замерзає. Я привів майстрів та ми прийшли до нього. Опалення не працює. Він сидів коло плити, там цегла стояла і він сидів коло того, грівся. Ми кілька разів намагалися з тими майстрами зробити то опалення, не зробили. Привезли калорифер. А за пару днів він помер. Нікого не було нікого біля нього. Тільки мама ним завжди опікувалась.

З чого розпочався скандал?

А скандал почався з виставки у «Дзизі», коли ми з Кауфманом презентували першу посмертну виставку та журнал «Ї», там тоді з’явилась пані Гребенюкова та почала дуже емоційно казати, що треба негайно робити музей Ягоди.

Виставка Мирослава Ягоди такого масштабу відбулась вперше

Коли ми почали робити цю виставку (а ми її робили майже рік), ми намагалися зібрати роботи, оголошували про це неодноразово. У підсумку більшість робіт – з Києва та Харкова. З Львова тільки дуже мала частина. Мені здається, львівські колекціонери мають набагато менше робіт.

На відкритті пані Гребенюкова знову з’явилась у футболці з написом «Добрий художник – мертвий художник». Потім ми отримали запит і буквально наступного дня уже розпочала нас пікетувати пані Дика.

Для того, аби відповісти на запит ми маємо певний час, до 20 червня. Але відповідь ми уже дали. Мої заступники в мою відсутність відповіли на запит ще 3 червня та повідомили пані Дикій, що відповідь уже відправлена. І їй, і пані Гребенюковій. Проте вона стояла і після того, це дозволяє мені думати, що справа у чомусь іншому.

Є ще один момент. Галерея не є відомством, яке підпадає під закон про публічну інформацію. Також ми мусимо дотримуватися закону про збереження конфіденційних даних. Ми маємо зобов'язання перед людьми, з якими ми співпрацюємо. Ми не можемо оприлюднювати їх персональні дані та майновий стан на запитання приватних осіб. А картини є їх майном.

А роботи, які є власністю галереї?

Справді, ми маємо вісім робіт. Дві з них куплені у 1993 році у самого Ягоди. Шість робіт прийшли з Львівської міської ради. Тоді, коли відбувалась приватизація майстерень, художники розраховувались за це роботами. І частину тих робіт ми маємо у своїх фондах. Вони є державною власністю. І ніхто не буде їх нікуди передавати.

Запит стосувався походження робіт?

Так. Але якщо про ті роботи, які належать галереї ми можемо без проблем розповісти, то про походження робіт з приватних колекцій треба питати в самих колекціонерів.

Найскладніше було розрівняти роботи, які були скручені у рулони

Подейкують, що свого часу хтось у 2016 році пограбував майстерню Ягоди. Якщо триває слідство, то потрібно пікетувати поліцію, а не галерею.

А що з роботою, в авторстві якої були сумніви?

Така інформація з’явилась на Facebook. Тут потрібно також з’ясовувати походження роботи у власника. Я вважаю, що то робота Ягоди. Якщо в когось є сумніви, то варто поцікавитися у того, кому робота належить.

Щодо підробки Ягоди, то не бачу наразі сенсу його підробляти, адже він не є ще таким дорогим художником. Він ним тільки стає, і мав би стати не в останню чергу завдяки цій виставці.

Також були претензії щодо відсутності на деяких роботах назв та дат. Ми їх не вказували у тому випадку, коли назва чи дата є невідомими. Цю претензію я вважаю взагалі безглуздою.

Коли галерея позичає твори для виставки, які документи потрібно оформляти?

Ми не можемо занести на територію галереї жодного предмету без акту. Навіть більше, ми не можемо перенести з одного палацу в інший жодного предмету без акту. Всі предмети, які були взяті на виставку (на всі виставки взагалі) беруться по акту, передаються по акту на зберігання доглядачу в залі. Після того повертаються по акту власнику.

Це документується, напевно, чіткіше, ніж перехід із камери в камеру у тюрмі. Але ті акти ми не можемо публікувати. Якщо власниками є не хочуть, щоб їх імена ставали відомими загалу, ми не можемо оприлюднювати їх. Люди, які вимагають цього, не розуміють, що, як я уже казав, вдруге вбивають Ягоду. Адже після таких дій ніхто не захоче займатись його творчістю.

Вони підважують репутацію і нашої галереї, адже колекціонери не даватимуть твори нам на експонування.

Яким є світовий досвід, адже дуже часто музеї беруть твори з приватних колекцій та вказують походження твору, прізвище колекціонера?

Вказувати прізвище колекціонера можна лише за його згодою. Крім того, що складається акт, підписується угода, де обумовлюються різні речі. Наприклад, ми обіцяємо не реставрувати твір без згоди власника тощо. Є ціла купа умов, серед них є і умови щодо розголошення або нерозголошення імені.

А як щодо реставрації? Адже роботи були у поганому стані.

Так, ми досить багато попрацювали над картинами. Якщо ви пригадуєте виставку в «Дзизі», то от там був представлений справжній стан картин Ягоди. Ми ж довели їх до відмінного стану.

Мало того, ми проводили дезінфекцію цих робіт, зокрема від грибка, який дуже небезпечний. І найскладнішим було їх розрівняти.

Ми категорично їх не лакували. Ті роботи, що є лакованими, є приватною власністю, ми до того не маємо відношення.

Вирівнювали ми їх за абсолютно новими технологіями. Ми маємо спеціальний вакуумний стіл такої величини, який дозволяє працювати з роботами такого великого розміру як роботи Ягоди. І що цікаво, ці нові методи були застосовані не до, наприклад, де ла Тура (хоча з ним ми також працюємо, але то інша історія), а до Ягоди.

У світі існує практика, коли завдяки виставкам у поважних музеях вартість робіт зростає. Чи можна вважати цю виставку саме такою?

Я думаю, що ця виставка мала би підняти не тільки його популярність, але і ціну на його роботи.

Пам'ятаєте, в нас з галереї вкрадено біля півтисячі стародруків. Ми з колегами виловили цю пропажу. Оцінка тих стародруків, що пропали становить 63 млн грн. Після того, як це було опублічено, ринок стародруків в Україні завалився. Всі бояться купувати стародруки, адже вони можуть бути викрадені з львівської галереї мистецтв.

Така ж ситуація може статися і з роботами Ягоди: після цього скандалу Ягоду купувати ніхто не буде.

А що зі стародруками, до слова? Слідство завершене?

Слідство завершене і справа має бути передана до суду. Для цього має дати дозвіл на це обласна прокуратура. Вона протягом року затримує справу. Я зустрічався з керівництвом обласної прокуратури. Ми написали листа до Генеральної прокуратури. Але наразі справа гальмується і гальмує її саме прокуратура. Не поліція, яка свою справу виконала.

Галерея насамперед асоціюється із класичним мистецтвом. У вас, крім виставки Ягоди, були ще декілька проектів, пов’язаних із сучасним мистецтвом. Складніше чи легше з ним працювати й що ви плануєте в цьому напрямку робити далі?

Працювати з сучасним мистецтвом однозначно складніше. Крім виставки Ягоди, якою я дуже задоволений, наступним великим кроком має бути виставка «Янголи» спільно із «Я-Галереєю» Павла Гудімова. Це буде дуже масштабний проект, який розміститься у всьому палаці Лозинських, на всіх поверхах.

Ми зараз робимо ремонт, міняємо вікна, світло тощо. Ідуть великі будівельні роботи. Саме тому виставка Ягоди закралися раніше, бо ми просто фізично не встигаємо усе підготувати до відкриття, яке відбудеться уже 20 червня.

Це проект національного рівня. Там буде не тільки старе мистецтво, але і нове, включно з кітчем. Такого у Львові ще ніхто не робив.

Також я хочу змінити художню атмосферу у Львові. Вона є надто провінційною. І це ще м’яко сказано. У нас, звісно, є блискучі імена, але є багато дуже посередніх митців, які задомінували у загальній масі. І це неправильно. Я хочу привезти до Львова найблискучіших українських митців. От зараз ми робимо виставку Влади Ралко. Я думаю, що вона співмірна з Ягодою по експресії та глибині. Але вона є ризикованим художником, адже вона є дуже відважною і пояснювати це глядачам часом дуже важко. То спочатку ми зробили її виставку у музеї Пінзеля, де ми виставляємо митців, які можуть бути співмірними Пінзелю. Далеко не всі відважуються. Ралко відважилась. Я хочу зробити її величезну виставку. І думаю, що ми її зробимо.

Виставка Влади Ралко у Музеї Пінзеля

Наразі, у рамках виставки «Ангели» ми виставимо в Музеї Пінзеля роботи Тіберія Сильваші. Він теж саме той митець, який може там бути.

А що з роботами самого Пінзеля?

Всі роботи повернулись. Після Відня ми виставляли ці роботи в Антверпені. Ми співпрацювали з блискучим Люком Тюймансом. Він зробив виставку «Бароко, яке триває» в Антверпені. Потім вона була у галереї «Прадо» в Мілані. Роботи повернулись та вже виставлені у Львові.

Ми зробили нову експозицію. Зараз триває виставка Влади Ралко «Київський щоденник». Її роботи експоновані як дорога, яка закінчується Розпяттям. Там же ми виставили найстарішу ікону Богоматері, яка є у галереї. Вона тепер там виставлена.

Що з замками? Чи відбулися якісь зміни?

Замки працюють, але там працювати складно. Бачите, яку роботу ми проводимо у палаці Лозинських. А чому це можливо? Бо ця будівля є нашою власністю. У всіх інших будівлях ми можемо здійснювати лише поточний ремонт. От є Підгорецький замок. Там ми можемо здійснювати ремонт на 200 тис. гривень. Цього не вистачить ні на що. Однак, ми стараємося підтримувати їх у належному стані.

Я докладав величезних зусиль, щоб ті замки опинилися у нас на балансі й тоді ми б могли шукати гроші, щоб це робити. Ми не маємо права їх реставрувати, тільки трошки латати. Але варто зауважити, що Олеський та Золочівський замок досягли своєї пропускної здатності. Між екскурсіями має бути мінімум 15 хвилин.

Минулого року ми відкрили декілька залів у Підгорецькому замку. Там є лише фотографії того, що там було. Ми таким чином спробували трохи розвантажити інші замки.

Чи плануєте оновлювати експозиції?

Ми будемо їх змінювати. Вони потребують оновлення. Але поступово. Ви зараз побачите як виглядатиме наша експозиція у палаці Лозинських. Це нові стіни, нове світло тощо. Тепер в нас буде світло як в найкращих музеях світу. До того ж ми робимо це власним коштом.

А держава?

Якщо говорити про ремонт у палаці Лозинських, то з кошторису, який складає приблизно 12 млн десь 3,5 млн дала держава, решту ми заробили самі. Ми збільшили кількість зароблених нами коштів за останні два роки в 2,5-3 рази.