Інґа Кейван: Коли Бог приходить – це означає, що щось піде

Поезія Інґи Кейван – екзистенційна. Тому її не можна назвати альбомною жіночою лірикою. Поетка виходить за межі умовного ґендерного поділу. Вона торкається тем, які зручніше уникати чи замовчувати.

Проте ставиться обережно й уважно до оприлюднення своєї творчості. Після десятирічної перерви читачів знову спіткало щастя зустрітися з поезією Інґи Кейван. При тому відразу із двома збірками (електронними). Саме їх стосуватиметься наша розмова, але й не тільки.

– Пані Інґо, цього року у Вас вийшла поетична книга в електронному форматі. Власне, дві книги на одному диску. Розкажіть про них.

– Книга «Тремтіння сфер» була написана і сформована у такий вигляд, як маємо зараз, 2009 року. Правда, до неї увійшли і деякі вірші 2003-го, але, загалом, вона написана за кілька місяців – з травня до листопада 2009-го. Щодо книги «Коли Бог приходить», то так само, десь від травня до листопада, але вже 2011-го всі ці вірші були написані. І якщо говорити, яка мені на сьогодні ближча, то це якраз друга збірка. Вона більш сконденсована.

Звісно, я б злукавила, якби сказала, що не хотіла видавати ці книги у паперовому вигляді. За великого бажання можна було б і гроші знайти. Але для мене було важливо побачити, що це ще комусь потрібно. Ті люди, які мене знають, вони читають, слухають, висловлюються, і приблизно їхню думку я й так знаю. А до ширшого кола – інший шлях. Спочатку я спробувала виставляти вірші в Мережі і побачила реакцію людей. Виявляється, вони читають, коментують, їм цікаво, і навіть виходять на автора, ставлять запитання, себто реагують. Це дуже важливо. Я побачила, що читачів може бути набагато більше, і воно вартує того, аби видавати.

– А як приходить усвідомлення поетичної книги? От вірші пишуться, а потім приходить якесь відчуття, чи як то відбувається?

– Справді, я завжди намагаюся використовувати саме слово «книга», а не «збірка». Тому що книга – це окреме тіло зі своєю душею. Щодо «Тремтіння сфер», то писалися вірші, а потім прийшла назва, і я зрозуміла, що настав час їх впорядкувати, тут багато розділів. Тобто були вірші, а тоді був момент інженерний – я конструювала книгу, відповідно до концепції назви. А щодо «Коли Бог приходить», то вона прийшла, і все. Прийшла назва – і прийшли вірші. Хоча вірш, з якого починається книга, з’явився раніше за назву, у квітні. І коли писалися інші твори, в житті відбувалися певні події, і я вкотре переконалася, що неодноразово у своїх віршах випереджаю якісь моменти власного життя. І от, той квітневий вірш все передбачив.

– А який у Вас підхід до творення книги?

– Для мене завжди було принципово, щоб книга була досконалою, щоб це було мистецтвом, повноцінним поєднанням поезії з візією, а не просто видати на будь-якому папері у будь-якому вигляді і кинути читачеві. Я дуже відповідально до цього ставлюся. Десь на початку року в мене виникла ідея електронної книги, де можна поєднати обидві концепції «під однією обкладинкою». Мій чоловік Андрій – художник, і ми вдвох думали над дизайном. Він проілюстрував це видання, для нього воно також було своєрідним випробуванням і новим вектором у творчості. Андрій – хороший графік, проілюстрував багато книг, але я не хотіла, щоб це були ілюстрації у тому ж асоціативно-колажевому стилі, що й до творів інших авторів. А якось випадково я побачила в чоловіка один малюнок, непритаманний йому, і сказала, що хочу ілюстрацій в такому стилі. Мені потрібні були малюнки, схожі на частини, уламки смислу.

– Пані Інго, Ви писали обидві книги від травня до листопада. Вважаєте, у ці місяці є якісь особливі енергетичні потоки, чи з чим це пов’язано?

– Можливо, є якісь особливі місяці в моєму житті, своєрідна циклічність. Хоча, хочу сказати, що тепер мені пишеться завжди. Від 2003-го до 2009-го я мало що написала, а ще менше мені з того подобається. А з 2009-го потрохи творилося, і пишеться й зараз – працюю над новою книгою.

– Повернімося до книг щойно виданих: що це за сфери і від чого вони тремтять?

– Я не можу сказати. Я можу розповісти, як з’явилась ця назва – вона мене просто розбудила вночі. Я почула, і все.

– А тоді в якій формі приходить Бог?

– Він приходить дуже болісно. Коли Бог приходить – це означає, що щось піде.

– Поезію цієї книги можна зачислити до так званої духовної?

– Вона в будь-якому разі духовна, але не релігійна. Релігія – це окреме питання. А поезія, швидше, метафізична. Принаймні, в мене – метафізичне світовідчуття.

– І що таке метафізика у Вашому розумінні?

– Я б сказала, метафізика – це те, що перебуває за межами звичної реальності, це інша реальність.

– Пані Інґо, розкажіть про свій літературний розвиток і досвід, який став наслідком цього.

– Не раз про це розповідала, і думала: коли ж все-таки все почалося? А потім зрозуміла, що все почалося тоді, коли і я. Вірші пишу з чотирьох років, коли вже була свідомою. Та щойно навчившись говорити, а це було в десять місяців, я постійно щось римувала. Зараз те саме робить мій син.

– Теж буде поетом?

– Хоче бути піратом і ковалем (усміхається). А щодо літературного досвіду, то не вважаю себе професійним письменником, але я поетично мислю і живу в поетичних ритмах. Я завжди писала, певна річ, піддавалася всіляким впливам, але десь від 1993 року почався мій особистий шлях. І в 2002-му, завдяки перемозі у поетичному конкурсі ім. Вадима Коваля, вийшла книга «Світ на дотик». Після неї книг у паперовому вигляді не було. Сьогодні є електронна. Звісно, були публікації в журналах, газетах, виступи на поетичних вечорах, різних літературних акціях… Тобто все традиційно.

– Пані Інґо, Ви працюєте у сфері літературознавства. Як це вживається з самою літературою? Бо літературознавець чи критик може подивитися на текст відсторонено і беземоційно, тоді як в автора суб’єктивне ставлення до власної творчості. Таке поєднання Вам допомагає чи заважає?

– Колись я дивилася на свою творчість з погляду літературознавства, але на сьогодні не маю такої потреби, бо вже є внутрішній механізм, який працює так, як треба. Погляд літературознавця сконцентрований передусім на технічних моментах, тобто це та оболонка, яка вже є, і в неї вкладається певна інформація, яка, чесно кажучи, часом не знаю звідки береться. Я можу чітко знати про стимул. Але чи вірш став його результатом, а чи він просто розкрив якісь духовно-енергетичні пори для з’яви тієї інформації – не можу говорити з певністю.

– А чи є такі люди, на яких апробовуєте свою творчість навіть перед тим, як викласти в Мережу чи, власне, видати книгою?

– Один з найважливіших читачів моїх віршів – Микола Рачук. Ми з ним спілкуємося вже багато років. Прекрасний поет, філософ, людина з дуже світлим відчуттям світу, дуже глибокий і мудрий чоловік. Я в Чернівцях мало до чиєї думки прислухаюся, а його думка для мене дуже важлива. Я йому давала читати обидві книги і завжди переживала, що він скаже, тому що Микола Рачук дуже відвертий. Але з тієї ж причини хочеться почути його думку. Власне, він сам запропонував написати передмову до «Тремтіння сфер», а перед виходом електронної книги написав передмову і до «Коли Бог приходить». Ця друга книга для мене самої була потрясінням, я не могла спочатку збоку подивитися на неї, і коли він прочитав і сказав, що це остаточно те, чого йому хотілося почути в літературі, я була дуже схвильована і зворушена його словами.

– А на завершення – побажання нашим читачам.

– Я можу побажати насамперед мати нестримне прагнення жити. Життя прекрасне, і навіть якщо трапляються якісь неприємності, їх можна сприймати як здобування чергового досвіду. Тому що життя – це найцікавіша пригода, і завжди треба жити в очікуванні чогось цікавого, хорошого, такого, що може стати приємним потрясінням.