Кілька зауваг про Центр міської історії і не тільки

Безпідставні спекуляції та конспірологічні теорії є марнуванням часу. Дискусія з ними (чи радше опонування їм) – також, оскільки вони, у принципі, не витримують жодної критики.

Центр міської історії є відкритою і прозорою інституцією. Ми не маємо чого приховувати - навпаки, вдячні за можливість зробити свій внесок у наукові дослідження, у громадське та інтелектуальне життя і - ширше - у розвиток Львова, українського міста у незалежній демократичній українській державі.

Досягаємо цього через наукові проекти, навчання, громадські заходи, дискусії і ґранти для молодих науковців - серед яких найбільше українців. Переважна більшість нашого колективу також походить зі Львова.

Вичерпну інформацію про нас, наші ідеї та нашу діяльність можна знайти на веб-сторінці Центру (www.lvivcenter.org/uk). Маємо бібліотеку, доступну для львівської громади, і взагалі - прагнемо бути якомога відкритішими. Багатьох представників львівської громади постійно запрошуємо на наші заходи. Виставка, присвячена сторінкам історії Львова, яка зараз діє у Центрі, відкрита для всіх, про неї широко повідомлялося, вхід на неї вільний.

Отож, мені здається, важко шукати більш відкритих і прозорих підходів, ніж ті, які практикує Центр.

Щодо наших засад, то тим, хто зазвичай плутає цинізм із проникливістю, важко повірити у безкорисливість нашої діяльності та інклюзивність наших підходів - проте це факт. Виклад наших намірів легко знайти на веб-сторінці Центру.

Безпідставні спекуляції та конспірологічні теорії є марнуванням часу. Дискусія з ними (чи радше опонування їм) - також, оскільки вони, у принципі, не витримують жодної критики. Отож обійдемося без зайвих «доказів», що Центр не має нічого спільного з геополітичними стратегіями і тактиками жодного німецького або, як уже на те пішло, австрійського чи швейцарського уряду. Той, хто поширює подібні нісенітниці на приватному чи публічному рівні, - може змінити свою думку або ні. Це його справа.

Однак те, що нещодавно на ZAXID.NET з'явився текст, в якому містяться глибоко неправдиві відомості про нашу роботу та безпідставні інсинуації на нашу адресу (Ірина Магдиш, «То хто ж «замовив» «Криївку» і «Галицьку жидівську кнайпу»?, ), спонукає мене, академічного директора Центру, коротко розповісти хоча б про наші останні ініціативи.

Та спершу мушу спростувати явні перекручення, що містяться у тексті Ірини Магдиш, спрямовані супроти мене персонально, а також через мене супроти Центру, в якому я працюю.

Отож:

1. У своїй справді критичній статті про пам'ятник Бандері у Львові я ставив питання, чи Бандера потребує пам'ятника. Так само я чітко висловився, що, на мою думку, цей пам'ятник у кожному разі не мав би бути таким, яким його зараз роблять.

Пані Магдиш цілком вільна публічно виражати свою незгоду. Єдине, чого вона не повинна робити, - це брутально перекручувати мою позицію: я ніколи - прямо чи завуальовано - ані на мить не піддавав сумніву «сам факт права українців мати тих, кому в принципі можна ставити пам'ятники», як вона пише. Цей нонсенс не має жодного стосунку до моєї позиції.

2. Що стосується Шухевича: так, я, як історик, дозволив собі публічно критикувати ті спрощення, яких припускається Володимир Вятрович. Мої арґументи стосувалися сумлінності і обґрунтованості підходу, який мав би бути позбавлений однобічного засудження чи ґлорифікації.

3. Що стосується Шептицького: я вважаю його героєм і справді був би дуже радий, якби йому з'явився пам'ятник, тому інсинуації п. Магдиш не мають під собою жодної підстави.

Отож, п. Магдиш, Ви або читали мої статті (написані доволі чітко) дуже поверхово і просто помиляєтеся, або свідомо і цілеспрямовано перекручуєте мою позицію, аби для чогось очорнити моє ім'я. Вірю, що Ви просто помиляєтеся.

І ще одне: на відміну від президента Кеннеді (коли говорити метафорично), та ще кількох мільйонів німців, як також і не німців, - я не є «берлінцем», як про це п. Магдиш неправильно інформує читачів. Насправді я походжу з маленького, дуже «непруського», містечка, розташованого на берегах Нідеррайну - якщо це п. Магдиш цікавить.

Тепер про діяльність Центру за останній період. По-перше, ми організували (і значною мірою фінансували) конференцію «Міська єврейська спадщина та історія Центрально-Східної Європи». Конференція відбулася в Центрі міської історії 30-31 жовтня. Вхід на конференцію також був вільний. Мало того, аби поінформувати широку громадськість, Центр розіслав понад 100 персональних запрошень лише у самому Львові.

Загалом про конференцію широко повідомлялося задовго до її проведення. Нам вдалося зібрати визначних учених та експертів із цілого світу. Дослівно кожен зі Львова (чи з-поза Львова) міг прийти їх послухати і, звичайно, взяти участь у дискусіях. Ті, котрі взяли на себе цей труд, можуть розповісти тим, котрі цією можливістю не скористалися, про цікаві доповіді і жваві дискусії, не обмежені жодними ідеологічними умовностями чи приписами. Центр також планує опублікувати доповіді, виголошені під час цієї конференції.

Так само ми привезли до Львова виставку, присвячену сторінкам його історії - під назвою «Львів виходить у світ». Знову: запрошуємо всіх прийти її оглянути.

Щоб висловитися чітко: ми абсолютно впевнені, що там немає нічого «українофобського» і вважаємо, що найліпшим нашим арґументом супроти таких інсинуацій є надати змогу якомога більшій кількості відвідувачів скласти своє уявлення про виставку.

Отож, пані Магдиш, прийдіть і огляньте виставку. Ми будемо раді бачити Вас і проведемо Вам екскурсію.

Виставку підготувала берлінська фундація «Neue Synagoge - Centrum Judaicum». Спочатку її експонували у Берліні під назвою «Wo ist Lemberg?». Перед офіційним відкриттям виставки у Львові директор Центру Гаральд Біндер, автори експозиції, Ірене Стратенверт та Роланд Гінріхс, Богдан Шумилович і я - провели прес-конференцію, де пояснили головну ідею та мету виставки, а також відповіли на численні запитання журналістів, які вони нам ставили.

Знову, тут нічого не криється - ані жодна змова, ані російсько-німецька дружба, ані спроба перекласти вину за Голокост з Німеччини на її східних сусідів.

Останнє, здається, найбільше дратує п. Магдиш. Отож, аби розвіяти будь-які двозначності:

Пані Магдиш, якщо Ви справді відчуваєте, що зустріли «німців» (у тім числі «шпигунів», для яких, згідно з Вашою точкою зору, журнал «Ї» має становити головний інтерес), які вдаються до таких нерозумних і безвідповідальних дій, то я дуже радив би Вам негайно на них реагувати. Хай де Ви стикнулися б з подібними спробами - належить чітко і недвозначно супроти них виступити, навіть якщо такі погляди виходять від тих, із ким співпрацює журнал «Ї». Не вагайтеся. Будьте з ними так само відверта і безкомпромісна, як у Вашій статті із неслушними звинуваченнями на нашу адресу.

Лише пам'ятайте про одну річ: Центр міської історії не дотримується таких поглядів, ані не вдається до таких дій, тому Ви, щонайменше, не маєте рації, коли так легко пов'язуєте нас із «німцями», котрі прагнуть обтяжити східних європейців (і «головно» українців) відповідальністю за злочини, що мали місце в німецькій історії. Однак якщо Ви й далі збираєтеся настільки неадекватно зображати нас, тоді це виглядатиме радше на злу волю, аніж просто на недбалий стиль мислення чи писання. Перепрошую за цей свій тон, однак, гадаю, з огляду на елементарну справедливість - мусите погодитися, що ті перекручення, яких Ви - навмисне чи ні - припустилися, вимагають недвозначної відповіді.

   Підсумовуючи: усі читачі, які бажають більше довідатися про Центр міської історії, можуть прийти і самі подивитися - нашу веб-сторінку, наш офіс, нашу виставку.

І останнє. Ми запрошуємо всіх до відкритої дискусії і спільної праці на користь Львова. Це запрошення - без жодної іронії - є чинним також для п. Магдиш і журналу «Ї».

Не погоджуємося з неадекватним представленням нашої позиції - проте це не значить, що ми не є відкриті до подальших контактів, базованих на взаємній повазі і чесності.

Довідка ZAXID.NET

Тарік Сиріл Амар - академічний директор Центру міської історії Центрально-Східної Європи.