Кінець політики сварок

Політолог, президент Фундації ім. Баторія Александер Смоляр вважає, що Дональд Туск і МЗС далі визначатимуть тон у зовнішній політиці Польщі. А оскільки уряд спрямований на Захід і намагається скористатися зростанням ролі Польщі в Європі та поліпшенням її іміджу, новий президент Коморовський міг би допомогти своєю активністю у сфері східної політики, продовжуючи певні ініціативи Леха Качинського, але вже без систематичної конфронтації з Росією

Rz: Перемога Броніслава Коморовського зміцнить позицію Польщі у Європейській Унії? Так кажуть прихильники "Громадянської платформи". А якої думки Ви?
Александер Смоляр: Порівняно з бурхливим співіснуванням Леха Качинського з урядом Дональда Туска, цілком певно, ми будемо більш передбачуваним партнером. Принаймні останніми місяцями покращала співпраця між президентом та урядом, ми не мали сварки за літак, підписано Лісабонський договір. Проте згодом було важко приховати принципові розбіжності в політичному баченні та методах роботи президента й уряду. Перемога Коморовського гарантує тіснішу співпрацю між двома центрами, а отже, ефективніше досягнення окреслених цілей у зовнішній політиці.

Західноєвропейські політики та коментатори також задоволені. Це дивує Вас?
Це правда, я не пригадую такої кількості знаків підтримки Ярослава Качинського. Проте це все зрозуміло, якщо згадати, як уряд ЗіС і президент Польщі Лех Качинський вели зовнішню політику. Цей період характеризувало наростання самоізоляції Польщі (крім відносин з Україною, Грузією та Литвою). У стосунках з Німеччиною та Росією домінувала політика жестів і підкресленої гідності (названої асертивністю); історичні порахунки замінювали зовнішню політику. Цю політику гідності та сварливості добре ілюструють два факти: зрив саміту Веймарського трикутника через сатиричну статтю у другорядній німецькій газеті та "нейтральна територія" як умова для зустрічі з тодішнім президентом Росії. Ініціатива завершилася жорстоким знущанням з боку Путіна, який запропонував зустрітися в Мінську в Лукашенки. Схвалюючи послання голови ЗіС Ярослава Качинського до росіян після катастрофи у Смоленську, варто нагадати про його гостру критику на адресу Дональда Туска за запрошення президента Владіміра Путіна до Польщі на вшанування 60-ї річниці початку війни.

Може, тому що проект європейської політики братів Качинських, який передбачав розширення прав і можливостей малих країн і зміцнення співпраці між країнами Центральної та Східної Європи, загрожує інтересам старих країн-членів ЄУ?
Головною ідеєю політики братів Качинських був абсолютний пріоритет альянсу зі Сполученими Штатами і прихильність до ідеї міжмор’я пілсудчиків, тобто союзу держав, розташованих між Росією та Німеччиною (від Скандинавії до Балкан, разом з Україною і державами Південного Кавказу). Ставка на повну ідентифікацію зі Сполученими Штатами завжди була наївною і виявилася неадекватною разом із глобальними змінами, світом нових викликів, еволюцією політики Вашингтона, відвертанням США від Європи.
Щодо держав нашого регіону, то їхні інтереси дуже різноманітні, вони схильні шукати згоди з "метрополіями" старої Унії або з Росією (у питаннях енергетики), а не будувати регіональні альянси. Навіть найкращий друг в Унії Леха Качинського президент Чехії Вацлав Клаус провадив категорично проросійську політику, зокрема, чинив опір розширенню НАТО на схід. Зрештою, уряд "Платформи" так само проявив більшу здатність будувати коаліції країн Центральної та Східної Європі для захисту їх спільних інтересів (наприклад, в екологічних питаннях чи в політиці Унії під час кризи).

Ви не бачите жодних світлих сторін європейського проекту Леха Качинського?
Позитивним був пріоритет енергетичної політики, хоча на практиці мало що зроблено. Цікавою була ініціатива Ярослава Качинського створити спільні європейські сили оборони, хоча тепер він заперечує це (тому що пропонував фінансувати їх створення з коштів, виділених раніше на сільське господарство). В обох випадках пропозиції, зроблені на європейському рівні, офіційно чи ні, вирізнялися дилетантством.
Віддаючи належне Качинським, я повинен визнати, що багато невдач у їхній зовнішній політиці були наслідком глибоких змін у Європі та світі, яких вони не змогли помітити.

Наприклад...
Після війни у Грузії перестали говорити про розширення НАТО чи ЄУ на схід. І США (ще за Буша), і Унія, по суті, визнали своє безсилля, коли йдеться про бажання Росії щодо її сусідів. В Україні катастрофічна внутрішня політика Ющенка та Юлії Тимошенко привела до перемоги на виборах проросійського Януковича. Символічним ударом, завданим політиці ЗіС, була відмова Сейму Литви визнати польське написання прізвищ під час візиту президента Польщі, за кілька днів до його смерті. У ширшій перспективі треба визнати, що наша політика багато в чому визначається глобальними змінами, які знижують інтерес до нашого регіону (і всієї Європи). Натомість зростає значення Китаю, Індії, Бразилії та Південної Африки. Крім того, у Європі та США зросло зацікавлення Росією – через енергоресурси, військовий потенціал і її межування з найбільш гарячами регіонами світу, попри глибокий занепад цієї країни.

Уряд "Платформи" і Броніслав Коморовський як президент змінять щось у зовнішній політиці?
Я думаю, що не дуже багато. Дональд Туск і міністерство закордонних справ будуть і далі визначати тон. Основними чинниками, що визначають політику, яку вони реалізують, залишатимуться проєвропейськість, поглиблення інтеграції, добрі відносини із сусідами, велике значення надаватимуть НАТО й Америці, водночас коректуватимуть нашу політику до змін у політиці Вашингтона. Щодо президента Коморовського, я чекав би від нього, що він реалізовуватиме певні напрями президента Леха Качинського у сфері східної політики, але без систематичної конфронтації з Росією. Треба пам’ятати, що трагічно загиблий президент був дуже популярний у цих країнах і не слід утрачати цей капітал. Активність президента Коморовського на Сході була б гарним доповненням до політики уряду, який передусім спрямований на Захід. У Польщі не розуміють, як зросла роль Польщі, як покращав наш імідж у Європі останніми роками. Це результат поміркованої, відкритої зовнішньої політики, відносно добрих економічних показників і занепаду популізму у внутрішній політиці. Наша майбутня позиція буде залежати, зокрема, від сили ідей і здатності будувати коаліції навколо них. Щодо нашої політики в ЄУ, важливо, щоб Варшава чітко визначила наше бачення майбутнього Європи. Головування Польщі в Раді ЄУ невдовзі має сприяти цьому.

Розмовляла: Марцелі Соммер [Marceli Sommer]
Автор: Александер Смоляр [Aleksander Smolar] – політолог, президент Фундації ім. Стефана Баторія. Радник прем’єр-міністрів Тадеуша Мазовецького (з політичних питань) і Анни Сухоцької (з питань зовнішньої політики)
Назва оригіналу: Koniec z polityką kłótliwości
Джерело: Rzeczpospolita, 24.07.2010
Зреферував: Омелян Радимський