Клонувати Христа

«Страсті-шоу» пастора Ханлі, у повній відповідності з чинним законодавством про телебачення, прирівнювалися до спортивних змагань, хронометраж і результат яких наперед невідомий».

Найперше, що спадає на гадку під час прочитання книги Дідьє ван Ковеларта «Євангеліє від Джиммі» - що наша література або ж надмірно егоцентрична, коли кожен літератор, не переймаючись сюжетом чи вимислом героїв, ліпить книжку з «себе коханого» в усій красі, тобто є десь у фазі підліткового віку, або ж надто відстає від часу і досі блукає в лабіринтах минулого, не маючи чи то змоги, чи бажання зазирнути хоч трохи в майбутнє, зважаючи на те, що вже спливає перший десяток 21 століття.

Тим часом сучасний світ ставить перед письменниками чимало викликів, на які підштовхує розвиток наукових технологій, зокрема генної інженерії, адже саме література серед інших завдань завжди диференціює цінності. Що має цінність у сучасному нам світі: жити в своє задоволення, ставши автоматом з вироблення та поглинання реклами і рекламованої продукції - дає відповідь Бегбедер у своїх «99 франках». Можливо, варто отримати не чуттєві насолоди, а вічне життя, хай навіть у ролі клона - пропонує Уельбек в «Можливості острова». А, може, варто пришвидшити друге пришестя, клонувавши Месію? Таку можливість розглядає в своєму романі Ковеларт.

І хоча він не бавиться фактами, як Ден Браун, який викликав хвилю обурення Ватикану і ревних християн, одруживши Христа з Марією Магдалиною, сюжет Ковеларта теж не міг викликати в клерикалів особливого захоплення, хоча він створює візію недалекого майбутнього, в якому Ватикан, звісно ж, відмовляється прийняти клонованого Месію, в чому, зрештою, немає нічого дивного, адже Церква не приймає навіть запліднення in virto, що вже там говорити про можливу маніпуляцію з ДНК Христа. Втім, не можна не сприймати це як належне, адже тут йдеться також про маніпуляцію моральним поняттям про гідність людини і її безумовну цінність в очах Творця, яка є осердям християнства. І навіть головний герой приголомшений звісткою, яка раптово змінює все його життя: з його слів одразу стає зрозуміло, наскільки ненормальним для нього і принизливим для його людської гідності є те, що він не мав батьків, а був штучно створеним вченими із крові розіп'ятого Богочоловіка: «Мої сльози крапають на обличчя, які я не знав, розмивають картини минулого, яке я не хочу вважати своїм, не хочу бути цим сфабрикованим малим, дитиною, народженою від поховального савану... відчуваю себе постарілим на 33 роки. Якщо я народився від ядра клітини, що прожила життя Ісуса, значить, його вік треба додати до мого... А що, як порізати собі вени? Ось і подивимося. Навіть цікаво, чи помру я як усі люди? Небуття, пекло - чи десять років за спробу самогубства? Не знаю, але жити далі так, ніби нічого не сталося - понад силу».

Чи ризикнули вчені не обмежуватися вівцею Доллі і таки клонувати повноцінну людину - під знаком питання. Як зазначає Ковеларт у своїй іншій, вже не художній, а науково-популярній книзі «Клонувати Христа», яка вийшла 2005 року, через рік після «Євангелія від Джиммі», імениті вчені відкидають такий факт, як наразі просто неможливий. Крім того, за нього передбачено кримінальну відповідальність, тоді як секта раелітів ще з 2003 року пускає Інтернетом знимки немовлят, нібито клонів, які чудово собі ростуть і розвиваються. Коли Ковеларт, який досліджував таємницю зображення з Туринської плащаниці, сконтактувався з ними, аби дізнатися, наскільки ймовірно, що вони могли б клонувати з ДНК в залишках крові на плащаниці Христа, вони легковажно запевнили його, що це під силу, але Христос їм, в принципі, без потреби, бо самі себе вони вважають надлюдьми.

Іноді, читаючи Євангеліє і роздумуючи над глибокими і нібито такими простими істинами, я думала про те, як сприйняли б Ісуса тепер, у наш час, адже, незважаючи на дві тисячі років і чимало суспільних змін, внутрішньо люди мало змінилися в кращий бік, порівняно з тими ж біблійними персонажами. Подвійна мораль і братовбивство, захланність, корисливість, заздрощі і швидкий осуд досі приманні людям, незважаючи на весь суспільний прогрес. Словом, як на мене, Христос мав би так само мало шансів достукатися до усіх сердець, як і колись. На моє превелике захоплення, Ковеларт дав своїм людям майбутнього шанс уникнути отого жорстокого «Розіпни!», кінцівка роману є якимось парадоксальним переплетенням людської жорстокості, віри і гімну неогуманізму. Адже Джиммі Вуд, звичайний чистильник басейнів, сирота, якого у віці 32 років переконали, що він є особою, ідентичною Христу, коли його вже намагалися  запевнити у протилежному, відповів: «Ну що ж, коли не можу бути Сином Божим, то буду принаймні його прийомним сином». І хоч Джиммі розуміє, що різні люди намагалися використати його у різних цілях, він хоче пройти дорогу Христа до кінця - перенісши Страсті і загинувши на хресті, якщо цього вимагатиме публіка. Хто б сумнівався, що з усього зроблять помпезне шоу з масовим викидом адреналіну та закладанням ставок, все в дусі епохи? «Страсті-шоу» пастора Ханлі, у повній відповідності з чинним законодавством про телебачення, з юридичної точки зору прирівнювалися до спортивних змагань, хронометраж і результат яких наперед невідомий». Але результати Інтернет-голосування не справдили надій шоу-менеджерів, і дуже хочеться сподіватися, що людьми таки керував не страх, а милосердя.

Загалом же сюжет книги багатолінійний: тут є і історія великого кохання Джиммі до жінки, котра його згодом покинула: «Ніколи більше я не покохаю так сильно, так радісно, так пристрасно... Цього в мене не відбереш, і, якщо є життя після смерті, я обійдуся без майбутнього: нашої любові мені вистачить для вічності, і не має значення, що вона закінчилась», - говорить Джиммі, і відразу згадується так званий «Гімн любові» з послання апостола Павла.

Автор з легкістю переносить читача і в стіни Білого Дому (хіба ж можна уникнути політики і всюдисущої ФБР), і в замкнутий простір монастиря, в зали Ватикану і в Лурд, де Джиммі має спробувати себе в ролі цілителя. Вражають епізоди, в яких  Джиммі лікує всохле деревце і намагається зцілити смертельно хвору дівчинку. Вражає віра тих, що зцілювалися, яка додасть снаги навіть скептику, і вражає те, що сучасні вчені фактично можуть пояснити з точки зору науки «механізм» чудесних зцілень, які відбуваються в святих місцях, і знову ж таки, як сказав людям Джиммі, все, що можна сказати - вже сказано: «Все вже сказано. Перечитайте Біблію, Талмуд, Коран, Бхагавадгіту чи просто подивіться, як росте дерево; Ви почуєте слово Боже, не викривлене посередниками...»

Ковеларт підводить читача роману до думки про приховані потенційні можливості людини, дані їй згори, які вона занедбує, вгрузаючи в побут, захоплення матеріальним і потребу володіти та маніпулювати іншими людьми: «Послання тільки одне - людина повинна завершити творіння, ... звільнитися від страху смерті і полону матерії. Людина невинна - вона вільна. Але якщо ви залишаєтеся в превентивній в'язниці зі своєї волі, у в'язниці ваших дрібних страхів, зручностей, дрібних сусідських сварок - тоді тим гірше для вас». Автор пропонує задіювати своє друге, краще «я» в пошуках досконалості, бо в цьому і полягає призначення людини. Ідея ця актуальна і через дві тисячі років...

Дидье Ван Ковеларт. Евангелие от Джимми. Издательский дом «Флюид». - Москва, 2008.

Фото зі сайту www.usmalos.com