На тлі загострення міжнародного конфлікту між демократіями й автократіями, створена 2025 року «Коаліція охочих» (Coalition of the Willing – COW) щодо України є зразком більш загальних спільних дій ліберальних урядів у всьому світі. Це може стати основою для плану дій, а можливо, навіть зародком майбутньої багатосторонньої співпраці між демократичними країнами на різних континентах і з різними культурами.
Тісніша міжнародна співпраця й розбудова демократичних інститутів стали необхідністю в ситуації, коли антиліберальні, ревізіоністські й реваншистські уряди співпрацюють у всьому світі в рамках таких структур, як Шанхайська організація співпраці та група БРІКС, а також на двосторонньому рівні. Водночас традиційні європейські і євроатлантичні організації Заходу стикаються зі старими і новими проблемами, які обмежують їхню ефективність у питаннях зовнішньої політики й безпеки. Неліберальний поворот у Білому домі на початку 2025 року частково обмежив сферу діяльності НАТО та G7 як платформ євроатлантичної співпраці. Євроунія як глобальний суб’єкт і далі стикається з труднощами, що випливають з вимоги консенсусу при ухваленні найважливіших рішень. Зростання значення європейських ультраправих партій з їхніми нативістськими програмами ще більше підкреслило старі структурні недоліки ЄУ. У цьому контексті COW, яка об'єднує 33 держави-члени з Європи, Північної Америки, Азії й Австралії, може розглядатися і повинна розвиватися як новий приклад і потенційна основа для побудови ліберально-демократичної коаліції між континентами.
Вступ
За нової адміністрації у 2025 році Сполучені Штати демонстративно відмовилися від міжнародного просування демократії, тісної євроатлантичної координації та прямої матеріальної підтримки України. В результаті посилюється дискусія про нову роль Європи – і в захисті України, і в боротьбі з автократіями та іншими міжнародними викликами. Європейські партнери НАТО повинні будуть не тільки взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку, але й зайнятися іншими фундаментальними глобальними питаннями – від захисту навколишнього середовища і прав людини до політичного й соціально-економічного розвитку – з мінімальною підтримкою США або взагалі без неї.
Однак «Європа» є неоднозначним поняттям, коли йдеться про зовнішню політику, безпеку й оборону. Незважаючи на тісні зв’язки й географічну близькість, європейські народи мають різні стратегічні культури й геополітичні перспективи. У багатьох європейських країнах зростання популярності радикальних правих і лівих партій призвело до крайньої поляризації громадської думки не тільки з внутрішніх, а й із зовнішніх питань.
Нинішній геостратегічний плюралізм континенту призводить до непослідовного формулювання національних інтересів та розбіжностей у поглядах європейських столиць на важливі транскордонні і глобальні питання. Ідеологічні розбіжності розділяють не тільки ЄУ та неліберальні європейські держави поза Унією, такі як Білорусь чи Сербія. Нинішня нормативна різноманітність Європи також призводить до суперечок всередині самої ЄУ щодо її пріоритетів і цілей зовнішньої політики.
Як демократії можуть захищатися?
Водночас виклики і загрози для глобальної демократії та свободи лише посилюються. Сьогодні, як ніколи раніше, потрібна ЄУ як суб’єкт, що об’єднує, формує і впроваджує спільну європейську зовнішню політику – подібно до того, як вона визначає європейську торговельну політику. Щоб виконати це завдання, держави-члени мали б повернутися до колишнього відносного нормативного консенсусу або прийняти новий договір про Європейську Унію, який надасть Брюсселю сильніші наднаціональні повноваження, а в найкращому випадку – зробити і те, й інше. Жодне із цих рішень не є ймовірним у найближчому майбутньому.
Без геостратегічної угоди між державами-членами ЄУ та/або нового договору про ЄУ потрібні інші інституційні рішення. Одним із можливих є створення тимчасових союзів у сфері зовнішньої політики й безпеки між державами-членами ЄС, які мають схожі погляди й об'єднують свої сили для досягнення тієї чи іншої мети. Лісабонський договір дозволяє часткову співпрацю в рамках союзу, а отже, спільні дії груп європейських урядів, які мають схожі погляди. Однак принцип консенсусу і право національного вето щодо фундаментальних рішень обмежують потенційну роль Ради ЄУ, Єврокомісії і Служби зовнішніх відносин як інституційних інструментів консолідованої зовнішньої політики залучених європейських демократій.
У будь-якому разі, внутрішньоєвропейська співпраця може бути ефективною лише певною мірою. Самі собою європейські демократії занадто слабкі, щоб заявити про свою присутність у глобальних геополітичних, економічних і військових конфліктах. Задля ширшої транс’європейської співпраці зараз створюється модель міждемократичного планування й координації у вигляді «Коаліції охочих», пов'язаної з Україною, яка проводить консультації з COW з весни 2025 року.
Ця досі неформальна і вільна угода демократій об'єднує 33 країни, уряди яких в основному погоджуються щодо загальних цінностей, національних інтересів і зовнішньополітичних цілей. У засіданнях COW також беруть участь представники НАТО та ЄУ. До складу COW входять європейські країни, які не є членами Євроунії, такі як Велика Британія і Норвегія, і навіть країни, віддалені від Європи, як-от Австралія і Японія. Хоча наразі COW займається винятково Україною, у майбутньому вона може розширити свою діяльність на інші питання, важливі для майбутнього демократії в усьому світі.
Нові холодні і гарячі війни
За словами професора Стенфордського університету Майкла Макфола, сьогоднішній головний глобальний конфлікт стосується більше автократії проти демократій, а не «зіткнення цивілізацій», як це сформулював понад тридцять років тому покійний професор Гарвардського університету Семюел Гантінґтон. Знаменита теза Гантінґтона не пояснює нинішньої співпраці між християнською православною Росією, ісламським фундаменталістським Іраном і палеокомуністичною Північною Кореєю у війні проти християнської, православної України. Склад Шанхайської організації співпраці або групи БРІКС не відповідає схемі Гантінґтона щодо міжнародної співпраці і конфліктів, що визначаються культурою. Натомість назва книги Макфола, колишнього посла США в Москві, виданої цього місяця: «Автократи проти демократів: Китай, Росія, Америка та новий глобальний безлад» (Autocrats vs. Democrats: China, Russia, America, and the New Global Disorder), краще відображає ключовий вимір майбутньої співпраці та міждержавної конфронтації.
Спільні зусилля країн ЄУ та країн, що не входять до ЄУ, з метою надання допомоги Україні в рамках COW не є випадковими, а радше симптоматичними. Вони є невід’ємною частиною глобальної трансформації лінії конфлікту, що є наслідком зростаючої світової опозиції між системами відкритого й обмеженого або закритого доступу. Це повинно мати інституційні наслідки для відносин між європейськими і позаєвропейськими демократіями, зацікавленими в захисті і просуванні ліберальних цінностей та демократичних принципів.
Зараз автократи і їхні дипломати, а також ідеологи, як-от російський фашист Алєксандр Дугін, займаються створенням і розбудовою трансконтинентальних мереж і союзів держав та недержавних суб'єктів. Антиліберальні уряди, партії й інтелектуали з Азії, Європи, Америки та Африки дедалі частіше підтримують один одного й координують свої дії. З міркувань самозбереження продемократичні європейські і позаєвропейські держави, партії та інші організації повинні діяти так само. Уряди і громадянські суспільства в ліберальних демократіях повинні будувати більш ефективні і всебічні світові коаліції й інституції, що виходять за межі географічних і культурних кордонів.
G7 і НАТО, як потенційні центри глобальної міждемократичної співпраці, наразі гальмуються антиліберальними імпульсами, адміністративним аматорством і стратегічною плутаниною нової американської адміністрації. Європейська Унія продовжує боротися з національними суперечностями між державами-членами і структурними ускладненнями в процесі ухвалення рішень. У цьому контексті досі неформальна COW, пов'язана з Україною, може стати рішенням і разом з іншими мережами слугувати прикладом, а навіть зародком майбутньої загальної міжнародної співпраці між продемократичними урядами і групами.
Політичні висновки та рекомендації щодо політики
Продемократичні чиновники, журналісти й інтелектуали повинні визнати COW потенційно важливою не тільки для надання тимчасової підтримки Україні в її захисті від Росії. COW також може бути предметом публічної дискусії як інноваційна концепція і майбутня рамка постійної міждемократичної співпраці в інших, ширших цілях. Випливаюча із цього концепція загальної COW повинна бути сформована в контексті зростаючої світової конфронтації між демократіями й автократіями, а також щораз тіснішої співпраці між авторитарними лідерами і їхніми ідеологами понад кордонами, культурами і континентами. Суто європейські спільні продемократичні дії є недостатніми навіть у (часто малоймовірному) випадку повної участі всіх держав-членів, кандидатів та асоційованих членів ЄУ.
Урядові органи, політичні партії й аналітичні центри 33 країн, що беруть участь у COW, повинні:
- обговорити, як далі розвивати COW, щоб вона стала загальною рамкою міждемократичної співпраці, або використати її як зразок для створення такої коаліції;
- розширити цю коаліцію до постійної й інституціоналізованої міжнародної асоціації демократій зі ширшими, довгостроковими і глобальними цілями, а також додатковими членами;
- запросити інші демократії, які ще не є членами COW, з Європи, Америки, Африки й Азії, приєднатися до широкої, довгострокової і глобальної коаліції демократій;
- визначити, як таке об'єднання може ставитися до наявних уже західних альянсів, таких як НАТО, ЄУ та G7, і як воно може до них долучитися та співпрацювати з ними.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: “Koalicja chętnych” to nie tylko sprawa Ukrainy
Ми використовуємо