«Коли Аліна забігла в кабінет, я зрозуміла: ось воно, чудо!»

Стати героїнею проекту «Рідні» Олену Попкович із Одеси довго вмовляти не довелося. Харизматична та комунікабельна жінка одразу погодилася взяти участь та активно нам допомагала. Єдине наголосила: «Я хочу, щоб ця програма була не про мене, а про Аліну».

Олениній доньці 10 років. Вона не може і хвилини всидіти на місці, малює пейзажі і хоче рятувати Планету. Дівчинка вміє безмежно любити, добре знає своє і готова в будь-який момент боротися із кривдником, однак досі вчиться довіряти дорослим.

Без батьків вона залишилася ще малям. І як ми вже знаємо, знайдеться не одна пара батьків, яка готова всиновити немовля тут і негайно. От тільки Алінина картотека з’явилася в базі лише тоді, коли дівчинці виповнилося шість.

«За шість з половиною років її ніхто не розглядав із батьків»

«Дітей потрібно всиновлювати, бо вони теж живі люди!», – емоційно говорить десятирічна Аліна. Три роки тому вона переїхала із дитячого закладу в Білгород-Дністровську до Одеси. Каже, у закладі її не любили, бо була занадто активною.

«В дитячому будинку було дуже погано. Нас били капцями, в нас по всьому тілу були синяки», – скаржиться дівчинка.

Не важко уявити, яким клопотом була непосида для нянь та вихователів. Коли питаєш про її улюблені заняття, то все зводиться до активностей: їздити на велосипеді, танцювати, бігати, стрибати і так далі.

Олену у дівчинці зачарувала її вдача. Каже, спершу звернула увагу на побиті лікті і коліна і одразу згадала себе в дитинстві.

«Викапана мама!», - кажуть про Аліну мало знайомі з жінкою люди. Тільки зустрілися вони в дитячому будинку чотири роки тому. До цього часу Аліни наче не існувало для Служби у справах дітей та потенційних батьків. У закладі, де спершу росла дівчинка, так і не виготовили пакета документів.

Можливо, й справді Аліна не перебільшує і до неї в дитячому будинку ставились погано. Тільки от чимало дітлахів теж не потрапили в базу даних з незрозумілих причин.

«Найгірше, що за шість з половиною років її ніхто не розглядав із батьків, таких як я», – обурюється Олена.

Анкета Аліни потрапила до бази даних лише після того, як дівчинку перевели в інший заклад. Лише за один рік на неї звернули увагу кілька родин.

«Є більше людей, які готові всиновлювати дітей, але це такий тривалий процес, що вони зупиняються»

«Звичайно, що кожна жінка хоче стати мамою. Як правило, ми намагаємося до цього прийти в біологічний спосіб. Я робила все можливе, щоб завагітніти, але нічого так і не вийшло. Але в мене є така риса: якщо не виходить по-одному, то потрібно шукати інший спосіб», – розповідає Олена.

До всиновлення вона ставилася дуже позитивно, адже давно знайома із родиною, яка виховала дівчинку із дитячого будинку. Від подруги Олена дізналася, що може всиновити дитину сама. І одразу почала збирати документи.

«Це був складний шлях. На весь процес знадобилося 9 місяців. Я робила один пакет документів, потім ще один і ще один… Насправді, є більше людей, які готові всиновлювати дітей, але це такий тривалий процес, що вони зупиняються. Звичайно, що мене це не зупинило, - сміється жінка. – В жодному разі. Навіть ще більше розпалило. Але я приходила в Службу і питала: "Чому все так складно?". На що вони відповідали: "Вам здається зараз, що це складно. Але найскладніший крок – це наступний. І вам потрібно дуже відповідально до нього поставитися. Бо далі вам доведеться розглядати дітей". І це дійсно було дуже складно».

На Олену чекали грубезні картотеки і абсолютно беземоційні фото вихованців дитячих будинків. З інформації хіба вік та стать дитини.

Якщо вже звернув увагу на когось, то в органах опіки видають дозвіл з яким ти маєш право провідати малюка та познайомитися. «Але як? – думала Олена. – Дати надію, а потім більше ніколи не приїздити до цієї дитини».

Жінка була у відчаї: «Я довго не могла знайти дитини, до якої б тяжіло моє серце і мені стало дуже страшно. Тоді моя мама сказала: «Не поспішай. Це дуже серйозний крок. Продовжуй шукати і ти обов’язково знайдеш». Щойно я поговорила з мамою, я йду знову дивитися ці грубезні картотеки і звертаю увагу на Аліну. І їду знайомитися».

«Мені здавалося, що я зараз прокинуся і все це виявиться сном»

«Я дуже хотіла маму чи тата, – згадує Аліна. – Щоб я жила в своїй квартирі, в мене було все своє, своя кімната. І коли я бачила чужих, теж говорила їм, що хочу. Але вони не хотіли мене, тому що говорили, що я дуже така ... бойова. А ось моя мама, вона погодилася мене забрати, тому що чимось я їй дуже сподобалася».

«Заходжу в кабінет директора і тут забігає дівчина! – згадує Олена. – Я одразу зрозуміла, що дитина жива, енергійна… І ось цей імпульс, він аж пробрався до глибини душі. Я зрозуміла: ось воно, чудо!».

Аліна та Олена зустрілися ще кілька разів і остання таки зважилася вдочерити дівчинку і забрала її до Одеси. Нарешті в Аліни з’явилося своє ліжко, своя кімната, книги та іграшки.

«З першого дня було таке враження, ніби вона завжди тут жила. Їй настільки не вистачало цієї любові, ласки, затишку», – розповідає Олена.

Її донька ж пригадує: спершу навіть боялася, що прокинеться і зрозуміє, що все це наснилося і вона досі перебуває в дитячому будинку.

Олені ж виглядало, що дитина чудово адаптується до нових умов. Зараз впевнена, що до нового життя Аліні ще довго доведеться пристосовуватися.

Дитина була занедбана, відставала у розвитку. У майже сім років все ще погано розмовляла. Тому в Одесі їй вдруге довелося піти в перший клас. Тепер багато працює над собою.

«Це характер, це поведінка, манера спілкуватися, – пояснює Олена. – Це діти, які навчилися захищати самі себе. Тож часто проявляють нетактовність, не вміють себе стримувати».

Та жінка впевнена, що разом із донькою вони все подолають. За три роки Аліна дуже змінилася. Тепер вона добре навчається. Любить читати і писати твори. Ходить до художньої студії і чудово малює.

«Коли я виросту, я хочу бути дуже гарною, кмітливою, спортивною, а ще я хочу захищати світ. Люди не цінують того, що дала їм природа. Вони кидають сміття в воду, річки і Земля висихає», - роздумує дівчинка. – А ще я хочу рятувати людей від злих людей, які вбивають, війни влаштовують. Я це не люблю, я люблю, коли все спокійно, коли дуже гарно, коли все росте».

«Те, що ми про це говоримо, може підштовхне якусь іншу родину всиновити дитину»

«Діти не мають жити в великих кімнатах, де їм дуже погано, – натякає Аліна на умови в дитячих будинках. – Дітей потрібно всиновлювати, бо вони теж живі люди. Вони хочуть маму і тата і більше спілкуватися з рідними, а не з вихователями».

Олена жартує, що не дуже виходить приховати походження дитини, коли їй вже сім років. Для себе вона вирішила, що буде відкрито розповідати про Аліну, її минуле і всі деталі процесу всиновлення.

«Прийшов той час, коли люди на це реагують спокійно, - каже мама Аліни. – У нас з’явилася дитина, якій 7,5 років. Який вихід? Говорити про це. Говорити і не боятися. Зрештою, там ті ж діти, що народилися в сім’ях в біологічний спосіб. Крім того, те, що ми про це говоримо, знімаємо програму, просто бесідуємо в парку може підштовхне якусь іншу родину всиновити дитину?! Що потрібно піти на цей крок! Потрібно! Інші зробили і я спробую. Так, буде складно. Вони пройдете крізь труднощі. Але вони себе виправдовують. Вони настільки компенсуються… це ні з чим не зрівняється. Можна йти на цей крок. Навіть потрібно. І не задумуючись!».

***

«Рідні» - це спільний проект «24 каналу» та благодійного фонду «Рідні». Це десять історій людей, які наважились змінити своє життя і подарувати родину чужій дитині. Програму дивіться щопонеділка о 19:30 на «24 каналі».

Щоб дізнатися більше про усиновлення, опіку чи створення ДБСТ телефонуйте за номером телефону гарячої лінії 0 800 300 484 або завітайте на сайт благодійного фонду «Рідні» ridni.org.ua.

Благодійний фонд «Рідні» надає інформаційну та психологічну підтримку щодо процесу усиновлення, при потребі юридичні партнери Фонду надають правову допомогу у процесі усиновлення. Фонд в жодному разі не займається посередницькою діяльністю та не заміняє функцій держави у процесі усиновлення (удочеріння).