Краса по-українськи

Українці мають дивовижну здатність до лицемірства. У провінційному нічному клубі провели сороміцький конкурс, і країна гуде: «Оргія! Розбещення молоді! Шок!» Всіх причетних інтернет-спільнота вимагає розстріляти, посадити, відправити на виправні роботи. І все тому, що парочка прилюдно заголилася і намагалася зайнятися сексом за 200 грн.

Градус обурення такий, ніби в тому клубі розтоптали цноту українського народу. Так само ми ображаємося, що українок стереотипно вважають повіями – ніби це не Україна експортує повій по всьому світові. Та й секс-вечірки у клубах разом з повіями – лише окремі приклади проституйованості нашого суспільства загалом і українок зокрема.

Проституція – це продаж власного тіла для задоволення сексуальних потреб покупця. Та існує безліч варіацій проституції: від зйомок у порнофільмах до ескорт-послуг. Суть проституції в тому, що товаром виступає людське тіло – його зовнішній вигляд та статеві функції. Звісно, з путанами можна і поговорити, але не для цього їх винаймають. Відтак можна вести мову про проституційну модель поведінки, коли особа використовує своє тіло для отримання вигод. «Фахово» проституцією займається чверть мільйона українок. А от проституційну поведінку демонструє набагато більше: хтось живе з «матеріальної допомоги» коханця, хтось спить із босом заради кар’єрного зростання, хтось збирає «данину» з армії залицяльників. Начебто не повії, а схема – та сама.

Як кажуть знавці, проституція – це професія безвиході. Аби пересічна жінка пішла «на панель», її повинні змусити несприятливі обставини. В Україні з цим проблем немає. У професійному плані молоді українки не витримують конкуренції через брак кваліфікації, а влаштуватися домогосподаркою на утриманні чоловіка шансів небагато. По-перше, заможних чоловіків на всіх бракує, а по-друге, модель жіночого щастя «Kinder, Küche, Kirche» вже відійшла у минуле. Тому статистичній більшості українок в житті особливо нічого «не світить». Здавалося б, слід просто «по одёжке протягивать ножки», і проблем не буде. Але Україна не була б Україною, якби все було так просто.

Соціологічні дослідження свідчать, що українці дуже переймаються самоствердженням, причому у найпримітивніших його формах. Ми прагнемо багатства, влади, красивого життя або, принаймні, їхньої видимості. Тому у нас вважається нормою витрачати тримісячну зарплатню на статусний смартфон і економити на їжі, аби купити брендову сорочку. Це дикунство вражає навіть гостей із «загниваючого Заходу», який ми стереотипно вважаємо бездуховним і матеріалістичним. Додаймо до цього культ споживання – і отримаємо вибухову суміш. Телебачення, преса, інтернет – всюди українцям демонструють картинки розкішного життя, богемних тусівок, елітних розваг. Якщо дорослі здебільшого дивляться на це з цікавістю або заздрістю, то у дітей та підлітків формуються уявлення про оптимальний рівень споживання, який, звісно ж, кричуще не відповідає наявному. Тут – вибір невеликий: або плодити неврози, або з усієї сили дертися нагору, у світ багатства і гламуру. 

Але суспільно схвалюваними засобами розрив між бажаним та доступним подолати практично неможливо. Тому молоді (і не дуже) українки масово вдаються до проституційної моделі поведінки, тобто «монетизують» власне тіло. І путани тут – у меншості. Скажімо, найбільш поширений типаж – дівчата-«динамщиці», які вимагають від залицяльників значних фінансових вливань в обмін на туманні обіцянки інтимного характеру. Так юні особи отримують безкоштовний доступ до престижних розважальних закладів, подарунки і відчуття власної «елітності» та значущості. Звичайно, ця схема завжди завуальована фразеологією – їх не купують, а «завойовують». Від проституції її відрізняє конвенційна тарифікація та абсолютна відсутність гарантій. Існують навіть спеціальні фірми, що спеціалізуються на «розводі» іноземців під виглядом шлюбних агентств. Наївні бусурмани оплачують послуги знайомства, перекладу, листування, а якщо доходить до зустрічі, то бідолах обдирають, як липку, змушуючи оплачувати бенкети і шопінг. Такого собі навіть повії не дозволяють.

Схожим чином поводяться українки, які шукають «спонсорів», тобто прагнуть потрапити на утримання до заможного чоловіка. Формально це не є проституцією, але посутньо – це продаж абонемента на послуги. Чимало українок взагалі свято вірять, що бути спонсором (тобто утримувати жінку) – обов’язок чоловіка у стосунках будь-якого формату. Тож омріяного спонсора можуть називати і просто «справжнім чоловіком», а продаж себе – романтизувати. До того ж, така поведінка часто легітимізується… турботливими матусями, які вболівають за майбутнє своїх «принцес». Маючи досвід бідності і скрути, вони прагнуть засватати своїх дорогоцінних доньок тим, у кого є «квартира-машина-бізнес» і хто не змусить їхню крихітку «пахать».

У мережі існує чимало спеціалізованих вебсайтів для пошуку спонсорів і багатих чоловіків. На популярних сайтах знайомств користувач також може вказати, що шукає спонсора або готовий ним стати. Оголошення «шукаю спонсора» можна зустріти і в соцмережах, і в газетах – вибір є завжди і його обсяг вражає.

Поширений також спорадичний «зйом» за подарунок, «матеріальну допомогу», оплату сумісної подорожі etc. Скільки молодих українок щомісяця віддаються за all inclusive подорожі в теплі краї – одному Богові відомо. Тож секс-конкурс у клубі – випадок радше смішний, ніж страшний і, до того ж, абсолютно симптоматичний. Там, де процвітає проституційна поведінка, вже не функціонують суспільні норми, що регламентують сексуальну поведінку та ставлення до тіла. Але і цих гальм у нашому суспільстві вже немає. Мільйони українських дівчат вбираються, як європейські повії, а їхні світлини у соцмережах мало відрізняються від портфоліо путан на профільних сайтах. Якщо 18-річна дівчинка виставляє на загальний огляд власні відверто еротичні фото, то чому б їй не взяти участь в еротичному конкурсі у клубі? До того ж, за даними КМІС, 33% українців розпочинають статеве життя у віці від 12 до 18 років, а ще 20% «наздоганяють» їх у наступні три роки.

Тисячі молодих українок вже відкрито опановують професію «продажних жінок». Приміром, миттєво здобули популярності секції, де вчать… стриппластики. Щоправда, зараз це кваліфікується як напрям фітнесу або танцю. Те, чим століття займалися стриптизерки, тепер стало цілком пристойним хобі – в кожному великому місті вже є (або завтра з’явиться) відповідна «школа». Але ми вперто робимо вигляд, що українки – живе втілення цноти і доброчесності, а розпуста і позаморальна поведінка – це окремі прецеденти.

Кажуть, учасникам сороміцького конкурсу в нічному клубі Коблево загрожує до 5 років позбавлення волі. Віват, націє, ти знайшла цапа-відбувайла! Тепер можна спокійно лягати спати: розпусту придушено, Україна очистилася.