Кремація тіла не є перешкодою для християнського поховання

о. Назар Лозинський
священик Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ

Смерть – це та неминуча участь, яку ми успадкували від Адама і Єви. Одним із наслідків гріха праотців і, напевно, найстрашнішим, стала смерть. А оскільки ми не створені для смерті, і вона не властива нашій природі, то все, що пов'язано із цією неминучістю, викликає підсвідомий страх. Одночасно, із глибини нашого язичницького минулого звучить відлуння давніх поховальних традицій. Їх дуже багато, бо саме за ритуалами і обрядами ми сховали свій страх. Багато із них набули статусу забобонів, яких ми не розуміємо, але порушувати боїмось, бо «хто його знає, чия правда», як от перевертання крісел за закриття дзеркал. Деякі з них сакралізувались і набули статусу метафізично недоторканних і незмінних «теологічних» істин, бо «так було завше і так має бути, бо то по-християнськи». Але, на жаль, найбільше дбають за збереження таких «непорушних традицій» ті, хто зовсім не розуміється на їх походженні, значенні та важливості.

Мене, як священника, дивує позиція деяких активістів міста, зокрема депутатів, щодо корисної справи, яка має пряме відношення до поховальних ритуалів – до будівництва крематорію у Львові. Я не хочу і не можу вдаватись в аналіз якихось меркантильних складових проблеми: політичних, матеріальних, особистісних. Це не в моїй компетенції, і я не спеціаліст у цьому.

Але коли такі активісти прикриваються християнством, то це викликає подив. Бо християнство у жодній своїй конфесії абсолютно не пов'язує спосіб поховання людини із посмертною участю її безсмертної душі. За історію людства тисячі людей загинули у вогні, втопились у морях, були роздерті дикими звірями тощо. Якщо хтось думає, що це, а не їх духовний стан, вплинуло на їх посмертну участь, то така людина, вибачте, невіглас.

Кожен священник (православний і греко-католицький), закінчуючи чин похорону, промовляє слова: «Земля, порох і ПОПІЛ ти, людино, і в землю знову повернешся за Божим повелінням». Ми самі називаємо людину попелом, то чому мертве тіло не може бути у вигляді попелу? Зрештою, коли привозять людину з-за кордону після кремації, то хіба священник не хоронить її? Тож кремація тіла не становить жодної перешкоди до християнського поховання людини. Звичайно, що все має свої «але». І от перше таке «але» морально-богословського характеру: кремація не може відбуватись в обов'язковому порядку. Нікого не можна змусити до такого останнього путі. А друге «але» літургічно-традиційного характеру: перетворене у попіл тіло має бути з відповідним молитовним чином передане землі. Адже людина, таки повинна повернутись у землю, з якої сотворена, хоч і це для спасіння її душі значення не має. Думаю, що існування крематорію аж ніяк цих двох умов не порушує.

Християнин повинен дбати про те, щоб його безсмертна душа знайшла вічний притулок у Царстві Небесному. А так виглядає, що ми про тіло, яке порох і попіл, більше дбаємо, ніж про душу. Ми тіло прикрашаємо, влаштовуємо йому врочисте погребіння, а душу наповнюємо злобою і спотворюємо гріхом нелюбові. Може краще не перетворювати землю на суцільний цвинтар, а викорінювати поміж собою ненависть, заздрість і гординю? Бо у воскресінні з мертвих Господь, як каже праведний Йов (19: 25), з пороху відновить наше тіло. І на останньому Суді не спитає, як ми були похоронені, але спитає, скільки щирих діл милосердя ми зробили один одному.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук